Весь комплекс проблем, що існують на сьогодні в Україні, настійно потребує розробки та реалізації ефективної державної інформаційної політики. У літературі з цього приводу існують різні точки зору [142-145]. Песимістичний сценарій припускає збереження негативних тенденцій, що маються. Його прихильники вважають, що українська економіка не в змозі забезпечити відповідне використання інформаційних технологій, оскільки ресурси країни у міжнародному обміні обмежені, а конкуренція на світових інформаційних ринках дуже жорстка. Підсилення бар'єрів на шляху входження в ці ринки для нових країн залишають для України місце у світовому інформаційному співсуспільстві ближче до аутсайдерів. Конструктивно-оптимістичний сценарій передбачає структурні перетворення, що приведуть до зміцнення інформаційного потенціалу України, до розвитку інформаційних систем та мереж. Спробуємо навести декілька попередніх положень державної інформаційної політики щодо формування інформаційного суспільства в Україні, що відповідає цьому сценарію.

Як показує досвід економічно розвинених країн, найбільшого успіху на шляху до інформаційного суспільства досягають країни, у яких держава формує і активно проводить в життя відповідну цілеспрямовану політику [146-148]. Роль держави постає у створенні благоприємних умов для розвитку цього процесу, до яких можна віднести:

• максимальне залучення ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних і ін.) до інформаційного виробництва;
• нормативно-правове і нормативно-технічне регулювання;
• підтримка проектів і програм, які демонструють можливості інформаційного суспільства;
• розвиток міжнародного інформаційного обміну і співробітництва.

Ідея інформаційного суспільства несе в собі великий інтегруючий потенціал для всієї української інформаційної інфраструктури та інформаційного виробництва. Вона включає до себе перехід від простого постачання сигналу до постачання інформаційного змісту по комп'ютерним мережам, перехід від інформації, що зберігається на електронних носіях, до інформації, що доступна в мережах. Вона також дозволяє системно підійти до розв'язання всього комплексу проблем інформаційного виробництва – економічних, технологічних, політичних і т. ін.

Сьогодні в Україні ні держава, ні комерційний сектор економіки повною мірою не сформулювали своєї позиції і своїх стратегічних цілей інформаційної політики в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства. Ті концепції і програми, що маються, вирішують ряд хоча і важливих, але приватних завдань цього напрямку. На нашу думку, загальнодержавна концепція повинна враховувати умови, при яких жорсткі механізми, що забезпечують уніфікацію та єдине централізоване управління всією інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою, зруйновані, а нові, що засновані на економічній та суспільній необхідності і створені на основі ринкових стимулів, ще не працюють повною мірою. Обсяги українського ринку інформаційних продуктів та послуг не можна порівняти із ринками розвинутих західних країн. Необхідна його структурна реорганізація та модернізація, що потребує значних інвестицій. Вважаємо, що необхідно більш чітко визначити, що повинна робити держава, а що – ринкові структури. Процес розподілу відповідальності та власності між державою і ринком в інформаційній сфері ще не здобув сталих рис. Співвідношення держава – ринок для України дещо інше, ніж у країнах з прозорою ринковою економікою. Ринкові стимули поки що не в змозі забезпечити відтворення інформаційних ресурсів і технологій. Концепція державної інформаційної політики в Україні, на нашу думку, повинна виходити з цього положення, а не копіювати у всьому загальні підходи зарубіжних країн, що скеровані на удосконалення ринкових відносин, що вже давно існують, і механізмів у галузі створення та використання інформаційно-комунікаційних технологій.

Вважаємо, що шлях України до інформаційного суспільства – це шлях через стабілізацію відносин власності у інформаційній сфері, через формування регулюючих механізмів, що забезпечують захист інвесторів, виробників і споживачів інформаційних продуктів та послуг. На нашу думку, саме в цьому полягає ключова роль держави. Концепція державної інформаційної політики в умовах перехідного періоду до нової системи відносин власності повинна, на нашу думку, враховувати особливу роль і відповідальність держави. Вона повинна враховувати переваги України: вигідне географічне розташування між торговими та інформаційно-комунікаційними потоками Захід-Схід; високий професійний рівень персоналу, що зайнятий у інформаційній сфері.  Як слабкі сторони, що впливають на концепцію, слід відмітити велику частку устаткування, яке вже морально застаріло, у основних фондах підприємств та організацій, що пов'язані з інформаційним обслуговуванням; нерівномірність розподілу по території країни інформаційного потенціалу і наукових центрів; руйнування наукових шкіл і складне фінансове становище науки; відсутність повного циклу виробництва базових засобів інформатизації (комп'ютерів і телекомунікаційного обладнання).

Під час розробки концепції необхідно мати на увазі дві категорії цілей: довгострокові і середньострокові. Існуючий стан української економіки потребує виділення також етапу першочергових заходів щодо ліквідування гострої фінансової кризи. У термінах далеких цілей можна погодитися з основними принципами розвитку інформаційної інфраструктури, до яких належать: лібералізація ринку, ліквідація обмежень на переміщування капіталів і т. ін., що були прийняті у західних програмах інформаційного суспільства [143]. Вважаємо, що в термінах середньострокових цілей необхідно користуватися власними пріоритетами. Довгострокова стратегічна ціль державної інформаційної політики України (у розширеному варіанті) – це формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграції у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях.

