Отже, в Античній Греції фактично склалися дві системи права, які ми умовно назвали "Афінською та Спартанською гілками". Хоча обидві вони належали до однієї й тієї самої еллінської культури, але відрізнялися істотними особливостями. Власне, з погляду оцінки тенденцій розвитку права можна сказати, що спартанська гілка була придатною лише для специфічних суспільств вираженого авторитарного типу. Автаркія Спарти - ідеологічна, морально-етична, економічна - неминуче означала і відокремленість права. У такому разі навіть проголошення демократичних (гуманістичних) принципів права - таких, наприклад, як справедливість, рівність, еквівалентність тощо - не могло змінити сутність та історичну долю останнього. Спарта відмовилася від сприйняття досягнень інших цивілізацій, обернувшись на закрите суспільство, котре намагалося припинити всі зміни і повернутися до племінного ладу [76, 205-206].
На цьому тлі ще більш привабливо виглядала відкритість Афін, які виявилися готовими до рецепції засад приватного права, шо з'явилося у минулих цивілізаціях: мінойській,
шумерській, а також у цивілізаціях "посередниках" - вавилонській та сирійській. Відомості про контакти цих цивілізацій підтверджують тезу щодо відродження надбань протоан- тичних культур, зокрема й правових цінностей, на новому витку цивіліза- ційного розвитку.
У таких умовах відбувається рецепція низки морально-етичних і правових рішень, вироблених іншими культурами, зокрема давньоєврейською, шумерською, вавилонською. При цьому вона має фрагментарний характер. Так, джерелом духовного натхнення деяких із релігій еллінізму є сирій- ська цивілізація [52, 543] (як правило, у давньоєврейському варіанті). З нею пов'язана рецепція низки положень сімейного та спадкового права. У той же час при визначенні правового стану особи, у речовому та частково зобов'язальному праві помітне відлуння шумерської традиції, опосередкованої вавилонським правом.
У будь-якому разі є підстави констатувати факт помітного впливу про- тоантичних цивілізацій і їхніх правових систем на давньогрецьке право або, інакше кажучи, - наявність рецепції права у добу Ранньої Античності.
Стосовно римського права в юриспруденції вкоренилася думка про безумовне переважання його над усіма іншими правовими системами тієї доби, про унікальність явища формування римського приватного права, яке з часом стало підґрунтям практично всіх європейських систем права. (Хоча при цьому не заперечується факт запозичення правових рішень зарубіжного права, що призвело врешті-решт до створення за допомогою преторів jus gentium, котре стало з часом складовою римського приватного права.)
Як правило, критично сприймається зафіксоване у Дигестах Юстиніана (1.2.2.4.) свідчення римських джерел про похідний характер першої кодифікації у Римі - Законів ХІІ таблиць: багато хто з фахівців вважає, що тут ідеться лише про наслідування "моди на грецьке" та про підкріплення власних законів авторитетом еллінського права [77, 121]. І хоча дехто не сумнівається, що децемвіри направили комісію з трьох осіб до Греції для вивчення законів Солона [78, 21-22], але більшість романістів не враховує "грецького сліду", констатуючи, що децемві- ри просто "розробили" Закони ХІІ таблиць [21, 17].
На нашу думку, оцінюючи генезис римського приватного права, варто згадати слушне зауваження С. Утченка про помилковість як приниження самобутності римської культури, так і недооцінки процесу проникнення до останньої елліністичних впливів. При цьому слід звернути увагу на хибність зображення цих впливів як "суто грецьких", оскільки саме за посередництва Греції до Риму проникає культура Сходу [79, 218].
Врахування особливостей розвитку локальних протоантичних цивілізацій та їхньої взаємодії з античними культурами дає підстави стверджувати, що разом з реципуванням деяких світоглядних, етичних надбань Сходу в добу Античності відбувається і рецепція права, посередником у якій виступає Греція. На нашу думку, це аніскільки не применшує значення досягнень юриспруденції Стародавнього Риму, однак дає можливість справедливо оцінити тенденції розвитку правових систем Європи.
