Проведений нами аналіз дозволяє зробити висновок про те, що в концепції державної інформаційної політики присутні дві глобальні складові.

1. Техніко-технологічна, яка пов'язана з рішеннями щодо створення техніко-технологічної бази переходу України до інформаційного суспільства за рахунок розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури.

2. Соціально-політична, що визначає вирішення проблем соціальної, правової, психологічної і моральної підготовки українського суспільства до життя в умовах інформаційного суспільства.

Раніше ці складові розглядалися окремо, як незалежні. Сьогодні такий    розгляд пов'язаний з тим, що ми втрачаємо в загальному розвитку через необлік взаємодії, взаємовпливів. Наприклад, політика, що визначає відношення держави до розвитку внутрішніх інформаційних мереж і їх взаємодії зі світовими відкритими системами типу Internet (розділи політики – "відношення з Internet") не може формуватися без врахування положень, що пов'язані із такими складовими політики, як "інформаційна безпека", "міжнародне співробітництво", "зберігання і розвиток національної культури і свідомості". Таким чином, при розробці концепції державної інформаційної політики  необхідно керуватися системним підходом, з обов'язковим урахуванням    зворотних зв'язків.

Вважаємо, що при формуванні концепції державної інформаційної політики України варто виходити з необхідності прийняття таких базових принципів:

• відкритості інформаційної політики;
• рівності інтересів всіх учасників інформаційних відносин;
• системності;
• пріоритетності вітчизняного виробника;
• непротиречності – головні заходи повинні бути спрямовані на забезпечення державних інтересів України, але не суперечити соціальним інтересам громадян країни;
• соціальної орієнтації – фінансування державою тільки того, що спрямовано на інформаційний розвиток соціальної сфери;
• пріоритету права перед силою.

Останній принцип дуже важливий саме в сучасних умовах. Справа в тому, що в тих умовах, у яких ми знаходимося, розраховувати на те, що держава буде активно фінансувати розвиток інформаційної сфери, не припадає. Отже, залишаються тільки два можливих важелі впливу держави на розвиток цієї сфери. Перший важіль – правовий, тобто здійснення певних правових регулюючих впливів, що визначать пріоритетні напрямки розвитку інформаційної сфери. Другий важіль – економічний, тобто методи, що пов'язані з "роздачею батогів і пряників" учасникам інформаційної діяльності. Безсумнівно, цей важіль пов'язаний із установленням певних пільг і (або) заборон, що покликані забезпечити розвиток єдиного інформаційного простору за пріоритетними напрямками. Можна сказати, що взаємопов`язана реалізація цих принципів буде забезпечувати державі вибір таких "правил гри" в національній інформаційній сфері України, що будуть відповідати і обраним загальнодержавним стратегічним цілям розвитку країни.

В концепції державної інформаційної політики необхідно визначати і очікувані результати в різноманітних сферах суспільного розвитку в зв'язку з реалізацією державної інформаційної політики:

• в галузі геополітики, безпеки і міжнародних відносин – вона повинна сприяти відновленню ролі України як повноцінного учасника світового інформаційного співтовариства, як провідної світової держави, що володіє багатющими інформаційними ресурсами, де швидко розвивається інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура;
• в економіці – вона повинна бути орієнтована на випереджаючі темпи створення, поширення, постійне відновлення і використання інформації як важливої умови структурної перебудови економіки країни в найкоротші терміни, істотне підвищення рівня життя населення;
• в галузі державного управління – вона відкриває можливості переходу до нової якості управління за рахунок забезпечення всіх суб'єктів системи управління своєчасною, повною і достовірною інформацією, поліпшити підготовку і прийняття рішень на всіх рівнях системи управління, зробити ефективним громадський контроль за діяльністю органів державної влади;
• в галузі освіти, науки і культури – вона повинна сприяти серйозним перетворенням цих сфер щодо радикальної зміни сутності та організації процесів навчання і розвитку людини, формування системи дистанційної, безупинної і відкритої освіти, зберігання та розвитку вітчизняної культури, включення української науки у світові системи наукового інформаційного обміну;
• у соціальній сфері – вона повинна забезпечити розробку і здійснення цивілізованих, демократичних форм і методів впливу на ЗМI, формування і поширення духовних цінностей, що відповідають національним інтересам і культурно-історичним традиціям України.

Вважаємо, що запропонована концепція державної інформаційної політики при її реалізації повинна забезпечити поступовий, поетапний рух України до інформаційного суспільства. Очевидно, що швидкість цього руху буде визначатися рівнями економічного розвитку і політичної стабільності країни, а також політичною волею і можливостями держави. Варто зауважити, що проаналізована концепція не є альтернативою існуючій Концепції, що знайшла свій відбиток у Законі України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" [86]. Вона є ніби-то деяким розвитком існуючої, відображаючи необхідну по мірі розвитку українського суспільства та держави зміну пріоритетних цілей і завдань в інформаційній сфері.