1.  Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
2.  Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закін­чено з причин, які не залежали від її волі.
3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

1. Замах на злочин є проміжною стадією його вчинення, видом незакінченого зло­чину. Об ’єктивні ознаки замаху на злочин: а) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця;

в)  причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння (дію або бездіяльність), що безпосередньо посягає на об’єкт, який знаходиться під охороною закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут створюються не умови для вчинення злочину, а вже починається виконання об’ єктивної сторони злочину і вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Осо­бливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою крадіжки майна, спро­ба запустити двигун з метою незаконного заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність об’єктивної сторони зло­чину. Вона не отримує свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об’єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг нанести удар потерпілому чи натиснути на курок, або винному не вдалося створити злочинну організацію (ст. 255 КК), зокрема такі її спеціальні види, як: банду (ст. 257 КК), терористичну організацію (ч. 1 ст. 2583 КК) чи не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК), або здійснити напад на об’єкт, на якому є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК), виготувати зброю (ч. 2 ст. 263, ст. 2631 КК), незаконно перевезти на повітряному судні вибухові або легкозаймисті речовини (ст. 269 КК) тощо), або не настають на­слідки, які вказані у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промахнувся чи наніс лише незначне поранення).

Замах на злочин - це невдала спроба посягання на об’єкт; діяння не спричиняє шкоди або хоча і спричиняє, але не в тому обсязі, на який був спрямований умисел винного. Так, якщо при викраденні чужого майна умисел був спрямований на вилу­чення майна у значних, великих або особливо великих розмірах і не був здійснений із причин, що не залежали від волі винного, скоєне необхідно кваліфікувати як замах на викрадення в значних, великих або особливо великих розмірах незалежно від кіль­кості (вартості) фактично викраденого.

Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винно­го, припиняється, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невмін­ня користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально караний замах на злочин відсутній унаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вироку суду. У разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було доведено до кінця.
 

1.  Із суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом (див. коментар до ч. 2 ст. 24 КК). Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання зазначених наслідків. ВСУ у своїй практиці завжди виходив із того, «... що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідом­лює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання)» (абз. 2 п. 4 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров ’я особи» від 7лютого 2003 р. № 2 //ЗП. - С. 178).
2.  Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення пев­ного конкретного злочину. При невизначеному умислі дії винного кваліфікуються не як замах на злочин, а залежно від фактичних наслідків, що від них настали (ПУ. - 1994. - № 5-б. - С. 59; ПС. - С. 98). Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно вста­новлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв’язку з цим потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) (ЗП. - С. 391-392).
3.  Поділ замаху на злочин проведено законодавцем за суб ’єктивним критерієм на закінчений і незакінчений, тобто за ставленням самого винного до вчинених ним ді­янь, за його власним уявленням про ступінь виконання його діяння у вчиненні зло­чину. Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинення закінченого злочину. Тому його нерідко називають невдалим замахом на злочин. Наприклад, вин­ний з метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, що вважав необхідним для вбивства потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця. Або, наприклад, винному не вдалося виготовити вибухові речовини, придатні для використання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.

Незакінчений замах на злочин називають перерваним. Наприклад, викрадач (кра­дій) був затриманий одразу після проникнення у житло або при нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.

1.  Залежно від придатності об’єкта (предмета) і засобів посягань розрізняють «придатний» замах на злочин і «непридатний» замах на злочин. Останній, у свою чергу, поділяється на такі: замах на «непридатний об’єкт» і замах з непридатними засобами. Таким же може бути і непридатне готування до злочину.
2.  Замах на «непридатний об’єкт» (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об’єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зо­всім відсутній, унаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа при­пускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, що помилково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.
3. Замах з непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і не- закінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, унаслідок їх об’ єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (напри­клад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилась зіпсованою). Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, ПВСУ у п. 23 постанови «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойо­вими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактив­ними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 роз’яснив, що якщо винна особа неза­конно заволоділа непридатними до використання вогнепальною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за при­значенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предмета­ми і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК (ВВСУ. - 2002. - N9 4. - Вкладка. - С. 2-9).

S.  Хоча різниця між закінченим і незакінченим замахом на злочин має місце в ме­жах однієї і тієї ж стадії вчинення злочину, поділ замаху на злочин, на закінчений і незакінчений, має значення як для кваліфікації (їх визначення дано в різних частинах ст. 15 КК), так і для призначення покарання. Незакінчений замах на злочин є початком замаху на злочин, а закінчений замах на злочин - його кінцем. Закінчений замах на злочин за ступенем тяжкості, ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближче до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує різниця в ступені тяжкості, у ступені реалізації умислу і, ви­ходячи з цього, у виконанні об’ єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб’єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому замаху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах з матеріальними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об’єктивної сторони - суспільно небезпечний наслідок, хоча суб’єктом уже повністю здійснено діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінче- ному ж замаху на злочин у злочинах з матеріальними складами не тільки відсутній суспільно небезпечний наслідок, а й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслі­док не настає з різних причин. При незакінченому замаху на злочин він узагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спричинення на­слідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг на­стати, бо винним виконані всі дії для його спричинення.