На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що справедливість судового рішення поєднує в собі вимоги щодо розгляду цивільної справи справедливим судом із застосуванням належної процедури, яка створена на підставі національного закону та відповідає міжнародним зобов' я- занням держави. Так, у серпні 2008 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2008 р. у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2009 р. рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2008 р. скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 337 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК, суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права і доводи скарги їх висновків не спростовують. Тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2009 р. залишити без змін[635].

У юридичній літературі поряд з цим М. С. Єременко підкреслює, що "справедливість" судового розгляду необов'язково визначається правильністю ухваленого рішення. Розглядаючи скарги на порушення права на справедливе правосуддя, європейські контрольні органи не перевіряють, чи допущена національним судом помилка при вирішенні питань факту чи права, а оцінюють виключно справедливість процедури розгляду спору. Важлива вимога справедливого судового розгляду полягає також у тому, щоб суд забезпечив належний розгляд та дослідження всіх наданих учасниками процесу клопотань, аргументів та доказів, безпристрасно ставлячись до оцінки їх належності та значення для сутності справи. Перевіряючи виконання вказаної вимоги, Європейський суд з прав людини більшою мірою оцінює загальну справедливість розгляду, ніж технічні порушення окремих норм ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Він зазначав, що держави - учасниці Конвенції мають широкий ступінь розсуду стосовно вибору засобів та інструментів, які покликані забезпечити відповідність їх правових систем вимогам ч. 1 ст. 6 Конвенції[636].

Виходячи з проблематики співвідношення визначення правильності та справедливості рішення касаційним судом має деякі особливості. Висновок про наявність вказаних ознак Верховний Суд України має зробити на підставі аналізу матеріалів справи без дослідження доказів, що не були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки їх дослідження не входить до компетенції суду касаційної інстанції, про що вказується в Ухвалі колегії суддів у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2008 р.[637] Протилежної позиції дотримується В. Манукян, яка пише про те, що касаційний суд може вирішити питання про правильність та справедливість судового рішення без дослідження доказів[638]. Важко погодитися з позицією вказаного автора, оскільки при визначенні правильного по суті та справедливого судового рішення суд касаційної інстанції досліджує матеріали справи та відповідність рішення суду тим нормам матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування чи зміни рішення судів першої та апеляційної інстанції.

Повноваження касаційного суду в цивільному процесі реалізуються також при скасуванні судового рішення і передачі справи на новий розгляд. Підстави для їх застосування передбачені у ст. 338 ЦПК. Практичний інтерес викликає застосування п. 1 ч. 1 ст. 338 ЦПК, який передбачає можливість скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд у випадку розгляду справи неповноважним суддею або складом суду.

Дане повноваження застосовується при порушенні судами вимог ст. 18 ЦПК. Окрім того, застосування п. 1 ч. 1 ст. 338 ЦПК можливе за умови порушення інших вимог процесуального закону, котрим передбачається належний склад суду для розгляду тієї чи іншої категорії справ. Так, ч. 4 ст. 235 ЦПК закріплює правило про те, що у випадках, встановлених пп. 1, 3, 4, 9, 10 ч. 2 ст. 235 ЦПК, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів. При неправильному застосуванні цієї норми наявне порушення вимог процесуального закону, яке тягне скасування оскаржуваного рішення та направлення справи на новий розгляд відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 338 ЦПК.

Застосування цієї норми можливе і за умови розгляду справи неповноважним суддею, якому справа була передана головою місцевого суду за відсутності заяви про відвід судді та клопотань учасників процесу про об'єднання справи. Так, у липні 2001 р. Б. звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій голови Київського районного суду м. Донецька та відшкодування моральної шкоди. Позивач посилався на те, що в березні 2000 р. він звернувся в Київський районний суд м. Донецька з позовом до П. Цю справу розглядав суддя С. Призначене на 27 жовтня 2000 р. судове засідання не відбулося, оскільки за вказівкою голови суду Д. справу вилучено в судді С. та передано іншому судді для об'єднання з іншою справою.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 жовтня 2002 р., Б. у позові було відмовлено.

У касаційній скарзі Б., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив судові рішення скасувати. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що дії голови Київського районного суду м. Донецька Д. з вилучення цивільної справи, яка перебувала в провадженні судді С., і передачі її іншому судді для об'єднання з іншою справою є правомірними. Із цим погодився й суд апеляційної інстанції. Проте такий висновок не можна назвати правомірним.

З матеріалів справи вбачається, що при її розгляді під головуванням судді С. сторони ні відводу цьому судді, ні клопотання про об'єднання справи з іншою справою, яка перебувала в провадженні іншого судді, не заявляли. У зв'язку з цим суд повинен був обговорити питання, чи є такі дії голови суду правомірними з точки зору дотримання ним конституційних принципів щодо унеможливлення впливу на суддів у будь-який спосіб (ст. 126 Конституції). У судових рішеннях відповіді на це питання немає. Посилання суду на положення статей 12, 26 Закону "Про судоустрій України" як на підставу в задоволенні позову є помилковим, оскільки цими статтями спірні питання не регулюються. За таких обставин судові рішення не можуть бути визнані законними й обґрунтованими.

Зважаючи на викладене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Б. задовольнила частково: рішення суду першої інстанції та ухвалу Апеляційного суду Донецької області скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції[639].

З погляду права на справедливий суд, визначеного ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, реалізація касаційним судом вищевказаного повноваження потребує законодавчого закріплення змісту належного суду в нормах вітчизняного права. Право на справедливий судовий процес закріплюється як Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, так і Рекомендацією (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам- членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, Рекомендацією № 94 (12) "Незалежність, дієвість та роль суддів", ухваленою Комітетом міністрів Ради Європи 13.10.94 р. У вказаному документі, зокрема, наголошується на необхідності допуску кожної заінтересованої особи на підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що "кожен має право на справедливий публічний розгляд справи незалежним та безпристрасним судом"[640]. Судова практика Європейського суду з прав людини свідчить, що таке правило слід застосовувати лише до процесу, який триває. З цього, однак, не випливає, що право на звернення до суду та право на порушення судової справи виключається. Розгляд справи незалежним та безпристрасним судом - один з основних аспектів здійснення правосуддя, хоча його можна кваліфікувати і як процесуальний[641].

Наступне повноваження касаційного суду, спрямоване на скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд, передбачено у п. 2 ч. 1 ст. 338 ЦПК. За цією нормою касаційний суд скасовує рішення та передає справу на новий розгляд, якщо рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, які розглядали справу. Таке правило ґрунтується на положенні цивільного процесуального законодавства про те, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі. Справа розглядається тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку (ст. 159 ЦПК). У силу порушеного принципу безпосередньості рішення суду підлягає скасуванню, а справа - на новий розгляд.

Судове рішення підлягає скасуванню і направленню на новий розгляд касаційним судом у випадку розгляду справи судами першої чи апеляційної інстанції за відсутності осіб, які беруть участь у розгляді справи, не повідомлених належним чином про час і місце розгляду справи. До випадків розгляду справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, що належним чином не були повідомлені про час і місце судового засідання, належать випадки неправильного застосування або незастосування вимог статей 74, 76, 331 ЦПК, які регламентують належність повідомлення заінтересованих осіб про час і місце судового розгляду[642]. Указані питання були предметом дослідження в науковій літературі[643]. Так, С. звернулася до суду із позовом до Б. про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що відповідачка не тільки не виконує взятих на себе за договором зобов'язань, а й створює неможливі умови для проживання. Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя в задоволенні позову відмовлено. Судова колегія в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим зазначене рішення скасувала і постановила нове - про задоволення позовних вимог С.