Для реалізації зазначеної вище стратегічної цілі необхідно переглянути пріоритети державної політики, розробити нові концептуальні підходи щодо регулювання ринку інформаційно-комунікаційних технологій, інформаційної та інвестиційної політики, розвитку інформаційного законодавства і забезпечення інформаційної безпеки. Державна інформаційна політика повинна базуватися у найближчий час на нових пріоритетах. Їх можна згрупувати до п'яти ключових і трьох забезпечувальних напрямків. До ключових, на нашу думку, слід віднести наступні.

1. Створення умов для зростання інформаційної індустрії

Ця індустрія включає комплекс галузей, які виробляють різні види інформаційних продуктів та послуг. Інформаційна економіка повинна розглядатися як важливий сектор економічної активності. Реальне економічне зростання може бути забезпечено шляхом залучення інвестицій приватного сектору, створення збалансованого конкурентного середовища і розвитку інформаційної інфраструктури українського ринку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Зростання використання інформаційно-комунікаційних технологій, передусім, пов'язано із залученням до його розвитку приватного сектору економіки, який вже сьогодні відіграє провідну роль у створенні, експлуатації та модернізації ІКТ. Зрозуміло, що ця діяльність, як і будь-яка приватна ініціатива, може успішно здійснюватися тільки за умови її рентабельності та окупності. Тому першочерговим завданням державної інформаційної політики, на нашу думку, повинно стати створення благоприємних умов (у першу чергу податкових) для підприємств, залучення інвестицій у розвиток інформаційної інфраструктури.

Державним структурам всіх рівнів доцільно було б сконцентрувати зусилля на розробці та реалізації заходів стимулювання і підтримки вітчизняного підприємництва у інформаційній сфері, передусім компаній, які створюють високотехнологічну і наукоємну продукцію, а також підприємств, які реалізують інновації та надають послуги населенню з використанням комп'ютерних мереж. З цього приводу необхідно прийняття законодавчих заходів щодо підтримки вітчизняних постачальників послуг і виробників комп'ютерного та телекомунікаційного обладнання, удосконалення форм залучення інвестицій у проекти інформатизації. Держава повинна створити для підприємців (особливо для малих структур) умови, що полегшують отримання фінансових коштів, створити ефективні та різноманітні механізми надання цих коштів та кредитування.

Найважливішим питанням для подальшого зростання та покращення якості послуг є створення та підтримка необхідного конкурентного середовища на ринку ІКТ та у всіх секторах інформаційної інфраструктури. Слід, на нашу думку, переглянути і правила конкуренції з урахуванням розвитку інформаційного суспільства та конвергенції технологій. Необхідно також удосконалювати порядок ліцензування в галузі надання інформаційних послуг з використанням Internet та сертифікації обладнання, що використовується в мережі. Найбільш ефективним засобом підтримки конкурентного середовища на ринках ІКТ є створення благоприємних умов для малих та середніх підприємств щодо використання ІКТ, полегшення їх доступу до мережевих ресурсів, науково-технічної, економічної та правової інформації. Наступне завдання полягає в розвитку інфраструктури українського ринку ІКТ та електронної торгівлі, полегшення інформаційної прозорості українського ринку ІКТ. Вважаємо, що слід більш активніше стимулювати впровадження електронного документообігу під час здійснення та використання угод, прийняти єдині стандарти розробки та сертифікації систем електронного цифрового підпису та шифрування даних. Україна повинна брати активну участь у розвитку систем електронної торгівлі (СЕТ). Ці системи важливі не тільки як галузі застосування ІКТ, але вони також сприяють розвитку торгівлі. Наше розуміння ролі та значення СЕТ не відповідає сучасним тенденціям, внаслідок чого в цьому напрямку ми починаємо стратегічно відставати. Вважаємо, що державі необхідно взяти на себе функції розробок стандартів і визначення їх пріоритетності у тих галузях, де центральні структури є користувачами інформаційних систем та послуг, зокрема, при державних закупівлях інформаційних ресурсів та систем.

2. Покращення доступу населення до інформаційної інфраструктури та мережевих послуг

Темпи формування інформаційного суспільства в Україні безпосередньо залежать від створення необхідних технологічних, економічних і соціально-культурних передумов для залучення активної частини населення щодо використання ІКТ. Для цього можуть бути, на нашу думку, залучені також ресурси, що направляються із місцевого бюджету на розвиток бібліотечної мережі. Використання бібліотечної мережі – найбільш ефективний шлях забезпечення масового доступу населення до інформаційного багатства країни і світового співсуспільства. Ще одним резервом полегшення доступу до мережі для громадян України є розвиток служб пошуку, відбору та постачання інформації із мережі за вимогою користувача на українській чи російській мові, покращення довідково-інформаційного обслуговування та навігації у мережі.

Під час формування нової тарифної сітки щодо сплачування телефонних мереж органам державної влади слід враховувати необхідність надання доступу до Internet для всіх категорій населення, незалежно від соціального положення, місця проживання, віку і т. ін. Учні та соціально незахищені верстви населення повинні здобути можливість роботи в мережі у мінімальному обсязі, що гарантується, та по цінам, що їх влаштовують.

3. Створення умов для розвитку базових навичок щодо використання можливостей, які надаються інформаційним суспільством