20. В порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що вникають з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Отже, у ЦПК встановлена універсальна цивільна юрисдикція, тому з´ясовувати, чи розглядається справа у порядку цивільного судочинства слід шляхом послідовного аналізу під­відомчості (юрисдикції) справи іншим судам.

21. Конституція України та Закон України від 16.10.1996 р. "Про Конституційний Суд України" чітко визначають справи, які розглядаються єдиним органом конституційної юстиції. Так, відповідно до статей 150, 151 Основного Закону, ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" він розглядає справи щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Вер­ховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародно-правових договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на обов´язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту у межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

 Єдиний засобом захисту прав громадян є звернення до Кон­ституційного Суду України за офіційним тлумаченням закону та Конституції. Інститут індивідуальної скарги особи до єдиного органу конституційної юрисдикції відсутній у національному законодавстві, хоч необхідність його запровадження неоднора­зово наголошувалась суддями та науковцями[5].

 У Рішенні КС України у справі за кон­ституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів посадових осіб) від 7 травня 2002 р. розмежовано компетенцію Суду та судів загальної юрис­дикції щодо спорів про призначення чи звільнення посадових осіб, що здійснюється актами Верховної Ради України чи Президента України: розгляд конституційності таких актів здійснюється у формі конституційного судочинства, справи про їх законність — судами загальної юрисдикції у формі відпо­відного судочинства.

З набранням чинності КАС ця категорія справ підвідомча адміністративним судам. Адміністративні суди розглядають спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення. Стаття 3 КАС визначає публічну службу як діяльність на державних політичних посадах, профе­сійну діяльність суддів, прокурорів, військову службу, альтер­нативну (невійськову) службу, дипломатичну службу, іншу дер­жавну службу, службу в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. У цьому визначенні закладено багато спірних питань щодо розмежування підві­домчості спорів про публічну службу та трудових спорів, які розглядаються у порядку цивільного судочинства. Наприклад, перелік діяльності, яка може бути публічною службою, не є вичерпним, відсутнє визначення органів влади АРК, політич­них і неполітичних посад. За таких умов потрібен поступовий аналіз норм Конституції України, законів України від 15 грудня 1992 р. "Про статус суддів", "Про прокуратуру", від 25 березня 1992 р. "Про військовий обов´язок і військову службу" (в редак­ції Закону від 4 квітня 2006 р.), від 12 грудня 1991 р. "Про альтернативну (невійськову) службу" (в редакції Закону від 18 лютого 1999 р.), від 20 вересня 2001 р. "Про дипломатичну службу", від 7 червня 2001 р. "Про службу в органах місцевого самоврядування".

22. Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв´язку з здійсненням суб´єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв´язку з публічним формуванням суб´єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб´єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб´єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб´єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов´язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

При визначенні критеріїв поділу спорів на адміністративні та господарські Верховний Суд України в інформаційному листі від 26.12.2005 р. № 3.2.-2005 запропонував врахувати таке.

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у ст. 3 КАС, під яким розуміється переданий на вирі­шення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб´єкт, що здійснює владні управлін­ські функції на основі законодавства, у тому числі на виконан­ня делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб´єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов´язків у кон­кретних правових відносинах, у яких хоча б один суб´єкт зако­нодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб´єктів, а ці суб´єкти відповідно зобов´язані викону­вати вимоги та приписи такого владного суб´єкта.

Якщо суб´єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управ­лінські функції щодо іншого суб´єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішу­ватися адміністративним судом.

Стаття 17 КАС встановлює категорії спорів, на які поши­рюється компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. З господарськими спорами можуть пе­ресікатися категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 вказаної статті, а саме:

а) спори осіб із суб´єктом владних повноважень щодо ос­карження його рішень, дій чи бездіяльності;

б) спори між суб´єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

в) спори за зверненням суб´єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У всіх наведених категоріях спорів передбачено, що хоча б однією зі сторін такого спору повинен бути суб´єкт владних повноважень.

Поняття "суб´єкт владних повноважень" визначено у ст. З КАС — це органи державної влади, орган місцевого самовря­дування, їхні посадові чи службові особи, інший суб´єкт, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, необхідною та єдиною ознакою суб´єкта владних пов­новажень є здійснення цим суб´єктом владних управлінських функцій, саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Якщо суб´єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управ­лінських функцій (щодо іншого суб´єкта, який є учасником спору), то такий суб´єкт не здійснює управлінських функцій та не має встановлених нормами КАС необхідних ознак суб´єкта владних повноважень.

З огляду на зазначений критерій, можна виокремити певні категорії справ, розгляд яких відповідно до статей 1,4, 17 КАС має здійснюватися у порядку адміністративного судочинства:

а) спори осіб із суб´єктом владних повноважень щодо ос­карження його рішень, дій чи бездіяльності, у яких такий суб´єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов´язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватися від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов´язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб´єкта владних повноважень;

б) спори між суб´єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Стаття З КАС передбачає, що адміністративний договір — це дво- або багатостороння угода, зміст якої становлять права та обов´язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб´єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди.

Якщо ж суб´єкти (у тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм ЦК, під час укладання такого до­говору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов´язків за договором, можуть відмовитися від його укладання, то такий договір може бути цивільним (госпо­дарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов´язковими для адміністративного договору, а всі суб´єкти такого договору є рівними.

Частиною 2 ст. 4 КАС встановлено, що юрисдикція адмі­ністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Пріоритет визначення підві­домчості справ адміністративної юрисдикції належить Вищому адміністративному суду України, який відповідно до положень ч. 3 ст. 125 Конституції України є вищим судовим органом для спеціалізованих адміністративних судів.

У разі, якщо питання підвідомчості по різному врегульовано нормами матеріального і процесуального закону, застосовуються норми процесуального закону, які є спеціальними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб´єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Під час розгляду таких спорів судам необхідно враховувати, що до правових актів індивідуальної дії належать також рішення (постанови) про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності, які прийняті суб´єктами владних повноважень (крім суду), та рішення державних виконавців чи/або інших посадових осіб органів державної виконавчої служби під час здійснення ними виконавчого провадження. (Постанова Пленуму ВАС України від 06.03.2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України  під час розгляду адміністративних справ»).