Навантаження на судову владу за минуле десятиліття збільшилося, і ця тенденція у найближчі роки не зміниться. Такою є об'єктивна реальність у судочинстві України. Судова статистика свідчить, що протягом 1991-2005 рр. спостерігалася тенденція постійного зростання кількості звернень громадян до суду. Так, якщо у 1991 р. суди розглянули близько 880 тис. справ, то у: 1992 р. цей показник склав 1,2 млн; 1999 р. близько 1,7; 2002 - 4,9; 2003 - 5,9; 2004 - 6,4; 2005 - 6,3; 2006 - 7,4; 2007 - 8,6 млн справ. Велика кількість і складність справ, що надходять до судів, потребує від суддів більше часу на підготовку до їх розгляду і на сам розгляд, а також вищого загального рівня кваліфікації суддівського корпусу. Кількість справ, розглянутих судами, згідно з даними судової статистики постійно збільшується, що вказує на зростання ролі суду в суспільстві. За таких обставин неможливо (у відповідності з вимогами чинного законодавства) організувати своєчасний та об'єктивний розгляд справ тільки за рахунок більшої кількості суддів у судах усіх рівнів.

Реформування судової влади, уведення у штатний розпис судів посад помічників суддів та утворення нових спеціалізованих судів (зокрема, адміністративних) істотно ситуації не змінюють, оскільки лише суддя є незамінною основою ефективної діяльності судочинства. Тому постає завдання створення умов для плідної творчої роботи існуючого суддівського корпусу України.

Процес вирішення юридично значущих справ суддею пов'язаний із здійсненням процесуальних та непроцесуальних (підготовчих, організаційних) дій як судді, так і працівників апарату суду (помічників суддів, секретарів судового засідання, судових розпорядників, консультантів суду тощо). Слід розподілити обов'язки суддів і працівників апарату суду з тим, щоб судді виконували в основному процесуальні дії, а на апарат суду мають бути покладені непроцесуальні функції організаційного характеру, а також максимальне сприяння судді при виконанні ним функцій із підготовки і виконання процесуальних дій. Такий підхід утілено у чинному законодавстві й закладено у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (86) 12 від 16.09.1986 р. "Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів." У принципі запропоновано поступово зменшувати кількість завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду, передаючи ці завдання іншим особам або органам[9]*.

Досягненню означеної мети мають сприяти напрацювання у галузі наукової організації роботи. Під науковою організацією роботи суду (далі - НОРС) традиційно розуміють раціонально організований труд, спрямований на максимальне підвищення ефективності правосуддя при мінімальних витратах труда і при неухильному дотриманні матеріального і процесуального закону з урахуванням рекомендацій науки і узагальнення передового досвіду[10]*.

Метою наукової організації праці в суді є максимальне забезпечення діяльності судів з тим, щоб:

а) відправлення правосуддя не вимагало надмірного, не пов'язаного з його характером перенапруження у роботі суддів;

б) уникнути невиправдано значних соціальних витрат і витрат часу усіх осіб, які беруть участь у судочинстві;

в) знання і досвід роботи працівників були б оптимально і ефективно використані;

г) забезпечити збереження в судах висококваліфікованих кадрів.

Характер праці різних категорій юридичних фахівців є неоднорідним. Саме зміст вирізняє працю одного працівника від іншого. Основною і єдиною фігурою, уповноваженою вирішувати справу по суті, є суддя як носій судової влади. Праця судді суттєво відрізняється від природи і змісту дій судового розпорядника, секретаря судового засідання, консультанта суду, хоча дії усіх цих осіб спрямовані на забезпечення відправлення правосуддя. Зміст виконуваних дій кожної з названих осіб, їх правові наслідки зумовлюється їх статусом, який регламентовано процесуальним законодавством. Займаючись організацією роботи апарату суду, необхідно враховувати її специфіку стосовно кожного посадовця, яка проявляється у особливостях прийомів і методів збору і обробки інформації, видах рішень, які приймаються на основі отриманої інформації.

У цілому завдання НОРС у діяльності апарату суду полягає у: 1) розробці більш раціональних форм розподілу праці між їх працівниками і її кооперація, а також об'єднання у тих випадках, коли йдеться про необхідність загальних умов; 2) максимальному використанні досягнень сучасної науки і техніки; 3) удосконаленні й розробці нормативів праці, зокрема праці суддів із розгляду судових справ; 4) вивченні й упровадженні найбільш раціональних форм стимулювання праці; 5) організації робочих місць, створенні найкращих умов праці, полегшенні і оздоровленні умов праці; 6) постійному вивченні й проведенні ефективної виховної роботи у трудовому колективі, розвитку у працівників належного і відповідального ставлення до праці. Отже, НОРС покликана оптимізувати різні напрямки судової діяльності. Розглянемо їх детальніше.

Організація добору, розстановки, підготовки і підвищення кваліфікації суддів та інших працівників судів. Збереження в судах досвідчених кадрів, підвищення їх зацікавленості в роботі пов'язано з вирішенням таких кадрових проблем, як знання і чітке уявлення про те, де, коли, на якій ділянці роботи, який саме працівник може бути використаний із найбільшою ефективністю; хто і в який момент має бути зарахований у резерв для висунення на нову посаду, коли і як переміщений по службі.

