Вважаємо, що з боку держави необхідна підтримка та стимулювання соціально значущих проектів використання мережевих технологій у бібліотеках, вузах, школах. Слід включити у навчальні програми на всіх рівнях освіти питання використання мережевих технологій, сприяти підвищенню комп'ютерної грамотності населення, його інформованості щодо можливостей та ресурсів Internet, засвоєння переваг інформаційного обміну у всіх сферах діяльності людини та суспільства.

4. Підтримка наукових досліджень та соціально значущих застосувань ІКТ

В рамках даного напрямку державі слід передусім створити умови для проведення науково-дослідницьких робіт в галузі критичних інформаційних технологій. Це означає підтримку перспективних вітчизняних досліджень та розробок в галузі ІКТ, стимулювання інноваційних застосувань ІКТ у всі сфери життя, покращення доступу до ризикового фінансування, реформування структури наукових організацій і формування дослідницьких центрів світового класу.

5. Розвиток інформаційно-телекомунікаційних систем та формування інформаційних ресурсів в інтересах державного управління

Вважаємо, що необхідно підвищити ефективність використання державних інформаційних ресурсів та систем шляхом: покращення доступу до державної інформації, удосконалення процедур надання послуг, підтримки державних інформаційних центрів.

На нашу думку, важливим резервом покращення стану справ в цій галузі є розвиток електронної взаємодії між органами державної влади на центральному, регіональному, місцевому рівнях і створення інтегрованої, орієнтованої на користувача, системи державних інформаційних послуг на основі інформаційно-телекомунікаційної системи державних структур. Необхідно забезпечити прямий доступ громадян та державних службовців до державної інформації, послуг через інформаційні мережі, покращити доступність державних регістрів, кадастрів та статичних баз даних, використовувати електронні комунікації для проведення тендерів у рамках державних закупівель. Найважливіше завдання в цій галузі – це забезпечення доступності комп'ютерної інформації через комп'ютерні мережі, створення загальнодоступних сайтів та підключення до мережі відкритих суспільно-значущих державних інформаційних ресурсів.

Реалізація зазначених систем дозволить здійснити інтеграцію інформаційних ресурсів держави, підвищить сталість державних інформаційних систем, сформувати систему інформаційної підтримки прийняття органами державної влади рішень як у сфері управління економікою, так і в галузі забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави. Державне управління повинно базуватися на сучасних технологіях і методах управління, тому роль перспективних інформаційно-аналітичних технологій у вдосконаленні праці управлінців дуже значна.

Природно, наступні напрямки вважаються забезпечувальними. На нашу думку, доцільно було б визначити напрямки, що будуть запропоновані, як не менш пріоритетні в державній інформаційній політиці.

1. Удосконалення законодавства та правового регулювання у інформаційній сфері

Потребує розвитку правове регулювання в галузі створення та використання інформаційних ресурсів та технологій, реалізації інформаційних прав громадян і прав на результати творчої праці (інтелектуальна власність) в умовах формування інформаційного суспільства. Окремо слід відмітити важливість правового регулювання функціонування українських сегментів глобальних інформаційних мереж (Internet), охорони прав користувачів інформаційних послуг та продуктів, захист молодого покоління від шкідливого впливу певних видів інформації та послуг. У числі проблем, що потребують законодавчого регулювання, знаходяться також питання застосування нових ІКТ у різноманітних видах діяльності – дистанційне навчання, робота, медицина, дозвілля тощо. Слід відзначити, що серед найбільш спірних питань, що відносяться до Internet, - це питання регулювання змісту інформації, що поширюється в мережі, визначення необхідного балансу між потребою у вільному обміні інформацією та припустимими обмеженнями на її поширення. Вважаємо, що у питаннях поширення спірного змісту відповідальність повинна бути пропорційна можливості контролювати цей зміст. Слід розмежувати відповідальність всіх суб'єктів відносин по ланцюгу "генератор інформації – користувач". У цьому плані, на нашу думку, найбільш доцільним був би принцип, відповідно до якого оператори зв'язку та постачальники доступу до мережі не повинні нести відповідальність за зміст інформації, що поширюється через мережу.

Особливої уваги потребує питання захисту державної та комерційної таємниці. На сьогодні у Верховній Раді України навіть не знаходяться на розгляді закони, що регулюють дану галузь. Необхідно розробити комплекс заходів, що включають удосконалення практики розгляду у судах справ, які направлені на протидію поширенню хибної, недоброякісної інформації. Відомо, що правове регулювання загальних питань інформації здійснює Закон України "Про інформацію" [11], правове регулювання у сфері науково-технічної інформації – закони України "Про науково-технічну інформацію" [149], "Про захист інформації в автоматизованих системах" [150] тощо. На сучасному етапі йдеться робота щодо підготовки змін та доповнень до цих законів. Потребує якнайшвидшої розробки законопроекти "Про участь у міжнародному інформаційному обміні", "Про електронний цифровий підпис", "Про інформаційне забезпечення органів державної влади".

Розвиток нормативно-правової бази в галузі ІКТ слід основувати на трьох головних принципах. По-перше, проекти нормативно-правових актів, що розробляються, повинні бути максимально "технологічно нейтральними", щоб будь-яка, незначна інновація не призводила до необхідності терміново вносити зміни у законодавство. Відомо, наскільки далеко від цього українське інформаційне законодавство. По-друге, слід уникати надмірного регулювання. У ряді випадків розвиток саморегулювання, дотримання етичних і моральних норм на основі "корпоративного" права може бути більш ефективним засобом створення цивілізованого правового простору. І, нарешті, оскільки ІКТ найбільш чутливі до різниць у правових нормах, що регулюють створення та використання інформаційних мережевих технологій у різних країнах, необхідно забезпечити гармонізацію законодавства на міжнародному рівні.

