1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

3. Правочини від імені недієздатної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

1. Одним з факторів, що впливають на дієздатність фізичної особи, є стан її психіки. Частина 1. ст. 39 ЦК трохи інакше формулює підстави для визнання фізичної особи недієздатною. Згідно з ч. 1 ст. 39 ЦК, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна розуміти значення своїх дій і (або) керувати ними. Таким чином, у ч. 1 ст. 39 ЦК розширений перелік підстав, унаслідок яких фізична особа, не здатна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана недієздатною і зазначено, що для визнання фізичної особи недієздатною необхідний хронічний, стійкий психічний розлад. Недієздатними можуть бути визнані як повнолітні особи, так і особи у віці від 14 до 18 років. Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається гл. 34 ЦПК. Встановлення хронічної хвороби, недоумства, іншого важкого захворювання, що спричинили стійкий розлад психіки, належать до компетенції відповідних медичних закладів. Тому ст. 258 ЦПК передбачає, що суддя в порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумства особи призначає для визначення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р. (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 листопада 1974 р., від 24 квітня 1981 р., від ЗО березня 1984 р., від 25 грудня 1992 р. і від 25 травня 1998 р.) зазначено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров´я, виписки з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними установами. Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК висновок експерта для суду не є обов´язковим. Суд оцінює висновок експерта разом із іншими доказами за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом (ст. 62 ЦПК). Незгода суду з висновком експерта повинна бути ним мотивована в рішенні або ухвалі (ч. 5 ст. 60 ЦПК).

У ЦК враховано, що порушення справи про визнання особи недієздатною може спричинити для неї моральні чи фізичні страждання. Тому ч. З ст. 39 ЦК передбачає, що якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога пред´явлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими

діями завдану моральну шкоду, має право вимагати від заявника її відшкодування.

2. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття законної сили рішення суду. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи й інших доказів може визначити в рішенні день, з якого особа визнається недієздатною (ст. 40 ЦК).

3. У випадку визнання фізичної особи недієздатною над нею встановлюється опіка. Право-чини від її імені й у її інтересах вчиняє опікун. Недієздатна особа не може вчиняти ніяких правочинів. За шкоду, заподіяну недієздатною особою, відповідає її опікун (ст. 1184 ЦК).