В контексті державного та відомчого управління інформаційною сферою суспільства мова повинна йти і про необхідність захисту цієї сфери, тобто про розробку механізмів інформаційної безпеки. Це необхідно не тільки під час обґрунтування управлінських рішень, нормотворчої та правозастосовної діяльності, але й для забезпечення інформаційного суверенітету держави. Безумовно, розробка та впровадження цих механізмів має не тільки відомче, але й національне та міжнаціональне значення.

Одним з основних напрямків реалізації державної інформаційної політики ОВС України повинно бути врахування вимог забезпечення інформаційної безпеки як однієї із складових системи забезпечення національної безпеки. Для забезпечення інформаційної безпеки необхідно встановити зважений правовий режим з усіх видів інформації. В умовах демократії свобода інформації повинна бути нормою, проте, державні інтереси, а також інтереси суспільства й окремої особистості потребують захисту, вимагають від держави, її правоохоронних органів накладати певні обмеження на свободу інформації. В цьому зв'язку необхідно зрозуміти та сформулювати державні і відомчі інтереси, чинники і погрози в інформаційній сфері, провести оцінку ефективності існуючої системи безпеки та намітити першочергові заходи щодо її удосконалювання. З урахуванням вищевикладеного стає очевидним, що в стратегічних інтересах безпеки держави і суспільства необхідно створення не тільки розвинутої інформаційної сфери суспільства, але і вирішення питань її захисту. Адже саме через інформаційну сферу суспільства в основному здійснюється погроза безпеці України в різноманітних сферах її діяльності.

У певних випадках інформація може використовуватися не тільки у корисних цілях, але і на шкоду інтересам особистості, суспільства і держави. Глобалізація процесів інформатизації призводить і до небажаних соціально-правових наслідків. У першу чергу, це стосується проблеми ігнорування інформаційного порядку і правил обміну інформацією (державних кордонів, національного законодавства, правових інтересів особистості, держави і суспільства), широкомасштабне інформаційне піратство (ігнорування авторських прав і прав власників інформації), інформаційна інтервенція і т. ін. Тому завдання забезпечення безпеки інформаційної сфери суспільства та її "коректного" використання визначається як пріоритетне і повинно вирішуватися превентивно стосовно інших завдань забезпечення національної безпеки країни. Результативність його рішення детермінує політичну, економічну, військову та інші складові національної безпеки України.

Одним з першочергових завдань щодо створення надійної системи забезпечення інформаційної безпеки і захисту інформаційної сфери суспільства є своєчасний розвиток законодавства. І в цьому зв'язку необхідно враховувати накопичений міжнародний досвід. У найбільш розвинутих країнах світу розробка правових заходів у боротьбі з комп'ютерною злочинністю і захисту інформаційного простору ведеться вже більш 20 років. З метою уніфікації національних законодавств Рада Міністрів Європейського Союзу в 1989 р. розробила список правопорушень у сфері комп'ютерної інформації, що рекомендований країнам – учасницям ЄС для створення кримінально-правової стратегії розробки законодавства. Так, у лютому 1996 р. на VII пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї держав – учасниць СНД був прийнятий "Модельний Кримінальний кодекс" [358]. Він має рекомендаційний характер для країн, що входять до СНД. Велика робота проводиться й в Україні. Вченим необхідно досліджувати наявний зарубіжний досвід, адаптувати його до нашої дійсності і рекомендувати законодавчим органам використовувати під час розробки кримінального законодавства.

На сьогодні в новий Кримінальний кодекс України включений розділ ХVI, що передбачає відповідальність за злочини в сфері комп'ютерної інформації [352, ст.ст. 361-363]. Крім того, варто провести комплекс практичних заходів щодо удосконалювання регулювання суспільних відносин із приводу безпечного використання інформаційних ресурсів. Він має містити у собі не тільки питання формування, але й удосконалювання нормативно-правового забезпечення захисту єдиного інформаційного простору. У цьому напрямку діють закони України "Про державну таємницю" [141], "Про інформацію" [11], "Про захист інформації в автоматизованих системах" [150], "Про Національну програму інформатизації" [87]. Водночас аналіз проблеми показує, що стан безпеки в інформаційній сфері в нашій країні поки навряд чи здатний задовольняти життєво важливі потреби й інтереси особистості, суспільства і держави. Таким чином, ми стоїмо перед необхідністю удосконалювання системи забезпечення безпеки, у тому числі в інформаційній сфері суспільства.

Розглянемо один з аспектів інформаційної безпеки. Однак, перш за все, виникає таке питання. Як зробити нормотворення "безпечним", тобто звести до мінімуму ті негативні наслідки, що маємо на сьогодні в правозастосуванні? "Безпека" нормотворення (на прикладі законотворення), із точки зору захисту інтересів особистості, держави і суспільства, а також можливості їх повної реалізації, може припускати:

• єдині правила "безпечної" діяльності суб'єктів законодавчої (нормотворчої) ініціативи;
• "безпеку" правової інформації;
• безпеку інформаційних систем, що використовуються у нормотворчій і правозастосовній діяльності.

