2. Поширюється процес інформатизації комерційного сектору економіки. Інформатизація в бізнесі йде за модернізаційною схемою.

3. В Україні присутні головні рушійні сили розвитку інформаційного суспільства, що позначені експертами Європейського Союзу:

• реклама і пропаганда привабливого сучасного способу життя: електронне листування, торгівля і банківські операції, резервування подорожей, домашні читання школярів і курсові роботи студентів; послуги Internet та інші послуги доступні тільки тим, у кого є персональний комп'ютер;
• велика кількість електронних ігор розрахована на дітей, які завтра потенційно стануть проповідувати можливості інформаційних і телекомунікаційних технологій на роботі;
• комп'ютеризація освіти – її вплив сьогодні не так уже великий, проте завтра під впливом конкуренції, зростання комп'ютерної письменності батьків і вимог самих учнів, також під впливом розвитку мережних послуг вона буде збільшувати соціальну роль інформаційних і телекомунікаційних технологій;
• подальше зниження цін на різноманітні інформаційні та телекомунікаційні технології (IТТ), що передбачено експертами, служить рушійною силою розвитку інформаційного суспільства;
• комфорт і зручність у будинку, офісі, в машині завжди були і залишаються важливими двигунами соціальних змін;
• все більше число людей і організацій використовують електронні устрої для особистої охорони і безпеки;
• можливість більш широкої участі сільського населення в економічному і соціальному житті за допомогою IТТ також стимулює розвиток інформаційного суспільства.

Сьогодні можна констатувати, що більшість перерахованих вище можливостей, нехай для меншості, але присутні, хоча до 1994 р. більшість західних і вітчизняних вчених була впевнена, що Україна відстала в сфері інформатизації назавжди.

4. Ще одна яскраво виражена тенденція – у країні почалася так би мовити домашня комп'ютерна революція. Рівень усвідомлення можливостей IТТ і інтерес до них постійно зростають.

Процес, яким дуже стурбовано світове співсуспільство, – це посилення інтелектуальної диференціації між тими, хто має і хто не має IТТ. Такий процес почався і в Україні. Слід також нагадати про небезпеку, тобто проблему інформаційної нерівності. Можна виділити шість груп населення в їх відношенні до інформаційно-телекомунікаційних технологій:

1) ті, хто створює нове інформаційне середовище і нові інформаційні ресурси;

2) ті, хто використовує нове інформаційне середовище, інтегруючись до нього;

3) ті, хто знаходяться в процесі інтеграції, роблять перші кроки;

4) ті, хто не зробив першого кроку, але і не заперечує необхідність цього;

5) ті, хто відчужений від нового інформаційного середовища, не помічає його;

6) ті, хто активно протистоїть нововведенням, вважаючи їх суспільно шкідливими.

І хоча, безсумнівно, що представників перших трьох груп – статистична меншість, їх енергетика дуже сильна. Таким чином, можна сказати, що соціальна база інформатизації в Україні є, і швидкість змін достатньо велика. Відповідно до приведених вище статистичних даних, можна зробити ще один висновок: в Україні створюється технологічна база інформаційного суспільства.

Слід зауважити, що нами було дано визначення інформаційного суспільства як громадянського суспільства [109]. Відомо, що з розвитком суспільства змінюється і держава. На нашу думку, держава та громадянське суспільство – це взаємопов'язані, але відносно самостійні соціальні системи, держава виконує службову (підлеглу) роль стосовно громадянського суспільства. Вважаємо за необхідне скористатися фундаментальними висновками щодо ролі цивілізованої держави у функціонуванні громадянського суспільства [90, с. 66 ] для визначення цієї ролі під час розвитку інформаційного суспільства. Ця роль держави має виражатися у тому, що:

• служити формою, яка організує інформаційне суспільство та створює умови для його розвитку;
• бути відносно самостійною стосовно інформаційного суспільства і здійснювати солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;
• встановлювати "правила гри", яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створювати благосприятливі умови для їх існування та розвитку під час формування інформаційного суспільства;
• здійснювати необхідний захист інформаційного суспільства, що включає і забезпечення інформаційної безпеки громадян, суспільства, держави;
• виступати знаряддям соціального компромісу інформаційного суспільства, пом'якшувати інформаційну нерівність між тими, хто в змозі і хто не в змозі користуватися новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями;
• сприяти та забезпечувати реалізацію принципу універсального обслуговування інформаційно-комунікаційними послугами громадян та їх об'єднань;
• створювати умови для реального забезпечення конституційного права громадян на інформацію та поставати ініціатором діалогу із громадянами та суспільством за рахунок інформаційної прозорості своєї діяльності;
• сприяти підвищенню рівня інформаційної активності, інформаційно-правової культури громадян за рахунок створення умов для розвитку інформаційно-правових ресурсів та інформаційно-комунікаційної інфраструктури (державних та недержавних);
• створювати юридичні умови для того, щоб право на інформацію стало свого роду гарантією права власності, права споживача, права на сприятливе навколишнє середовище, політичних прав і свобод тощо;
• мати межі регулювання відносин під час становлення та розвитку інформаційного суспільства, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, що закріплені в міжнародних актах, унеможливлювати негативні наслідки прийняття нормативно-правових актів, обачно оцінювати в кожному конкретному випадку доцільність застосування юридичних механізмів управління;
• сприяти розвитку єдиного європейського інформаційного суспільства та національній ідентифікації.

