Проблеми впливу одних правових систем на інші, їхньої взаємодії здавна привертали увагу правознавців. Природно, що вони не могли стати предметом спеціальних досліджень у галузі теорії права і порівняльного правознавства.
Цілком логічним було те, що спочатку найбільш ґрунтовно досліджено такий феномен впливу одного права на інше (запозичення з однієї правової системи в іншу), як рецепція римського права. Останнє було предметом наукових розвідок ще з часів Середньовіччя, але особливо зріс інтерес до надбань римського права у добу європейських кодифікацій Нового часу, коли розробники законопроектів шукали зразки, варті наслідування.
З цих причин питання рецепції римського права під різним кутом зору розглядалися у працях західноєвро-
© Є. Харитонов, О. Харитонова, 2014 274 пейських філософів, істориків та прав- ників. Зокрема, пов'язаних із цим проблем торкалися Г. Гроцій, Дж. Віко, Ш. Монтескьє, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Ф. К. фон Савіньї, Р. фон Єринг,
В. Моддерман, Т. Момзен та ін.
Видається недоцільним огляд та аналіз позицій, думок і концепцій, висловлених у процесі дослідження чинників та характеру впливу римського права на правові системи Західної Європи. І сам процес запозичення ідей та положень римського права, і формування відповідних концепцій, і результати відповідних досліджень були предметом спеціальних наукових розвідок, де отримали належне висвітлення [1-6].
Тому зупинимося лише на головних положеннях щодо розуміння сутності, чинників та обсягу рецепції римського права в Європі.
Загалом виправданість рецепції римського права на Заході, як свідомого запозичення його положень спочатку державами варварів, а потім і більш пізніми правовими системами, не викликала у дослідників особливих сумнівів, оскільки очевидними були потреби подолання недостатньої розвиненості власного законодавства та прагнення перейняти досягнення більш високої римської культури. Разом з тим більшість європейських правознавців, істориків та культурологів погоджувалися, що хоча рецепція римського права у Західній Європі в ранньому Середньовіччі мала місце, але в кінцевому результаті була приречена на невдачу внаслідок відсутності відповідного світогляду, філософського та морально-етичного підґрунтя. Варвари, "намагаючись перейняти досягнення Римської імперії у галузі культури й політичної організації, лише прискорили й посилили занепад, що почався у пізню добу імперії. Занепад вони обернули на регрес, потроївши силу варваризації: своїм варварством вони амальгамували варварство старого римського світу і випустили назовні дикі примітивні сили, що були раніше приховані блиском римської цивілізації" [7, 35].
Більш продуктивною була рецепція римського права у пізньому Середньовіччі, коли її методологічним підґрунтям стали погляди Томи Аквін- ського. Його уявлення про співвідношення природного (божественного) права та людських (позитивних) законів, а також про те, що дотримуватися слід лише тих світських законів, що не суперечать закону природному, фактично слугували підґрунтям рецепції римського права у формі практичного застосування. У правознавців значення такої рецепції було загальновизнаним, зокрема у Німеччині тієї доби, де вона була ефективною спробою подолати партикуляризм, застиглість, архаїчність німецького законодавства [1].
У процесі тривалих дискусій щодо придатності римського права для застосування у законотворчості та юридичному побуті, які точилися перед і протягом Великих європейських кодифікацій ХУІІІ-ХІХ ст., європейськими правознавцями було сформульовано низку принципово важливих положень щодо розуміння сутності феномену рецепції римського права (головним чином, компромісного характеру).
Ф. К. фон Савіньї вважав, що право не можна сформувати за своїм бажанням, адже воно є продуктом розвитку народного духу, який розкривається в історії народу у зв'язку його з релігією, культурою тощо. З цих мотивів він виступав проти кодифікації цивільного права, зазначаючи, що народний дух має розвиватися вільно, без обмеження його рамками застиглих норм. Розглядаючи право в його історичному розвитку, Ф. К. фон Савіньї та його учні зосереджували зусилля на вивченні римського права часів Античності у викладі джерел, систематизованих Юстиніаном, припускаючи, що ця скарбниця нетлінних правових цінностей після належної обробки може застосовуватися безпосередньо як чинне право. Завдання правознавців полягає лише в упорядкуванні, обробці та удосконаленні абстрактних понять [8].
Надмірне захоплення представників історичної школи у Німеччині дослідженнями логічного боку ідеальної моделі права, оцінка права як плоду народного духу, готовність жертвувати заради гармонійності доктрини новими явищами, які не вписуються у цю гармонію, а також недооцінка ролі кодифікацій та законотворчого процесу [9, 101-108] зумовили пошук нових підходів до вивчення чинників трансформації права взагалі й сутності впливу римського права на наступні правові системи зокрема.
Фундатор реалістичної (прагматичної) школи права Р. фон Єринг [10, 73-101], послідовний опонент Ф. К. фон Савіньї, на підставі розуміння права як безпосереднього продукту життя, вважав, що всі великі зміни в суспільному житті тягнуть за собою зміни і в сфері права. При цьому він наголошував, що мають значення не тільки національні сили та потенціал кожного народу, а й його зіткнення з іншими, запозичення. Народ, що прагне національної замкнутості, цим прирікає себе на застій. Завдання сучасного юриста полягає не лише у створенні, а й у руйнуванні, тобто відкиданні непотрібного та застарілого. Тому було визначено загальну методологію пра- вотворчості: Durch das Romishe Recht uber aber das Romishe Recht hinaus [11, 37-38].
Зазначені концептуальні підходи стали підмурком дискусій під час кодифікації німецького цивільного права.
