З урахуванням того, що чинним законодавством не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час примусового виконання виконавчих  написів нотаріуса, такі справи теж належать до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту сьомого розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану (глави 29-32 і 36 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року), позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційній скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності КАС України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Органи державної виконавчої служби є суб’єктами владних повноважень, а тому до адміністративної юрисдикції належать спори, в яких оскаржуються й інші рішення, дії чи бездіяльність зазначених органів, які не пов’язані з виконанням виконавчих документів, але випливають з реалізації цими органами інших владних управлінських повноважень.

Судам слід ураховувати, що статтею 409 Кримінально-процесуального кодексу України визначено суд, що вирішує питання, пов’язані з виконанням вироку, проте не встановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби  при виконанні вироків, у тому числі  тих, що стосуються вирішення цивільних позовів у кримінальних справах, тому відповідно до статті 181 КАС України такі справи підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

41. Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, що пов´язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про звільнення майна з-під арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов´язана проводити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 59 і 86 Закону України "Про виконавче провадження", - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК.

Що ж до скарг, які подаються до суду на підставі статті 85 названого Закону та статті 121-2 ГПК, то, за змістом останньої з названих норм, їх розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції.

42. Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (стаття 1 Бюджетного кодексу України, не є господарськими; до відповідних відносин не застосовується також і Цивільний кодекс України  (частина друга статті 1 цього Кодексу). Отже, заяви у спорах, пов´язаних з названими відносинами, не підлягають розгляду в господарських судах України.

43. Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. У наказі господарського суду згідно з частиною першою статті 117 ГПК і статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження" зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення.

Оскільки наказ господарського суду відтворює резолютивну частину рішення цього суду, оскарження наказу поза межами апеляційного чи касаційного перегляду рішення, на виконання якого такий наказ видано, неможливе. Тому заінтересована сторона у справі може в установленому ГПК порядку оскаржити лише рішення господарського суду, на підставі якого відповідний наказ видано.

Отже, господарський суд повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви про визнання наказу господарського суду недійсним або таким, що не підлягає виконанню, на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК з огляду на те, що така позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах.

Що ж до заяв стягувачів або боржників про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, то такі заяви розглядаються господарськими судами в порядку, визначеному статтею 117 ГПК.

44. Відповідно до Постанови Пленуму ВС України від 19.12.2008 р. № 17 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці щодо позовів до органів суддівського самоврядування» органи суддівського самоврядування (збори суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів), їх уповноважені особи (головуючі на зборах, конференціях суддів, з’їзді суддів України, їх члени (делегати), голови, їх заступники, члени рад суддів) при здійсненні ними дій (бездіяльності) чи прийнятті рішень, пов’язаних із реалізацією функцій суддівського самоврядування, не є суб’єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у відповідних адміністративних справах. Компетенція адміністративних судів відповідно до статті 17 КАС України на розгляд таких спорів не поширюється.

Скарги на рішення органів суддівського самоврядування (зборів суддів, конференцій суддів, з’їзду суддів України, рад суддів), а також скарги на дії, бездіяльність і рішення головуючих на зборах суддів, конференціях суддів, з’їзді суддів України та їх членів (делегатів), голів, їх заступників і членів рад суддів, пов’язані з діяльністю органів суддівського самоврядування, розглядаються самими органами суддівського самоврядування згідно законом та внутрішніми актами, які регламентують їх діяльність.

45. Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів між суб’єктами господарювання і органами державної влади та органами місцевого самоврядування, пов’язані з визнанням недійсними угод, укладених шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому числі угод щодо купівлі-продажу і оренди землі, а так само актів про проведення відповідних торгів (аукціонів).

46. У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб’єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв’язку з розглядом судових справ (Постанова Пленуму ВС України № 6 від 12.06.2009 р. «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів»).

47. Справи, підвідомчі загальним судам, розглядаються у порядку позовного, наказного та окремого провадження. Про­вадження — це система процесуальних дій, спрямованих на розгляд і вирішення справи.

Позовне провадження має універсальний характер, тобто усі підвідомчі справи, визначені у ч. 1 цієї статті, розглядаються у позовному провадженні, якщо ЦПК не встановлено інше. Ознаки цього провадження такі:

— підставою є позов як матеріально-правова вимога, що випливає зі спірних трудових, цивільних, земельних та інших правовідносин;

— форма звернення — позовна заява, реквізити якої визна­чені у ЦПК;

— сторонами у процесі є позивач і відповідач;

— сплата судового збору за подання позовної заяви;

— наявність інститутів ціни позову, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони, третьої особи;

— можливість апеляційного оскарження та примусового ви­конання рішення.

48. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності, відсутності юридичних фактів, які мають значення для захисту прав особи, створення умов для їх реалізації чи підтвердження наявності або відсутності неоспорюваних прав. Адже особа, яка має будь-яке право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтвер­джують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвер­дження відповідними доказами.

У ч. 2 ст. 234 ЦПК встановлено перелік справ, які розгляда­ються в порядку окремого провадження. Кожна категорія справ має особливості, проте можна виділити загальні для усіх, що відрізняють їх від справ позовного провадження. Головною відмінністю є відсутність спору про право, адже суд лише засвід­чує наявність факту, а не вирішує спірні відносини. Тому у літературі зазначається, що установлення фактів, які мають юридичне значення, як юридична діяльність за своєю спрямо­ваністю є управлінською, а не правосудною, тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяль­ності адміністративних органів. І в такому випадку суд діє як орган нотаріальний. Проте законодавець виходить із доціль­ності здійснення такої функції саме судом.

Ознаки окремого провадження:

- форма звернення до суду — заява;

- відсутність сторін, проте є заявник та заінте­ресована особа, ціни позову, інститутів третьої особи, забезпе­чення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони;

- вимоги про встановлення фактів не можуть поєдну­ватися із майновими вимогами;

- справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами позовного проваджен­ня, можливе застосування апеляційного оскарження,

- не від­кривається виконавче провадження.

49. Наказне провадження - це вид безспірного судового провадження, у якому розглядається вимога майнового характеру про стягнення з боржника грошових коштів або витре­бування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

 Наказне провадження має такі ознаки:

— форма звернення — заява про видачу судового наказу;

— учасники — стягувач та боржник;

— особливості розгляду заяви судом: у разі прийняття заяви стягувача суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог, така видача проводиться без судового засі­дання та виклику стягувача і боржника для заслуховування їх пояснень;

— можливість подання заяви боржником про скасування наказу після його прийняття розглядається судом, що видав судовий наказ;

— неможливість апеляційного оскарження стягувачем ухвали про скасування судового наказу, боржником — ухвали про зали­шення заяви про скасування наказу без розгляду;

— можливість розгляду після постановлення ухвали про ска­сування судового наказу справи у позовному провадженні за заявою стягувача.

Докладніше див. коментар до ст. 95 – 106 цього Кодексу.

50. Недотримання вимог закону щодо підвідомчості (юрис­дикції) має наслідком відмову у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 122 цього Кодексу), що зумовлює перешкоджання повторному зверненню до суду з таким самим позовом (ч. 6 ст. 122 цього Кодексу) або постановлення ухвали про закриття провадження у справі (ст. 205 цього Кодексу).

У разі постановлення ухвали про відмову відкриття про­вадження у справі у зв´язку із неможливістю розгляду справи у порядку цивільного судочинства ЦПК не передбачає обов´язку суду повідомити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, проте у випадку закриття провадження у справі суд має такий обов´язок (ст. 205 цього Кодексу). Ухвали про відмову у відкритті провадження та закриття провадження у справі підлягають апеляційному оскарженню.