Враховуючи те, що сучасна концепція громадянського суспільства виходить з того, що воно є передумовою соціальної правової держави [90, с. 67 ], вважаємо, що розвинуте інформаційне суспільство є передумовою інформаційної держави. На нашу думку, інформаційна держава – це демократична, соціальна, правова держава, ефективність діяльності якої забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних технологіях та технологіях зв'язку. Йдеться про те, що рівень демократії підвищується шляхом розвитку нового напрямку – телекомп'юникації; право ефективно пов'язує та підкоряє собі державну владу [110, 111] за допомогою новітніх інформаційно-комунікаційних технологій; основні права особистості та її соціальна безпека, що гарантується реальним забезпеченням права на інформацію, складають зміст свободи, яка заснована на законах, що повинні легітимним шляхом не тільки прийматися і змінюватися, але і створюватися.

Безумовно, і інформаційне суспільство, і інформаційна держава функціонують для створення сприятливих умов для повноцінного розвитку окремої особистості, а згодом і відновлення всього суспільства. Держава здатна сприяти розвитку інформаційного суспільства або перешкоджати йому. Вважаємо, що держава повинна виконувати роль головного "ідеолога" у визначенні пріоритетів щодо здійснення політики переходу до інформаційного суспільства. В свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку інформаційного суспільства. "Держава і суспільство існують у вигляді протирічної безупинної взаємодії та взаємовпливу, характер і напрям яких у значній мірі залежать від рівня розвитку громадянського суспільства та його інститутів" [90 , с. 68 ]. Вважаємо, що інформаційна держава повинна сформулювати концепцію побудови інформаційного суспільства, в якій були б визначені роль і місце головних "діючих осіб" – комерційного сектору економіки, держави, громадських організацій та окремих громадян. Концепція інформаційного суспільства може стати об'єднуючим ідейним початком для України, дати цілісне бачення цілей і завдань суспільного розвитку, запропонувати конкретні шляхи їх досягнення.

"Створюється фантастична можливість для індустріально відсталих країн вирівнятися та встати до одного ряду з велетнями. Потік попиту робочої сили, інформаційних ресурсів та технологій направиться туди, де є це дешевше і доступніше, а, отже, туди направиться і потік фінансів" [112]. Погоджуючись з думкою багатьох науковців, вважаємо, що для забезпечення такого фантастичного "ривку" державі слід зробити тільки одне – створити для цього певні умови, тобто створити інфраструктуру, що необхідна для народження майбутнього інформаційного суспільства. Саме в Україні народилася ідея глобального системного підходу до вирішення проблеми побудови інформаційного суспільства, створення інформаційної інфраструктури. Ця ідея частково знайшла своє втілення у Національній програмі інформатизації України, яка була розроблена та запропонована Інститутом кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України. Верховна Рада України прийняла у лютому 1998 року відповідний закон – Закон України " Про Національну програму інформатизації" [87].

Інформаційна держава повинна орієнтуватися у першу чергу на інтереси інформаційного суспільства. Для цього держава повинна розробити відповідну інформаційну політику, ефективна реалізація якої, тобто ефективне державне управління інформаційною сферою є запорукою "пом'якшення" конфронтації інтересів інформаційної держави та інформаційного суспільства.

Таким чином, є всі підстави вважати, що для України, так і для інформаційно розвинутих країн світу, доцільно використовувати широке тлумачення поняття "інформаційна сфера". Національна інформаційна сфера – це єдиний інформаційний простір України, який формується суспільством та державою і інтегрується до єдиного Європейського інформаційного простору з урахуванням національної інформаційної безпеки. Саме єдиний інформаційний простір є не тільки необхідною умовою плідної співпраці інформаційного суспільства та інформаційної держави, але й достатньою. На нашу думку, слід розглядати інформаційну сферу як самостійний феномен, розвиток якого підкоряється, з одного боку, певним закономірностям, але, з іншого, потребує відповідної державної уваги. Досвід інформаційно розвинутих країн підтверджує це положення. Вважаємо за доцільне розглянути еволюцію взаємозв'язків держави та інформаційної сфери в Україні, в якій виділяються два етапи реалізації державного управління в інформаційній сфері: 1) у вузькому розумінні; 2) у широкому розумінні. Оскільки показником сучасного розвитку державного управління є його ефективність, під час аналізу першого етапу використовується категорія "ефективність" та розглядається кількісний та якісний вплив інформаційної сфери на ефективність державного управління.