 Для усвідомлення ролі ОВС України у створенні механізмів "безпечного" нормотворення, а також розробки певних організаційно-правових заходів щодо вирішення цієї проблеми вважаємо за доцільне проаналізувати стан питання забезпечення законотворчого процесу у Верховній Раді України. Зупинимося на першому з напрямків, тобто на "безпечній технології" забезпечення законотворчого процесу. У цьому напрямку в Україні вже зроблені перші кроки, причому достатньо успішні. Спільними зусиллями спеціалістів НАН, Академії правових наук, Секретаріату Верховної Ради України у 1990 р., була створена і успішно розвивається оригінальна, комплексна, багатофункціональна комп'ютеризована система інформаційно-аналітичного забезпечення законотворчої, нормотворчої, правозастосовної та правоосвітньої діяльності [359, с.33-37]. Необхідність створення такої системи обумовлена, зокрема, актуальністю підвищення якісного рівня і скорочення технологічного циклу законотворчого процесу, моделювання, аналізу, експертизи, обґрунтування з наступним прийняттям у парламенті відповідних нормативних актів. На сьогодні ця система інтегрує понад 20 автоматизованих комплексів обробки даних, що супроводжують замкнутий технологічний цикл забезпечення законотворчого процесу. Вважаємо важливим відзначити деякі з функціональних і забезпечувальних підсистем, що розроблені та впроваджені для підтримки законотворчої і правозастосовної діяльності.

Підсистема "Законопроект" обслуговує технологічний процес розробки законодавчих актів від часу реєстрації початкового варіанту, вивчення проблеми, що потребує правового регулювання, збирання пропозицій, необхідної інформації з різних джерел, формування законопроектів до кінцевого юридичного оформлення [359, с. 33]. У цьому зв'язку слід підкреслити, що підвищення ефективності законодавчої роботи Верховної Ради України потребує свого відповідного підкріплення глибокими, системними та неупередженими науковими дослідженнями й аналітичними розробками.

Функцію безпосереднього забезпечення Верховної Ради України, її постійних комітетів та окремих народних депутатів України науково-дослідницькими та інформаційно-аналітичними матеріалами з питань економічної, соціальної, гуманітарної, галузевої та регіональної політики здійснює Науково-аналітичне управління Секретаріату Верховної Ради України [360, с. 28, 29]. Як відзначає Е.А. Афонін, одним із кроків у напряму пошуку нових підходів продуманої політики документально-інформаційного (бібліотечного) забезпечення стало утворення 18 жовтня 1996 р. в структурі Секретаріату Верховної Ради України двох самостійних підрозділів: Науково-аналітичного управління і Відділу інформаційно-бібліотечного забезпечення (функціонально – парламентської бібліотеки) [361, с. 30-32]. "Генеральним напрямом свого розвитку Відділ бачить в переході до повноцінної сучасної електронної Парламентської бібліотеки. Системоутворюючим початком у цій роботі може стати реалізація проекту ЭЛІБР – створення Електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу для органів влади і управління центрального і регіонального рівнів. ЭЛІБР - це складова Національної програми інформатизації України, прийнятої Верховної Радою України в лютому 1998 року" [361, с. 32].

Вважаємо за необхідне зазначити конструктивну діяльність Юридичного управління Секретаріату Верховної Ради України. Положення про Юридичне управління Секретаріату Верховної Ради України було затверджено 25 грудня 1997 р. [362, с. 21, 22].

Сприянню становлення національної правової системи служить також Науково-експертне управління Секретаріату Верховної Ради України [363, с. 23-27]. Останнім часом відділом гуманітарних проблем та захисту прав людини Науково-експертного управління було розглянуто ряд проектів законів та постанов, у тому числі, пов'язаних із діяльністю ЗМІ, зокрема телебачення і радіомовлення, питань релігії, культури, свободи слова. Проте, вважаємо, що треба активізувати дії як законодавців, так співробітників цього відділу в напряму розробки законопроектів, що забезпечують свободу слова та інші права людини. Керівник Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України А.Р. Мацюк вважає, що про ставлення виконавчої влади до виконання своїх повноважень у сфері боротьби із злочинністю свідчать, наприклад, непоодинокі факти тривалого ігнорування вимог законів України, відповідно до яких Кабінету Міністрів України, міністерствам і відомствам доручалося підготувати і прийняти ті чи інші нормативно-правові акти або внести на розгляд Верховної Ради України відповідні законопроекти [363, с. 27]. Таким чином, на сьогодні найбільш актуальним в діяльності Верховної Ради України щодо боротьбі із злочинністю є:

• прийняття найбільш актуальних законів, що визначають повноваження і правовий статус правоохоронних органів, підстави юридичної відповідальності, регулюють правоохоронну діяльність. З цією метою доцільним виглядає створення на базі Інституту законодавства Верховної Ради України постійно діючих робочих груп із числа провідних вчених-криміналістів, відомих своїми працями та участю в законодавчій діяльності, для розробки на контрактній основі відповідних законопроектів;
• ефективний, із використанням всіх можливих форм, парламентський контроль за виконанням Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами, Верховним Судом України, Прокуратурою України вказаних програм; ініціалізація притягнення до відповідальності осіб, на яких було покладене виконання конкретних пунктів вказаних програм [363, с. 27].

Відділ проблем організації діяльності правоохоронних органів та боротьби із злочинністю Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України постійно взаємодіє з комітетами Верховної Ради України з питань правової реформи і законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією (у лютому 2000 р. цей комітет розділився на два комітети).

У 1994 р. в апараті парламенту як самостійний структурний підрозділ було засновано Інститут законодавства Верховної Ради України. Це було продиктовано реальною життєвою необхідністю [364, с. 39].

Одне з провідних місць у системі підрозділів Секретаріату Верховної Ради України займає Управління організаційної роботи з комітетами. Ця структура координує зусилля секретаріатів комітетів, секретаріатів депутатських фракцій, груп, що спрямовані на забезпечення підготовки законопроектів, їх своєчасного проходження і розгляду у Верховній Раді України [365, с. 18-21].