У касаційній скарзі Б. просила рішення судової колегії в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим скасувати і направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з тієї підстави, що відповідачка належним чином не була повідомлена про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції. У разі неявки в судове засідання будь-кого із осіб, які беруть участь у справі і щодо яких немає відомостей про вручення їм повісток, суд відкладає розгляд справи.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд скасував рішення першої інстанції і постановив нове, розглянувши справу без участі сторони, порушивши тим самим процедуру розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також процесуальні права відповідачки. За таких обставин Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення судової колегії в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим скасувала і направила справу на новий апеляційний розгляд[644].

Скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд відбувається за умови вирішення судами першої, апеляційної інстанцій питання про права й обов' язки осіб, які не брали участь у справі. Пункт 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК передбачає обов' язкове скасування судового рішення за умови, що зазначені особи взагалі не були суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин при розгляді справи судом, рішення якого оскаржується. Ці особи також не були повідомлені про час та місце розгляду справи, рішенням по якій порушуються їх права, обов'язки та законні інтереси. Зазначене порушує право особи бути заслуханою та почутою судом при розгляді справи щодо її прав, свобод чи інтересів[645]. У вересні 2000 р. Д. пред'явила позов до АТВТ "Черкаський домобудівний комбінат" (далі - АТВТ) про примусове виконання договору на будівництво квартири та стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідач на порушення умов договору не здав будинок в експлуатацію. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 4 квітня 2001 р. позов задоволено частково: визнано за Д. право власності на двокімнатну квартиру в м. Черкасах і зобов'язано АТВТ негайно оформити належним чином акт про передачу у власність позивача квартири.

У касаційній скарзі П. просив скасувати постановлене у справі судове рішення і направити останню на новий розгляд, оскільки суд не врахував, що зазначену спірну квартиру 3 вересня 1999 р. відповідач передав йому у власність, а він, П., не був залучений до участі у справі. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких причин. Як вбачається з касаційної скарги, у жовтні 1995 р. П. уклав із відповідачем договір на будівництво двокімнатної квартири, яка 3 вересня 1999 р. була передана йому за актом у власність, і з цього часу він, П., там проживає. Про розгляд справи судом йому не було повідомлено. Оскільки суд вирішив питання про права й обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, його рішення не може залишатися в силі.

На підставі наведеного Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Соснівського районного суду м. Черкас скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції[646].

Повноваження касаційного суду щодо скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд застосовуються і в тому разі, якщо винесення додаткового рішення стало неможливим відповідно до правил ч. 1 ст. 220 ЦПК (п. 5 ч. 1 ст. 338 ЦПК). Прикладом може служити така справа. У травні 2000 р. К. звернувся до Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він був звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП наказом від 1 червня 1999 р., а 24 квітня 2000 р. йому стало відомо про внесення відповідачем змін до штатного розпису і введення посади завідуючого відділенням лікарсько-трудової експертизи, на яку він має переважне право відповідно до норм чинного законодавства. Рішенням Рівненського міського суду від 2 лютого 2001 р., залишеним без змін судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі К. просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судом вимог закону. Касаційна скарга підлягає задоволенню з тієї підстави, що позовні вимоги К., окрім вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, фактично зводилися до зобов'язання відповідача укласти з позивачем трудовий договір у зв'язку з поворотним прийняттям на роботу працівників аналогічної кваліфікації, зокрема на посаду завідуючого відділенням експертизи обласної спеціалізованої лікарсько- консультативної комісії.

Фактично ці позовні вимоги К. судом не розглядались і не вирішувались. У цьому випадку суд розглянув не всі позовні вимоги і цей недолік не був усунений ухваленням додаткового рішення.

За таких обставин постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд[647].

Судове рішення підлягає також скасуванню з направленням справи на новий розгляд за умови розгляду справи з порушенням правил виключної підсудності (п. 6 ч. 1 ст. 338 ЦПК).