Відомо, що уявлення римського суспільства про справедливість, добро та зло, порядність та зловживання тощо були сформовані під впливом етичних положень давньогрецької філософії. За відомим висловом римського поета Горація, греки, взяті у полон, самі полонили переможців. Це сталося тому, що елліністична філософська думка виробила вчення, синтезувала погляди, котрі відповідали не тільки загальним тенденціям розвитку античної цивілізації, а якнайкраще відображали устремління Риму, його сутність на той час. Важливим було те, що стоїки прийшли до космополітизму. Саме у такій ролі стоїцизм перейшов у римську філософію [80, 454]. За його допомогою підводилася філософська база під римський ідеал доброго громадянина - vir bonus, а космополітизм стоїків трансформувався у звичну для римлян версію про доцільність та необхідність існування їхньої держави як світової [81, 89-92]. Популярним у Римі було також епікурейство з його доступним вченням про те, що для щастя необхідно бути лише чесним та справедливим, а на цьому підґрунті можна насолоджуватися життям та піклуватися про власну вигоду. Суспільства виникають за ініціативою людей, котрі намагаються забезпечити таким чином самозахист, взаємодопомогу, обмін знаннями та послугами. Ґрунтуватися суспільство має на додержанні всіма його членами угоди про те, щоб не завдавати одне одному шкоди та допомагати слабшим (Лукрецій Кар. Про природу речей. V, ІОІ5-І027).
Оцінюючи засади римської філософії права з позицій їх співвідношення з тими принципами, що були сформульовані набагато раніше в етиці еллінізму, а ще раніше - у цивілізаціях Близького Сходу, можемо зробити цілком обґрунтований висновок щодо рецепції останніх у праві Риму, що відбувалося у контексті загального відродження грецької культури. Звичайно, вони були розвинені й модернізовані відповідно до потреб Римської (пізньої античної) цивілізації. Це є властивою ознакою рецепції, котра, зокрема, як зазначалося вище, відрізняє її від реставрації, евокації тощо.
Відбулося також пристосування цих морально-етичних засад та правових норм до моральності, потреб, ментальності римлян. Під впливом стоїчної філософії римські правники розробляють вчення про jus naturale, погляди епікурейців знайшли відображення у визнанні індивідуалізму та суверенітету особи як підстави для становлення права приватної власності та деяких інших інститутів позитивного права.
Цікаво зазначити, що Ульпіан пропонує рішення, що докорінно змінює межі визначення суб'єктів права: "Раб не може бути погляду цивільного права стороною договірного зобов'язання, однак у природноправовому аспекті він може і зобов'язувати, і зобов'язуватися" (Д.44.7.14). У контексті нашого дослідження варто звернути увагу на подібність методологічного підходу Ульпіана та Солона, а ще раніше - правотворців Вавилону, які міркували практично таким же чином. Отже, маємо випадок рецепції засад старожитньої системи права більш пізньою правовою системою при визначенні стану особи, причому особливо цікавий тим, що і в тому і в тому випадку відбувається боротьба засад природного та "нормативного" права.
Характерні риси права Стародавнього Риму разом із генезисом його філософії свідчать, що в процесі Грецького Відродження, яке припало на межу тисячоліть, відбулася й рецепція права, під час якої Греція виступала не лише як реципієнт, а й як ланка, що опосередковувала рецепцію близькосхідного права. Рецепція права відбувалася у різних формах, серед яких провідну роль відігравало сприйняття філософського підґрунтя, ідей природності прав приватної особи. Разом з тим було характерне й запозичення деяких принципових юридичних рішень, впровадження окремих інститутів, категорій, понять грецького права тощо.
