Визначення питань організації роботи суду вимагає, насамперед, з'ясування первинного понятійного апарату, а саме, що являє собою судова влада як окрема гілка влади у правовій демократичній державі та досягненню яких завдань вона має сприяти. Актуальним також є окреслення основних напрямків правового регулювання наукової організації праці в органах судової влади.

Судова влада - це система утворених відповідно до закону органів, що наділені виключними владними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ із застосуванням спеціальної визначеної законом процесуальної форми, яка містить гарантії законності й справедливості рішень, що приймаються. Органом, наділеним повноваженням по реалізації одного з видів державної влади, - судової, є суд. У сукупності усі суди країни складають її судову систему, яка є організаційним утіленням судової влади.

Основним завданням судової влади у правовій державі є захист гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.)[3]* та іншими міжнародними договорами України прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичних осіб і держави на засадах верховенства права. Це випливає із положень Основного Закону України щодо пріоритету людини, спрямованості усіх дій держави на захист її від усіляких протиправних посягань. Крім того, Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів 
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), а юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124)[4].

Основні засади організації та діяльності судової влади регламентовано Конституцією України (розд. VІІІ) та Законом України "Про судоустрій України"[5] (далі - Закон). Згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 18 Закону України "Про судоустрій України" чітко визначена структура судів загальної юрисдикції України, яку складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Касаційний суд України[6]; 4) вищі спеціалізовані суди; 5) Верховний Суд України. Загальна кількість судів у судовій системі України - 780.

Статтею 21 Закону визначено, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів; місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим (АРК), областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Місцеві суди складають першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції. Їх також заведено іменувати основною ланкою судової системи, оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, а також як суди першої інстанції розглядають майже усі (за незначним винятком) судові справи. Підсудність окремих категорій справ щодо первісного розгляду їх по першій інстанції вищими судами визначається процесуальним законодавством. Усього в Україні діє 668 місцевих загальних судів, а також 13 військових судів гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди АРК, областей, міст Києва і Севастополя (усього 27), а міс- 
цевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України. Їх загальна кількість - 27. Нині ці округи збігаються із адміністративно-територіальним устроєм держави.

Апеляційними загальними судами згідно із Законом України "Про судоустрій України" є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області.

Апеляційним загальним судам як судам першої інстанції підсудні кримінальні справи: 1) про злочини проти основ національної безпеки України (ст. 109 - 114 Кримінального кодексу України); 2) про злочини, за вчинення яких передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі; 3) про злочини, у вчиненні яких обвинуваченим є суддя (Закон України "Про статус суддів"). Кількість апеляційних загальних судів складає 27, військових апеляційних судів - 2.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах згідно з Указом Президента України (ст. 25 Закону України "Про судоустрій України"). В Україні діє 11 апеляційних господарських судів і 7 апеляційних адміністративних судів.

Створення Апеляційного суду України передбачено Законом і відповідним Указом Президента України[7]*, однак поки цього не зроблено.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом. Вищий спеціалізований суд здійснює такі функції: 1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, 
визначених процесуальним законом; 2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; 3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції; 4) інші повноваження, передбачені законом (ст. 38, 39 Закону України "Про судоустрій України").

Судову систему очолює Верховний Суд України. Він здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, а також: 1) переглядає справи у зв'язку з виключними обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає справи у касаційному порядку у випадках, встановлених законом; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами; 2) дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду, зазначені у п. 1 ч. 2 ст. 44 цього Закону; 3) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також офіційного тлумачення Конституції України та законів; 5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства; 6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав; 7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Згідно зі ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. У цій статті визначено інші принципові положення організації системи судів загальної юрисдикції України: єдність, внутрішня системна і територіальна розгалуженість, певна автономність спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу; запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ; заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції; забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові судової системи (на місцевому рівні) відповідно до адміністративно-територіального устрою України та утворенню підсистеми спеціалізованих судів[8]*.

Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). В Основному Законі також містяться вимоги про недопущення делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами (ч. 1 ст. 124 Конституції України) та про недопущення створення надзвичайних чи особливих судів (ч. 5 ст. 125 Конституції України).

Законом України "Про судоустрій України" визначений порядок утворення і ліквідації судів. Указаний порядок поширюється на всі суди, крім Конституційного Суду України і Верховного Суду України, назва і наявність яких закріплені Конституцією України (Розд. VІІІ ч. 3 ст. 124; ч. 2 ст. 125). А тому їх ліквідація можлива лише шляхом унесення змін до Конституції України. У процедурі з утворення судів беруть участь у різних формах усі гілки державної влади: виконавча, законодавча та судова.

Суди утворюються або ліквідуються Президентом України, який видає з цього приводу відповідний указ, однак пропозиції щодо необхідності утворення чи ліквідації суду вносяться Міністром юстиції України у формі подання, яке заздалегідь має бути погодженим з Головою Верховного Суду України (якщо йдеться про загальний суд), або з головою відповідного вищого спеціалізованого суду (якщо йдеться про спеціалізований суд).

В Указі Президента України про створення суду вказується його місцезнаходження і статус, які визначаються з урахуванням принципів територіальності та спеціалізації.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної законом системи судів, а також з інших підстав.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України (якщо вирішується питання щодо загальних судів), або з головою відповідного вищого суду (якщо вирішується питання щодо спеціалізованого суду). Критеріями визначення необхідної кількості суддів є обсяг роботи суду, який залежить від чисельності населення території, на яку поширюється юрисдикція цього суду, її економічної характеристики, соціального складу мешканців тощо. Фактором, що обмежує кількісний склад суддів, є обсяг видатків, затверджених на поточний рік у Державному бюджеті України на утримання судів.