Зазначені у ч. 1 ст. 338 ЦПК порушення норм процесуального права, які тягнуть скасування судового рішення і передачу справи на новий розгляд, не є вичерпними. Частина 2 вказаної статті передбачає загальну норму, яка дозволяє кваліфікувати ті чи інші випадки порушення норм процесуального права як підставу для скасування рішення і передачі цивільної справи на новий розгляд. Наприклад, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у випадку порушення судом при розгляді справи норм процесуального права щодо оцінки доказів за умови впливання на законність та обґрунтованість судового рішення. За логікою

І.  А. Ястржембського, застосування зазначеного повноваження сприяє не лише дотриманню законності судового рішення, але й формуванню єдності судової практики[648]. Проте реалізація визначеного у ч. 2 ст. 338 ЦПК повноваження не порушує позиції Ради Європи щодо меж розгляду цивільної справи касаційною інстанцією, що викладена у Рекомендації № Я (95) щодо введення в дію і покращення функціональних систем і процедур оскарження по цивільних і торгових справах, що прийнята Комітетом міністрів держав - членів Ради Європи 07.02.1995 р., з чим не погоджується Н. Заяць[649].

М. М. Бородін підкреслює, що ст. 338 ЦПК не містить вичерпного переліку процесуальних порушень, які тягнуть безумовне скасування постановлених рішень з направленням справи на новий розгляд. У ч. 2 вказаної статті йдеться про інші випадки порушення або неправильне застосування норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення суду. При цьому закон особливо підкреслює, що справа підлягає направленню на новий розгляд, якщо такі процесуальні порушення призвели до неправильного вирішення справи[650]. При цьому важливо, щоб виявлені порушення впливали на результат розгляду справи та без їх усунення неможливе поновлення та захист порушених прав, свобод і законних інтересів[651].

До порушень норм процесуального права, про які йде мова у ч. 2 ст. 338 ЦПК, можуть належати також випадки провадження в цивільних справах за процесуальним законом України, який не є чинним на час розгляду справи[652]. Судова практика Верховного Суду України містить такий приклад. У квітні 1998 р. С. звернулася до суду із позовом до Б. про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що відповідачка не тільки не виконує взятих на себе зобов'язань, а й створює неможливі умови для проживання.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 8 травня 2001 р. в задоволенні позову відмовлено. Судова колегія в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим 22 серпня 2001 р. зазначене рішення скасувала і постановила нове - про задоволення позовних вимог С.

У касаційній скарзі представник Б. просив скасувати рішення судової колегії в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим і направити справу на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

21 червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 2540-ІІІ "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України", який набрав чинності 29 червня 2001 р., але не був узятий до уваги судом.

Відповідно до змін, одночасно внесених до Закону від 5 червня 1981 р. № 2022-ХІ "Про судоустрій України", Верховний суд Автономної Республіки Крим набув статусу апеляційного суду і за новою процедурою з 10 липня 2001 р. повинен був переглядати судові рішення згідно із гл. 40 ЦПК 1963 р., якою передбачено порядок розгляду справ судом апеляційної інстанції. Проте Верховний суд Автономної Республіки Крим, розглядаючи 22 серпня 2001 р. скаргу С. на рішення Київського районного суду м. Сімферополя, змін до ЦПК не врахував і нового процесуального закону не застосував.

Справа була направлена судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд на тій підставі, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги факт набрання чинності та, як наслідок, обов'язковості застосування Закону України від 21 червня 2001 р. № 2540-ІІІ "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України"[653].

Суд касаційної інстанції перевіряє за матеріалами справи правильність застосування законодавства та не досліджує докази по справі. У зв'язку з цим слід погодитися з позицією

О.  О. Борисової про те, що дотримання судом норм процесуального права впливає на обґрунтованість судового рішення. Такі порушення, як неправильне визначення судом предмета доказування, дослідження доказів з порушенням правил, встановлених законом, можна віднести не до обґрунтованості рішення, а до його незаконності. Тому, оскаржуючи рішення суду з такого роду порушеннями, особа, яка подає скаргу, не порушуючи положень закону про те, що суд вказаної ланки не вивчає фактичну сторону справи, у своїй скарзі зазначає не на неправильне визначення судом обставин, що мають значення для справи, а посилається на допущене порушення процесуального закону[654].

Як наведено вище, зміст порушень норм процесуального права має обумовлений характер і не повинен відповідати вимозі законності судового рішення.