Цікаві приклади запозичень права маємо і стосовно Візантії. Так, систематизацію Юстиніана можна охарактеризувати як сукупність кодифікації (Кодекс) та спроби рецепції римського права (насамперед приватного), яка відбувалася у формі компіляції фрагментів з римських джерел (Дигести та Інституції). Саме ця перша спроба рецепції римського права створила базу для його подальших рецепцій у різноманітних формах, у різних країнах, різних цивілізаціях. Дослідники історії Візантії звертали увагу на те, що нібито у передбаченні майбутнього збіднення духовного життя та занепаду просвіти Юстиніан врятував для прийдешнього величні плоди творчості римського народу в сфері правової свідомості, завдяки чому західні народи, поступово полишаючи варварство, пройнялися ідеєю правової держави і завершили рецепцією римського права [82, 268].
Випадком запозичення положень інших правових систем з метою вдосконалення власного законодавства на Сході є згадувана Ekloga ton потоп, або ж Ekloga Leonis візантійського імператора Лева III. І хоча Еклогу критикують за те, що в ній змішано витяги з Дигест, Інституцій, Кодексу, компіляцій сільськогосподарського, морського та військового права, а також заповіді Мойсеєві, відредаговані та подані як юридичні норми [63, 726], але під кутом проблематики нашої статті вони є чудовим прикладом взаємодії правових систем.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1.  Муромцев С. Рецепция римского права на Западе. - М., 1886. - 159 с.
2.  Моддерман В. Рецепция римского права / пер. с нем. А. Каминка ; под ред. Н. Л. Дювернуа. - СПб., 1888. - 119 с.
3.  Бек В. А. Рецепция римского права в Западной Европе : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Л., 1950. - 16 с.
4.  Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти). - О., 1997. - 286 с.
5.  Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Рецепції приватного права: парадигма прогресу. - Кіровоград, 1999. - 144 с.
6.  Томсинов В. А. Рецепция римского права в Западной Европе // Древнее право. - 1998. - № 1 (3). - С. 169-175.
7.  ГоффлеЖ. Цивилизация средневекового Запада. - М., 1992. - 376 с.
8.  Немецкая историческая школа права. - Челябинск, 2010. - 528 с.
9.  Новгородцев П. И. Историческая школа юристов. - СПб., 1999. - 192 с.
10.  Иеринг фон Р. Историческая школа юристов // Савиньи Ф. К. фон Система современного римского права / пер. с нем. Г. Жигулина ; под ред. О. Кутателадзе, В. Зубаря. - М., 2011. - Т. 1. - 510 с.
11.  Иеринг фон Р. Дух римского права // Иеринг фон Р. Избранные труды і в 2 т. - СПб., 2006. - Т. ІІ.
12.  Азаревич Д. И. Из лекций по римскому праву. - Одесса, 1885. - Вып. 1. - 115 с.
13.  Азаревич Д. И. Значение римского права. - Одесса. - 24 с.
14.  Азаревич Д. История византийского права. - Ярославль, 1876. - Т. 17. - Ч. I. - 497 с.
15.  Дювернуа Н. Значение римского права для русских юристов. - Ярославль, 1872. - 28 с.
16.  Летяев В. А. Рецепция римского права в России XIX - начала XX в. (историко-правовой аспект) і автореф. ... дис. д. юрид. наук. - Саратов, 2001. - 44 с.
17.  Koschaker P. Europa und das römische Recht. - З aufl. - Münich ; Berlin, 1958. - З78 s.
18.  Koschaker Р. Die Krise des römischen Rechts und die romanistische Rechtswissenschaft. - Münich ; Berlin, 19З8. - 86 s.
19.  Маркс К. Немецкая идеология // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - М., 19З4. - Т. З.
20.  Ткаченко С. В. Рецепция праваі идеологический компонент і моногр. - Самара, 2006. - 19З с.
21.  Дождев Д. В. Римское частное право і учеб. для вузов / под ред. В. С. Нерсесянца. - М., 1996. - 704 с.
22.  Косарев А. И. Римское право. - М., 1986. - 158 с.
23.  Харитонов Е. О. Рецепция римского частного права. - Одесса, 1996. - 282 с.
24.  Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права як підґрунтя сучасної цивілістики // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 2. - С. 104-111.