1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи, початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Тривала відсутність фізичної особи в місці її постійного проживання і тривала відсутність у місці її постійного проживання про неї відомостей, породжує невизначеність у правах і обов´язках цієї особи й інших осіб, що знаходяться з нею у правовідносинах. В усуненні подібної невизначеності зацікавлені насамперед близькі відсутнього особи, тому що до припинення такого стану вони не можуть здійснювати право спадкування майна, що належить відсутній особі, одержувати пенсію як утриманці, а також здійснювати окремі суб´єктивні права (наприклад, право на одержання аліментів, право на одержання страхової суми). Якщо у відсутнього є кредитори, то вони не можуть при таких обставинах одержати задоволення за своїми вимогами з його майна.

Інтереси держави вимагають забезпечення стійкості цивільних правовідносин. Для усунення невизначеності в цивільних правовідносинах, викликаної подібною невідомістю, цивільне право передбачає можливість визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Питання про визнання громадянина безвісно відсутнім вирішується тільки в судовому порядку за місцем проживання заявника (див. гл. 35 ЦПК).

Суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей у місці її перебування (ч. 1 ст. 43 ГК). Отже, для визнання особи безвісно відсутньою, насамперед, необхідно: а) відсутність особи в місці її постійного проживання, і б) неотримання протягом одного року відомостей про місце його перебування. Однак цих двох факторів ще недостатньо. Необхідно також, щоб невідомість місця перебування особи не можна було усунути за допомогою заходів, ужитих зацікавленими особами і державними органами.

Зазначені юридичні факти складають юридичний склад, необхідний для визнання особи безвісно відсутньою, і дають підстави тільки для висновку про неможливість рішення питання про життя або смерть особи, але не для застосування презумпції (припущення) життя або смерті.

У випадку неможливості встановити день одержання останніх відомостей про особу, початком безвісної відсутності особи вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були отримані останні відомості про відсутню особу, а при неможливості установити цей місяць — перше січня наступного року.

Поява фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, усуває неможливість рішення питання про її життя чи смерть, і тому рішення суду, засноване на такій неможливості, підлягає скасуванню.

Разом з тим, вирішуючи питання про визнання особи безвісно відсутньою, неправильно виходити і з презумпції смерті, тому що при цьому стирається межа між визнанням особи безвісно відсутньою і оголошенням її померлою і не можна пояснити розходження в тих правових наслідках, що настають у кожнім з таких випадків.

Неприпустиме визнання безвісно відсутньою особи, смерть якої не підлягає сумніву чи про яку відомо, що вона жива, але немає точних відомостей про місце її перебування (наприклад, особа ховається в зв´язку зі здійсненням злочину, небажанням платити аліменти і т. д.).