Удосконалення роботи з кадрами вимагає наукового підходу до висунення вимог щодо них. Крім загальної оцінки ділових якостей працівників при укомплектуванні судів кадрами, мають бути враховані чинники, які встановлюють їх придатність до конкретної професійної праці та кваліфікації працівників. Оцінка складності праці при вивченні професійної придатності кандидатів на відповідні судові посади проводиться з урахуванням: а) змісту роботи, обсягу і складності завдань обробки управлінської інформації; б) ступеня самостійності виконання робіт і характеру додаткової відповідальності; в) масштабів і складності організаційних і управлінських функцій.

До чинників, які визначають кваліфікацію працівників судів, належать відомості про: рівень знань (спеціальну освіту); стаж роботи за спеціальністю (для керівників - також стаж роботи на керівних посадах); наявність і рівень організаційних якостей і навичок (для керівників).

Розподіл форм праці. Він вимагає вирізнення різних видів діяльності, у якому кожний із працівників виконує певну частину від загального обсягу праці. Під розподілом праці в раціонально організованому апараті, у тому числі й судах, розуміється чітке розмежування завдань і функцій між його структурними підрозділами і посадових обов'язків між працівниками. Функціональний розподіл праці знаходить своє відображення у структурі судів: президія, палати (колегії), відділи апарату суду. При цьому кожний підрозділ апарату має виконувати своє завдання.

Розподіл форм праці здійснюється на основі чинного законодавства, норм праці, посадових інструкцій працівників апарату суду, наказів голови суду. Мета його, з одного боку, - навантаження на усіх працівників суду протягом робочого дня (місяця, року) за умови нормальної напруженості праці, а з другого - максимально відповідати кваліфікації виконавця.

Основоположний принцип наукового розподілу праці полягає у недопущенні завантаження працівників роботами або операціями, які за складністю можуть бути виконані менш кваліфікованими працівниками (тобто суддя не повинен підміняти технічного працівника, а голова суду - суддю).

При вирішенні розподілу праці в судах слід мати на увазі, що застосування НОРС і удосконалення розподілу праці службовців суду, по-перше, має засновуватися на вимогах закону про судоустрій і процесуального закону і, по-друге, вимагає, щоб судді бути зайняті лише питаннями, які дійсно належать до їх компетенції. Розподіл праці між суддями має свою специфіку, оскільки полягає у розподілі тих справ, які надходять до суду відповідно до його предметної і територіальної юрисдикції. На практиці існує декілька способів розподілу судових справ.

У місцевих судах, де призначено одного суддю, він розглядає всі цивільні, адміністративні, а також кримінальні справи, розгляд яких можна здійснювати одноособово. У місцевих судах, де кількісний склад суддів більше одного, а у великих районах іноді більше 15 - 20, можлива спеціалізація суддів. Звичайно судді спеціалізуються на розгляді кримінальних, цивільних та адміністративних справ, але можлива й більш детальна спеціалізація з певних категорій указаних справ. Спеціалізація дозволяє краще вивчити законодавство, судову практику, методику вирішення справ.

За ст. 118 Цивільного процесуального кодексу України розподіл цивільних справ у суді відбувається в порядку черговості. Кримінальні справи, як правило, розподіляються між суддями головою суду відповідно до існуючого у суді навантаження. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються суддями пропорційно робочому навантаженню.

У багатьох місцевих судах до цих справ застосовується принцип "чергування" суддів по тижнях, тобто усі справи про адміністративні правопорушення, які надходять протягом певного тижня, розглядає "черговий" суддя. Аналогічний принцип застосовується і при розподілі матеріалів досудового розслідування по кримінальних справах. Поява у процесуальному законодавстві інституту судового контролю за досудовим слідством, який проявляється в оскарженні низки процесуальних рішень на цій стадії кримінального провадження і судовому санкціонуванні заходів, які суттєво обмежують свободу громадян, зумовила необхідність оперативного вирішення цих питань судом. З цією метою у місцевих загальних судах установлене потижневе "чергування" суддів, які розглядають усі вказані матеріали. При цьому суддя може бути викликаний для вирішення питання про взяття особи під варту або санкціонування на проведення обшуку та інших дій і у вихідні та святкові дні. Таке вирішення питання розподілу робочого навантаження дозволяє забезпечувати оперативність і законність проведення досудового розслідування.

У деяких судах застосовується автоматизований порядок розподілу справ, коли це питання вирішує спеціальна 
електронна програма за принципом випадкового вибору і з урахуванням кількості справ, які знаходяться у провадженні кожного із суддів на даний момент. Такі електронні програми застосовуються в основному в модельних загальних судах.

При будь-якому порядку розподілу справ між суддями він не повинен залежати від бажання однієї зі сторін у справі або будь-якої особи, яка зацікавлена в результатах цієї справи. За чинним процесуальним законодавством сторони не мають права обирати суддю, який буде вирішувати їх справу. Для усунення судді, який із різних причин може бути зацікавлений у певному варіанті вирішення справи, слугує процесуальний інститут відводу суддів. Міжнародні стандарти найкращим способом розподілу справ між суддями визнають жеребкування, автоматичний розподіл за алфавітним порядком або іншу незалежну систему[11]*.