1.  Шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

2.  Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

3. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

4. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

У статті, що коментується, містяться підстави, за яких деліктна відповідальність не має місця взагалі або її розмір зменшується порівняно із вимогою відшкодування шкоди в повному обсязі (див. коментар до ст. 1166 ЦК). До них відносять вину потерпілого та матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди.

Вина потерпілого — це психологічне ставлення потерпілого до своєї поведінки, яка, порушуючи норми об´єктивного права, тягне застосування певної санкції, що проявляється в зменшенні чи в позбавленні потерпілого права на відшкодування. У разі завдання шкоди враховуються тільки умисел та груба необережність потерпілого.

Згідно ч. 1 ст. 1193 ЦК умисел потерпілого відноситься до юридичного факту, за наявності якого особа, яка завдала шкоди, безумовно звільняється від обов´язку її відшкодувати. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати.

На відміну від кримінального законодавства, цивільне законодавство не поділяє умисел на прямий і непрямий, проте розрізняє грубу та просту необережність. Так коли людина не дотримується високих вимог, пред´явлених до неї як особистості, що здійснює за даних умов певний вид діяльності, вона допускає просту необережність; у тих випадках, коли особа не тільки не дотримується високих, а й мінімальних вимог уважності та обережності, які зрозумілі кожному, вона допускає грубу необережність. Згідно ч. 2 ст. 1193 ЦК на розмір відшкодування завданої шкоди впливає тільки груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.).

Стаття 1193 ЦК передбачає два випадки, за яких може мати місце груба необережність потерпілого: а) наявність грубої необережності потерпілого з одночасною відсутністю вини особи, яка завдала шкоди, у разі настання відповідальності незалежно від вини; б) має місце як груба необережність потерпілого, так і вина особи, яка завдала шкоди.

Згідно з правилами ч. 2 ст. 1193 ЦК, суд, з врахуванням обставин справи, за наявності грубої необережності потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, може зменшити розмір відшкодування.

У ч. З ст. 1193 ЦК зазначені обставини, коли вина потерпілого не враховується. Тобто мова йде про відшкодування: а) додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК; б) завданої смертю годувальника; в) у разі відшкодування витрат на поховання.

У правилах ч. 4 ст. 1193 ЦК передбачається можливість врахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, і як наслідок — зменшення судом розміру відшкодування. Тобто дана норма застосовується тоді, коли: а) відповідачем за даних обставин може бути тільки фізична особа; б) відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже скрутне матеріальне становище.