Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

1. Ступінь сп’яніння при здійсненні злочинів буває різним. Часто особи, що вчи­нили злочини у стані сильного сп’яніння, посилаються на те, що зовсім не пам’ятають, як вчинили злочин і чим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними на­поями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує самокон­троль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, з’ являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний названими речовинами, завжди дає негативні перебої у своїй діяльності.

 
У зв’язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність особи, що вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп’яніння, і про право­мірність їх притягнення до кримінальної відповідальності.

1.  Відповідно до ст. 21 КК особа, що вчинила злочин у стані сп’яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів й інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Отже, за загальним правилом, стан сп’яніння неза­лежно від його ступеня не виключає кримінальну відповідальність.

Пояснюється це тим, що при звичайному фізіологічному сп’ янінні відсутній ме­дичний критерій - психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп’янінні не настають ті істотні зміни у психічному стані особи, що характерні для хворобливого розладу психіки. Необхідно враховува­ти і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, усві­домлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони передбачають характер можливої суспільно небез­печної поведінки в результаті стану сп’яніння і можливі суспільно небезпечні наслід­ки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втрачає повністю здатності усвідомлювати характер вчинюваних діянь і керувати ними.

Отже, при вчиненні злочинів у стані фізіологічного сп’яніння відсутній не тільки медичний, а й юридичний критерій неосудності. Більше того, у таких випадках осуд­ність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово- психіатричну експертизу.

1.  Проте у судовій практиці, хоча і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрун­ті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання - біла гарячка, алкогольний галюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільно небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 КК особа визна­ється неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності.

Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, а навіть і у тих, хто не страждає на алкоголізм. На практиці трапляються випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин - фізичного або психічного виснаження, нервових пере­вантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкого­лю і наркотиків, настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп’яніння), коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. Такі особи з урахуванням судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними.

1.  З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини в стані сп’яніння, у п. 13 ст. 67 КК ця обставина передбачається як обтяжуюча при призна­ченні покарання. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). Це випадки, коли вчинення злочину ніяк не пов’язане зі станом сп’яніння або коли, наприклад, неповнолітній, що раніше не вживав спиртні напої, під впливом дорослих довів себе до стану сп’яніння і в такому стані вчинив, наприклад, хуліганство.

У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп’яніння обтяжуючою обставиною, він повинен у вироку навести мотиви свого рішення.