1.  Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
2.  Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу пси­хічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
3.  Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливос­ті усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК осудність є обов’язковою ознакою суб’єкта. Із час­тини 1 ст. 19 КК випливає, що осудною є особа, яка «під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними», а тому і може нести кримі­нальну відповідальність.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об’ єктивних ознак злочину (об’ єкта, суспіль­но небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його сус­пільно небезпечних наслідків тощо). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля є взаємозалежними і лише в сукупності виступають передумовою для визнання особи винною.

1.  Осудність характеризує норму, типовий стан психіки людини, притаманний її певному віку, тому він, як правило, презюмується. На практиці питання про необхід­ність доведення осудності виникає, тільки якщо є сумніви у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

Слід зазначити, що осудною визнається й та особа, яка має психічний розлад, од­нак під час вчинення злочину цей розлад не здійснив на свідомість і волю особи та­кого впливу, щоб ставити питання про наявність ознак обмеженої осудності (ст. 20 КК) або неосудності (ч. 2 ст. 19 КК).

1.  Частина 2 ст. 19 КК дає поняття неосудності, тобто такого стану, який виключає осудність, виключає суб’єкта та кримінальну відповідальність. Відповідно до закону неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного ді­яння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керу­вати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану психіки».

Як видно з цього визначення, поняття неосудності включає як медичні (біологіч­ні), так і юридичні (психологічні) ознаки (критерії), які знаходяться між собою в пев­ному співвідношенні. Передбачене у ч. 2 ст. 19 КК співвідношення медичного і юри­дичного критеріїв у науці і практиці називається змішаною формулою неосудності: обов’язковим при вирішенні питання про неосудність конкретної особи є встановлен­ня сукупності одного з медичних та одного з юридичних критеріїв.

Із тексту ст. 19 КК випливає, що неосудність (як, до речі, і осудність) визначаєть­ся тільки щодо часу (моменту) вчинення особою суспільно небезпечного діяння і тільки у зв’язку з ним.

1.  Медичний критерій неосудності визначає всі можливі психічні розлади, що іс­тотно впливають на свідомість і волю людини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ психічні розлади - це розлади психічної діяльності, визнані таки­ми згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті. Такою класифікацією є Міжнародна статистична класифікація хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я десятого перегляду, яка застосову­ється в Україні з 1 січня 1999 р. згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про перехід органів і закладів охорони здоров’я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я десятого перегляду» від 8 жовтня 1998 р. № 297.

У частині 2 ст. 19 КК залежно від характеру та тяжкості виділяються чотири види психічних розладів: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) слабоумство; г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба - досить розповсюджений вид порушення психіки. До цих захворювань відносять: шизофренію, епілепсію, параною, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Усі ці хвороби мають прогресуючий, важко- виліковний чи взагалі невиліковний характер. Хоч і при цих захворюваннях можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, короткочасне пси­хічне захворювання, що проходить у вигляді нападів. Це захворювання раптово ви­никає (найчастіше внаслідок тяжких душевних травм) і при сприятливих обставинах раптово припиняється. До таких захворювань відносять різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, білу гарячку та ін.

Слабоумство (олігофренія) - найбільш тяжкий психічний розлад (психічне калі­цтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розу­мові можливості людини. Можливі три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибо­кий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найбільш легка форма). Отже, між собою ці захворювання відрізняються різним ступенем тяжкості розладу психіки.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади пси­хіки, що не охоплюються вищезазначеними трьома видами психічних захворювань. Сюди відносять важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (нарко­тичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання у чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями можуть бути прирівняні до них.

Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань.

Інші можливі психічні стани, що негативно впливають на поведінку особи, але не є психічними розладами, наприклад, фізіологічний афект, не виключають осудності. У певних випадках вони можуть розглядатися лише як обставини, що пом’якшують відповідальність (наприклад, стан сильного душевного хвилювання при умисному вбивстві - ст. 116 КК).

Результати судово-психіатричних експертиз в Україні свідчать, що клінічними видами психічних розладів, за наявності яких осіб визнавали неосудними, переважно були: шизофренія, органічні розлади психіки, розумова відсталість, психози та слабо­умство органічного походження, шизотопові розлади, афективні розлади, розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю тощо.

Встановлення медичного критерію ще не дає підстави для висновку про неосуд­ність особи на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримі­нальним законом. Воно є лише підставою для вирішення питання про критерій юридичний, який остаточно визначає стан неосудності.

1. Юридичний критерій неосудності полягає у нездатності особи під час вчинен­ня суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного розладу.

У частині 2 ст. 19 КК юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольо­вою - особа не могла керувати своїми діями (бездіяльністю). Під «своїми діями» тут розуміється не будь-яка поведінка психічно хворого, а тільки ті його суспільно небез­печні дії (бездіяльність), що передбачені певними статтями Особливої частини КК.

Інтелектуальна ознака юридичного критерію означає, по-перше, що особа не усвідомлює фактичну сторону, тобто не розуміє справжній зміст своєї поведінки (не розуміє, що позбавляє життя іншу людину, підпалює будинок та ін.).

Так, психічно хвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй в тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким способом вона вилікує її від тяжкої недуги. Це призвело до смерті дитини, а в її тілі було виявлено понад сорок голок.

По-друге, інтелектуальна ознака означає, що особа не здатна усвідомлювати сус­пільно небезпечний характер своїх діянь. У ряді випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки.

Так, хворий, який страждає на слабоумство, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де веселилася молодь. Тут він розумів фактичну сто­рону своїх дій, проте внаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспіль­ної небезпечності.

Вольова ознака юридичного критерію неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, при якому вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю). Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов’язана зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усві­домлює свої дії (бездіяльність), вона не може і керувати ними. Однак можливі ситуа­ції, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, усвідомлює його суспіль­ну небезпечність, проте не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостеріга­ється у піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абстиненції та ін.

1.  Відзначені особливості інтелектуальної і вольової ознак і обумовили те, що в ч. 2 ст. 19 КК вони розділені між собою сполучником «або». Тим самим законодавець підкреслив, що для визнання особи неосудною достатньо однієї з цих ознак.

Юридичний критерій визначає тяжкість захворювання, глибину розладу психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідомлювати характер і на­слідки вчинюваного діяння, керувати своїми вчинками. У цьому виявляється нероз­ривний зв’язок медичного і юридичного критеріїв: особа може бути визнана неосуд­ною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.

Якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані, слідчий, прокурор зобов’язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи (див. ст. 509 КПК).

Остаточне рішення про неосудність особи приймає тільки суд, виходячи з оцінки не тільки висновку експертів, а й усіх конкретних матеріалів справи (п. 3 ППВСУ «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та при­мусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7) (ВВСУ. - 2005. - № 6. - С. 5-10).

1.  Відповідно до прямої вказівки закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності, незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно не­