2. Забезпечення інформаційної безпеки та захисту інформації

Вважаємо, що першочерговими завданнями даного напрямку є: розвиток нормативного регулювання в галузі захисту даних у телекомунікаційних мережах; покращення та поширення процедур надійної ідентифікації та аутентифікації; стимулювання використання надійних систем криптографії операторами мереж, особливо на ризикованих ділянках (супутниковий або мобільний зв'язок); використання стандартів безпеки для ключових або громадських функцій, у тому числі введення (там, де це необхідно) обов'язкового контролю якості інформаційних процесів; розробка превентивних технічних засобів для забезпечення надійності телекомунікацій; розробка мінімальних стандартів безпеки для операторів та     постачальників телекомунікаційних послуг.

Слід зазначити, що потенційні можливості і переваги ІКТ не стануть реальністю відразу. Потенційна можливість громадян безпосередньо впливати на уряди своїх держав ставить питання про необхідність трансформації існуючих демократичних структур. Виходячи з цього, виникає можливість створення "референдної демократії" за допомогою ІКТ. У той же час має місце зростаюче втручання держави у галузь шифрування, що в змозі погрожувати недоторканості приватного життя громадян. Право людей на шифрування своїх послань не повинно обмежуватися державним контролем за ключами шифрування. Ціна за зручність, швидкість передачі та отримання інформації, різноманітні інформаційні послуги – це втрата анонімності. Всі кроки по інформаційній магістралі можна прослідкувати та внести до постійно зростаючих баз даних. У зв'язку з особливою чутливістю до збору персональної інформації у документах ЄС [151] звертається увага на те, що громадяни повинні мати доступ до технологій та програмного забезпечення свого особистого життя, послань та комунікацій. Засобом досягнення цих цілей є цифровий підпис та шифрування. Вважаємо, що методи шифрування будуть удосконалюватися тільки у тому випадку, якщо їх розвиток буде приватною справою. Тому, на нашу думку, необхідно встановити регулюючі норми, які визначать порядок використання засобів шифрування. Право на використання засобів шифрування повинно бути захищено установленням незалежних громадських центрів довіри, які б регулювались незалежно від комерційних структур і не були б частиною державного апарату. Центри довіри повинні відповідати за перевірку програмного забезпечення, управління ключами, зміст списку ключів та їх сертифікацію. При цьому слід мати на увазі, що у найближчому майбутньому будуть практично досконалі системи шифрування. У такому випадку державні агентства, що відповідають за громадську безпеку, повинні знайти інші способи та засоби для виявлення комунікацій між злочинцями.

Крім цього, необхідно стимулювати інформованість населення щодо проблем інформаційної безпеки, підтримувати зусилля міжнародних організацій в галузі забезпечення інформаційної безпеки (загальні критерії, стандарти, рекомендації) і проекти КЄС, що направлені на створення умов для поширення загальнодоступних послуг [151]. Вважаємо, що особливої уваги потребує охорона національних інформаційних ресурсів, що мають важливе культурне, історичне, наукове значення. Необхідно прийняти рішення про статус цих ресурсів, забезпечити правові умови їх використання. Розвиток сектору постачання інформації до мережі та її змістове наповнення безпосередньо пов'язане з рівнем охорони інтелектуальної власності в країні, і, передусім з охороною авторських і суміжних прав.  Вкрай важливо  розробити та реалізувати на державному рівні програму охорони інтелектуальної та майнової власності на інформаційні ресурси та бази даних, на програмні засоби для ЕОМ, що використовуються у глобальних інформаційних мережах, щоб знизити рівень піратства у галузі інформаційних продуктів та послуг.

3. Розширення міжнародного співробітництва та торгівлі в галузі ІКТ

Формування інформаційного суспільства в Україні повинно супроводжуватися певними заходами щодо інтеграції країни у міжнародне інформаційне співсуспільство, зокрема гармонізацією українського законодавства з міжнародним, забезпеченням взаємодії українських інформаційних систем із зарубіжними аналогами. Слід також створити благосприятливі умови для формування єдиного   інноваційного та інформаційного простору між країнами СНД на базі загального ринку інформації, товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Співробітництво на міжнародному рівні повинно бути спрямоване на підвищення рівня захисту інтелектуальної власності, удосконалення технічних та юридичних засобів контролю за її використання у комп'ютерних мережах. На жаль, баланс у торгівлі інформаційною продукцією та послугами на сьогодні існує ще не на користь України. Завдання державної інформаційної політики – "переламати" цю тенденцію. Зараз відбувається в державі діалог про вступ України до WТO, в рамках якого розглядаються заходи щодо лібералізації ринку ІКТ. При позитивному вирішенні цього питання українські постачальники послуг та користувачі будуть достатньо захищені від нерівної конкуренції. При цьому, безумовно, не повинні створюватися несправедливі переваги на користь іншої сторони. Цей крихкий баланс особливо важливий на сьогодні для українського сектору мережевого підприємництва. Забезпечення виходу з українськими продуктами, технологіями та послугами на глобальні ринки – ще одне завдання державної інформаційної політики, тим більше, що Internet, створює технічну можливість активно включитися у міжнародний розподіл праці та міжнародну торгівлю.