"Рада" – це підсистема, що забезпечує процес голосування, супроводження пленарних засідань Верховної Ради України, накопичення інформації про роботу народних депутатів під час обговорення законопроектів на сесії та під час проведення аналізу діяльності парламенту в цілому й окремих фракцій, а також стенографування [359, с. 33].

Система "Контроль проходження законопроектів у Верховній Раді України" призначена для автоматизації безперервного відстеження за проходженням законопроектів у Верховній Раді України відповідно до Регламенту та порядку денному [359, с. 34].

Автоматизоване робоче місце (АРМ) "Законотворець" призначено для народних депутатів України, їх помічників та апарату комітетів Верховної Ради України. Користувачеві надається можливість переглянути на екрані ПЕОМ та надрукувати порівняльну таблицю і таблицю зауважень до всього тексту законопроекту або окремих його частин, остаточну редакцію, таблиці співвідношень у двох варіантах (для двох або кількох законопроектів) [359, с. 34, 35].

Функціонування інформаційної системи GLIN у Верховній Раді України розглядається як найважливіша складова частина інформаційно-аналітичного забезпечення законодавчої та правозастосовної міжнародної діяльності парламенту України [359, с. 36].

Керівник Центру комп'ютеризованих інформаційних систем Секретаріату Верховної Ради України М.Я. Швець вважає, що основними результатами впровадження комп'ютеризованої інформаційно-аналітичної системи законотворчої і правозастосовної діяльності є:

• підвищення рівня обґрунтованості управлінських рішень за рахунок можливості широкого використання різноманітних джерел альтернативної аналітичної інформації, вчасної обробки даних, достатнього інформаційного забезпечення нормотворчої діяльності, застосування сучасних наукових методів та засобів обробки інформації, що сприяє також зменшенню впливу суб'єктивних чинників;
• підвищення продуктивності праці в нормотворчій та правозастосовній діяльності за рахунок можливості швидкого пошуку та порівняльного аналізу даних у великих масивах інформації;
• скорочення технологічного циклу проходження законопроектів, уникнення паралелізму в законопроектних роботах та багатоаспектному використанні накопичених даних;
• можливість моделювання та прогнозування наслідків введення нових законів та підзаконних актів ще до їх прийняття;
• значна економія матеріальних і трудових ресурсів під час розробки законопроектів та інших нормативних актів [359, с. 37].

Аналіз першого напрямку "безпеки" нормотворення – безпечна технологія забезпечення законотворчого процесу – дозволяє зробити певні висновки. Для забезпечення розвитку цього напрямку здійснена інституціоналізація парламенту й апарату Верховної Ради України. Кожна із згаданих вище структур має свої завдання і виконує властиві їй функції, тобто має певну автономність. Проте, розробка і прийняття законів – це не статика, а динаміка – законодавчий процес, що припускає тісний взаємозв'язок і обмін інформацією по каналах прямого та зворотного зв'язку між кожною із функціональних підсистем Верховної Ради України. Досягти ефективності і "безпеки" нормотворення можливо лише у разі одночасного вдосконалення кожної із структур з обов'язковим врахуванням вимоги ефективності зворотного зв'язку.

Вважаємо, що для посилення "безпеки" законотворчого процесу варто рухатися в напрямку прозорості законодавчого процесу. У демократичних країнах слухання в комітетах є однією з основних ділянок у законодавчому процесі, де зацікавлені групи можуть бути учасниками законодавчого процесу. Вважаємо, що поряд із збільшенням членів апарату Верховної Ради України для якісного виконання призначеної їм роботи, необхідно придбання ними додаткових професійних навичок для належного забезпечення законодавчого розвитку. Як додаткову навичку службовців апарату Верховної Ради України варто виділити найважливішу – здатність аналізувати позитивні і негативні наслідки запропонованих проектів законів. Це чітко вказує на потребу в підготовці кадрів у галузі аналітичних досліджень і подання даних. Також важливими додатковими навичками є знання методики складання законопроектів і досвід у конкретній предметній сфері законодавства. З огляду на думки депутатів і практику законотворчої діяльності [366, с. 2-9; 367, с. 52-56], регламент є ефективним у разі забезпечення організації законодавчого процесу, проте, це далеко не так, коли йдеться про забезпечення окремим депутатам і фракціям рівних можливостей. Цей недолік у значній мірі впливає на "безпеку", а також вимагає розробку і затвердження єдиних правил "безпечної" діяльності суб'єктів законодавчої ініціативи; потрібна також розробка закону про регламент. Безумовно, це далеко не повний аналіз першого напрямку "безпечного" нормотворення. Проте, уже зараз очевидна необхідність врахування цього чинника в розвитку законодавчої практики, а також забезпеченні інформаційної безпеки шляхом здійснення організаційно-правових заходів.