Підготовлений комісією на чолі з відомими пандектистами Г. Планком і Б. Віндшейдом, проект Цивільного кодексу (далі - Проект BGB)1 зазнав жорсткої критики з боку "германістів", які дорікали розробникам недостатністю врахування власних правових традицій і надмірністю поваги до римського права. На думку О. фон Гірке, проект ігнорував національні правові традиції і поривав з освяченими звичаями соціальними, сімейними та етичними нормами взаємних зобов'язань і відносин довіри. Замість цього пропонувався вкрай бездушний індивідуалізм.
Надалі Проект BGB формувався у змаганні "романістично-пандектного" і "германістичного" підходів. Після пом'якшення "романістичних" засад у 1896 р. його було прийнято Союзною радою та затверджено імператором. Проект BGB набрав чинності 1 січня 1900 р. Фактично його підготовка, обговорення і прийняття стали відображенням осмислення сутності рецепції римського права на межі століть.
Варто зазначити, що інтерес правознавців Російської імперії до феномену рецепції римського права мав "подвійний" характер. З одного боку, це явище досліджувалося ними як таке, що властиве західній культурі. Тут значення римського права визначається тим, що воно становить життєвий, практичний елемент сучасного позитивного законодавства і є підґрунтям для єдиної науки цивільного права. "Рецепція" - це "засвоєння римського права іншими народами" [12, 1-3; 13]. Вона розглядалася і як складова більш загальногопроцесу запозичення досягнень висо- корозвиненої античної культури, і як явище суто правове - запозичення його положень пояснювалося необхідністю використання для врегулювання низки відносин "більш тонких" норм, ніж ті, що існували у звичаєвому праві більшості західноєвропейських країн [12, 5-11, 19]. З другого боку, предметом наукових розвідок стала проблема встановлення значення римського права для правової системи Російської імперії. Так, Д. Азаревич заперечував думку, згідно з якою вплив римського права на давньоруське законодавство був незначним, і доводив наявність його рецепції, зокрема через контакти з Візантією [14, ІХ-Х; 12, 25].
М. Дювернуа, обґрунтовуючи доцільність звернення до римського права російських правників, завдання яких значно ускладнилося після судових реформ 60-х років, змальовує позитивні перспективи такого підходу, характеризуючи переваги римського права. Серед переваг він називає універсальність й абстрактність, наголошуючи, що римське право є "правом найбільш універсальним" з-поміж інших систем права, таким, що придатне для застосування у різних країнах [15, 14]. Ці висновки практично підтвердилися у Російській імперії в процесі підготовки проекту Цивільного кодексу. Хоча цей проект так і не став законом, однак саме законопроектні роботи стали важливим чинником зростання інтересу до римського права та дослідження під кутом зору можливості використання його надбань при вдосконаленні чинного законодавства. Загалом факт рецепції римського права у Росії в ХІХ - на початку ХХ ст. сумнівів у дослідників не викликає [16].
Отже, можна зробити висновок, що концепція рецепції римського права в
європейському правознавстві сформувалася вже до кінця ХІХ ст., що було результатом осмислення сутності цього явища та оцінок можливості його використання у процесі підготовки і проведення кодифікацій ХУІІІ-ХІХ ст. (передусім у галузі цивільного права).
На початку ХХ ст. активність досліджень у цій галузі знижується: західне бачення сутності рецепції римського права в цілому сформоване. Предметом дослідження стають питання визначення місця римського права у культурі Європи, рецепції римського права в окремих країнах, в особливих умовах тощо [17]. Визнається наявність кризи у цій галузі, що є поштовхом до пошуку нових напрямів досліджень [18].
Інакше склалася ситуація у Східній Європі, де утворюється радянська держава, правова доктрина якої ґрунтується на марксистсько-ленінському світогляді, який заперечує наступність соціалістичного права від "права експлуататорського суспільства". Тому питання про рецепцію римського права не виникає, що й зумовлює зниження інтересу до останнього, так само як і взагалі до дослідження надбань "досоціалістичних" систем права. Винятком була кандидатська дисертація В. Бека "Рецепція римського права у Західній Європі" (Львів, 1950 р.), виконана у достатньо традиційному історико-правовому руслі [3]. Слід зазначити, що можливість історичних досліджень рецепції римського права стосовно Західної Європи ґрунтувалася на висловлюванні основоположників марксизму: "Як тільки промисловість і торгівля - спершу в Італії, а пізніше й у інших країнах - розвинули далі приватну власність, тієї ж миті було відновлене і знову набуло сили авторитету ретельно розроблене римське приватне право" [19, 63]1. За умовтакої чіткої вказівки щодо місця і часу рецепції римського права дискусії з цього приводу не виникало, хоча автори, які писали на цю тему, змушені були констатувати факти застосування римського права й у більш давні часи (у "варварській" Західній Європі) та докладати зусиль, аби пояснити, чому римське право, якому, за їх визнанням, "безпосередньо після загибелі Римської імперії сприяла низка обставин", у той же час "не могло з успіхом застосовуватися за доби раннього середньовіччя" [3, 4, 5]. Хоча деякі російські правознавці вирізняють кілька етапів ставлення радянської держави до римського права, зазначаючи певну тенденцію до лібералізації у цій галузі ще з 20-х років [20, 177], однак ренесанс досліджень римського права та його рецепції відбувається в СРСР починаючи лише з середини 80-х років, коли реформи у політичній, соціальній, ідеологічній, правовій сферах зумовили підвищення інтересу суспільства до загально гуманістичних цінностей, надбань інших систем світогляду, права тощо.