Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ

Господарським судам підвідомчі спори щодо стягнення заборгованості з орендної плати за договором на користування земельною ділянкою, укладеним суб´єктом господарювання і органом місцевого самоврядування.

Якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" останнє є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи. Згідно з частиною 4 статті 7 названого Закону у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди.

Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше п´яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов´язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб´єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства.

У зв´язку з цим спори, пов´язані з відмовою у наданні громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, не підвідомчі господарським судам. Що ж до спорів, пов´язаних з наданням додаткової земельної ділянки фермерському господарству, після його створення, а також спорів про припинення діяльності фермерського господарства та спорів про викуп земельних ділянок для суспільних потреб у фермерського господарства, то вони відповідно до статей 1 та 12 ГПК підвідомчі господарським судам.

34. До компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ про банкрутство, в тому числі порушених стосовно банківських установ. Зазначені справи відповідно до частини другої статті 4-1 ГПК розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"  та "Про банки і банківську діяльність".

35. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного майна"  для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі з членів трудового колективу, в порядку, встановленому законодавством України. Справи у спорах за участю цих товариств за умови, якщо їх державну реєстрацію здійснено у встановленому порядку, підвідомчі господарським судам на загальних підставах.

36. За правилами господарського судочинства мають розглядатися справи зі спорів про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, в тому числі за позовами спеціально уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. На підставі статті 67 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" не підлягають розгляду господарськими судами справи в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо хоча б одна з сторін знаходиться за межами України.

37. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про режим іноземного інвестування" спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. За змістом статей 1 та 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у відповідних спорах, якщо інше не визначено міжнародними договорами України.

Справи в усіх інших спорах, не зазначених у частині першій цієї статті, підлягають розгляду в судах та/або в господарських судах України, або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном (частина друга статті 26 названого Закону).

38. Відповідно до частини сьомої статті 50 Закону України "Про нотаріат" спір про право, оснований на вчиненні нотаріальної дії, вирішується судом у позовному порядку. При вирішенні питань підвідомчості такого спору слід крім суб´єктного складу спору виходити з того, що виконавчий напис нотаріального органу не є актом державного чи іншого органу (статті 87-89 Закону України "Про нотаріат"). Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса вирішується господарським судом за позовом боржника до стягувача, якщо суб´єктний склад сторін спору відповідає приписам статті 1 ГПК. Справи, пов´язані з оскарженням виконавчого напису нотаріуса, не підвідомчі господарським судам.

39. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" рішення місцевих органів державної виконавчої влади щодо володіння і користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому ЦПК. Отже, встановивши, що позовна заява містить вимоги про визнання такого рішення недійсним, господарський суд повинен відмовити у її прийнятті з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК. Такий же порядок застосовується і до заяви прокурора або органу, уповноваженого реєструвати статути релігійних організацій, про припинення діяльності релігійної організації (стаття 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Не підлягають розгляду господарським судом також позови релігійних організацій про витребування культової будівлі і майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) або про усунення перешкод у користування ними (негаторний позов), якщо є рішення відповідного державного органу про передачу культової будівлі чи майна релігійній організації у володіння або користування, оскільки згідно з пунктом 7 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" таке рішення є виконавчим документом і підлягає виконанню Державною виконавчою службою.

40. Підвідомчість розгляду скарг на дії, рішення чи бездіяль­ність державних виконавців має свої особливості. Так, ч. 1 ст. 181 КАС передбачає, що учасники виконавчого проваджен­ня та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду, якщо вва­жають, що діями, рішеннями, бездіяльністю державного вико­навця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, а також якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження. Проте у розділі VII цього Кодексу та ст. 121-2 ГПК збережено судовий контроль за вико­нанням судових рішень.

Отже, підвідомчість скарг на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної ви­конавчої служби під час виконання судового рішення залежить від того, у якому виді судочинства розглядалася справа: якщо рішення ухвалено у господарському судочинстві — скарга роз­глядається господарським судом, якщо воно ухвалене у порядку, передбаченому ЦПК (після набрання ним чинності), — загальним судом, у всіх інших випад­ках — адміністративним судом.

Розгляд господарськими судами скарг у порядку статті 121-2 ГПК є однією з форм судового контролю щодо виконання рішень, ухвал, постанов, а виконання рішення, ухвали постанови господарського суду є невід´ємною частиною судового процесу. Отже, зазначені скарги щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів підлягають розгляду господарським судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим господарським судом, який видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу). Розгляд таких скарг здійснюється господарськими судами за правилами ГПК, хоча б скарги й було мотивовано посиланням на приписи КАС України (Рекомендації ВГС України № 04-5/120 від 27.06.2007 р.).

Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи

Зі змісту цієї процесуальної норми випливає, що в порядку цивільного судочинства розглядаються скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, яке прийнято після 1 вересня 2005 року за правилами Цивільного процесуального кодексу України 2004 року

Що ж до скарг на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, прийнятих відповідно до ЦПК України 1963 року, то такі скарги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Також справами адміністративної юрисдикції є справи за позовами осіб, які не є учасниками виконавчого провадження та не є особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу державної виконавчої служби, якими порушено їх права чи свободи.

Відповідно до статті 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Таким чином, у порядку господарського судочинства дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені лише стягувачем, боржником або прокурором і тільки при виконанні рішень у господарських справах.

 Позовні заяви з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час виконання рішень у господарський справах, подані особами, які зазначеною нормою не визначені як суб´єкти оскарження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. (Лист ВАС України від 28.09.2009 р. № 1276/10/13-09)

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» рішення судів різних юрисдикцій (адміністративної, господарської, цивільної, кримінальної) можуть бути зведені в одне виконавче провадження. З урахуванням зазначених положень цивільного та господарського процесуальних законів розгляд спорів щодо рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, у зведених виконавчих провадженнях належить до юрисдикції адміністративних судів.

До адміністративної юрисдикції також належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби під час виконання рішень третейський судів, незважаючи на те, що дозвіл на видачу виконавчого документа щодо виконання рішення третейського суду надається в цивільному процесуальному порядку.