З урахуванням досвіду законотворчої діяльності у Верховній Раді України вважаємо, що досягти ефективності і "безпеки" нормотворення в ОВС України можливо лише у разі одночасного удосконалювання діяльності Управління правового забезпечення Штабу МВС України, юридичних бюро, юридичних груп на всіх рівнях ОВС України з обов'язковим урахуванням вимоги ефективного зворотного зв'язку. Співробітники ОВС України, функціональні обов'язки яких пов'язані із забезпеченням нормотворчого процесу, повинні володіти методикою складання нормативних актів, а також знаннями у конкретній предметній сфері нормотворення, здатністю аналізувати позитивні і негативні наслідки запропонованих проектів нормативно-правових актів, спроможністю використовувати новітні інформаційні технології. На нашу думку, саме Управління правового забезпечення Штабу МВС України повинно бути тою структурою в ОВС України, що покликана, накопичуючи інформацію про сучасний стан правоохоронної діяльності, правової системи, не лише передбачати тенденції її розвитку, а аргументовано визначати кожний наступний крок у реформаторській діяльності. При цьому одночасно вживати всіх можливих заходів щодо того, щоб необхідність і мета його здійснення була відома і зрозуміла і тим, хто має здійснювати цей крок, і тим, задля кого він здійснюється.

Таким чином, своєрідність цього аспекту інформаційної безпеки полягає у передбаченні негативних наслідків у правозастосовній практиці, що вимагає від ОВС України якісного нормотворення. Це стосується відомчих нормативних актів (підзаконних нормативно-правових актів) – наказів, інструкцій, циркулярів, положень, статутів. "Безпека" нормотворення вимагає також і "безпеки" правозастосування, яка безпосередньо пов'язана з високим рівнем інформаційно-правової культури правоохоронців, якісною виконавчою дисципліною.

Не менш важливим і перспективним напрямком забезпечення "безпеки" нормотворення є "безпека" правової інформації. В основі "безпеки" правової інформації є свобода інформації (про яку вже йшлося у підрозділі 4.2) і заборонний принцип права (все, що не заборонено законом, – дозволено). Це закріплено в основних міжнародних правових документах, Конституції України й у ряді законів. Вважаємо, що на ці дві складові "безпеки" правової інформації варто подивитися із системної точки зору, з огляду на їх тісний взаємовплив і взаємозв'язок. Як записано в ст. 3 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на свободу; у ст. 19 визначено "право на свободу переконань і на вільне вираження їх; це право включає свободу безперешкодно притримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів"; у ст. 18 проголошено право на свободу думки [351]. Пізніше ці права і свободи знайшли відбиток:

• у ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, де додатково було зазначено, що свободи одержання і поширення інформації реалізуються без втручання державних органів [368];
• у ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де уточнюється, що ці свободи відносяться до всякого роду інформації, ідей і засобів їх поширення [369].

Вище вже відзначалося, що в Конституції України ці права і свободи закріплені таким чином:

• свобода думки і слова (ст. 34: "…кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом – на свій вибір");
• свобода особистого і сімейного життя (ст. 32: "…не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини");
• таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної й іншої кореспонденції (ст. 31: "…винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо");
• право громадянина знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях із відомостями про себе (ст. 32: це відноситься до відомостей, що "не є державною або іншою захищеною законом таємницею");
• право громадянина направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та до посадових і службових осіб цих органів (ст. 40);
• право кожного громадянина на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан (ст. 50: "…така інформація ніким не може бути засекречена");
• право кожного на свободу творчості і право доступу до культурних цінностей (ст. 54: результати інтелектуальної, творчої діяльності громадянина "ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом");
• право кожного громадянина на одержання кваліфікованої правової допомоги (ст.59: "...у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно").

З метою реалізації цих прав і свобод Конституція України встановлює гарантії, обов'язки, механізми захисту, відповідальності. До основних гарантій відносяться визнання прав і свобод громадянина невідчужуваними і рівними (ст.ст. 21, 22: "...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані"), що безпосередньо діють (ст. 8: "...норми Конституції України є нормами прямої дії") відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, і що захищаються судом (ст. 55). У ст. 3 Конституції України закріплюється головний обов'язок держави – "утвердження і забезпечення прав і свобод людини". Ще у підрозділі 4.2 мова йшла про політичні, законодавчі й організаційно-технічні гарантії дотримання права на інформацію. Механізми захисту передбачають поряд із державним захистом право кожного на самозахист "будь-якими не забороненими законом засобами", судовий, міжнародно-правовий захист (ст. 55 Конституції України).

Крім того, в Конституції України встановлюються механізми "безпечного" нормотворення: