Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний зло­чин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усуну­ла заподіяну шкоду.

(Стаття 46 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

1. Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК є вчинення нею вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину се­редньої тяжкості (див. коментар до ст. 45 КК). Хоча ст. 46 КК і не передбачає формальних обмежень щодо кола злочинів невеликої тяжкості та необережних зло­чинів середньої тяжкості, вчинення яких може виступати зазначеною передумовою, але такі обмеження фактично існують, виходячи із змісту ст. 46 КК та її цільового призначення.
2.  Зміст ст. 46 КК свідчить, що передумовою звільнення від кримінальної відпо­відальності може бути лише такий злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, яким шкода заподіяна певному потерпілому, тобто фізичній особі, якій заподіяна моральна, майнова або фізична шкода, а також юридичній особі, якій зазначеними злочинами завдано матеріальної шкоди (ч. 1 ст. 55 КПК). В остан­ньому випадку від імені юридичної особи повинен діяти її представник (ст. 58 ЦПК).
3.  Виходячи із цільового призначення ст. 46 КК, яка передбачає відмову саме держави від свого повноваження щодо покладання кримінальної відповідальності на осіб, винних у вчиненні злочинів, перелік злочинів невеликої тяжкості та необережних злочинів серед­ньої тяжкості, що можуть бути передумовою звільнення від кримінальної відповідальнос­ті за ст. 46 КК, обмежується як за колом потерпілих, так і за колом їх суб’єктів.

Так, не є такою передумовою вчинення зазначених злочинів особами, які були уповноважені на виконання функцій публічної влади, зокрема: 1) представники влади (наприклад, при зловживанні владою, якщо це спричинило істотну шкоду охороню- ваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян - ч. 1 ст. 364 КК; при завідомо незаконному затриманні або незаконному приводі - ч. 1 ст. 371 КК тощо);

1. військовослужбовці (наприклад, при невиконанні наказу - ч. 1 ст. 403 КК).

Так само не є зазначеною передумовою вчинення злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості, потерпілим від якого є зазначені особи, тобто представник влади (наприклад, при вчиненні йому опору під час виконання службових обов’язків - ч. 1 ст. 342 КК, працівник правоохоронного органу при умис­ному знищенні або пошкодженні його майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків - ч. 1 ст. 347 КК тощо) або військовослужбовець (наприклад, начальник при погрозі йому з боку підлеглого - ч. 1 ст. 405 КК), оскільки такі злочини заподі­юють шкоду не тільки і не стільки їм, скільки інтересам держави.

1.  Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 містить два складових елементи, взятих у своїй єдності, а саме: 1) примирення особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, з потерпілим від цього злочину та 2) відшкодування зазначеною особою завданих нею збитків або усунення заподіяної шкоди. Відсутність хоча б одного із зазначених еле­ментів виключає підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК. Винятком із цього правила може бути добровільна відмова потерпілого від компенса­ції заподіяної йому шкоди або відсутність фактичної шкоди (збитків), наприклад, при замаху на злочин.
2.  Примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь- який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів (абз. 3 п. 4 ППВСУ від 23 грудня 2005 р.). Результатом цього є угода зазна­чених осіб, відповідно до якої потерпілий не наполягає на притягненні до криміналь­ної відповідальності винної особи, а остання відшкодовує завдані нею збитки або усуває заподіяну шкоду.

Мотиви сторони при досягненні примирення кримінально-правового значення не мають, так само як і ініціатива такого примирення. Його ініціаторами може бути як

 
одна із сторін, так і обидві їх близькі чи знайомі, працівники правоохоронних органів, суд тощо.

1.  Примирення з боку потерпілого повинно бути результатом його добровільного волевиявлення. Неприпустимим є неправомірний вплив на нього як з боку слідчого, прокурора чи судді, так і з боку винного чи його оточення (наприклад, залякування потерпілого чи його близьких, погрози на їх адресу тощо). У такому випадку прими­рення з боку потерпілого визнається не добровільним, а вимушеним. При встанов­ленні фактів неправомірного впливу на потерпілого суд не вправі звільнити винного від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК.
2.  Якщо потерпілими від злочину є кілька осіб, то винний повинен досягти при­мирення з кожним із потерпілих. Недосягнення примирення хоча б із одним потерпі­лим виключає можливість застосування ст. 46 КК.
3.  Якщо злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від кримінальної відповідальності вирішується індивідуально стосовно кожного окремого співучасни­ка. Таке звільнення може мати місце лише стосовно тих співучасників, які примири­лися з потерпілим (потерпілими). У випадку, якщо потерпілий не погоджується на примирення з будь-яким із співучасників, до останнього не може бути застосована ст. 46 КК.
4.  Інколи примирення винного може мати місце не із самим потерпілим, а з його представниками або особами, які мають права потерпілого. Так, угоду про примирен­ня від імені потерпілого, який не досяг 14 років на день укладення цієї угоди, укла­дають лише його законні представники (батьки, усиновителі або опікуни). Потерпілий віком від 14 до 18 років може укласти зазначену угоду лише за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. У справах про злочини невеликої тяжкості або необережні злочини середньої тяжкості, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (наприклад, при умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) або необережному вбивстві (ст. 119 КК), потерпілими практика визнає близького родича вбитого, з яким і може бути досягнуто примирення. При цьому закон не зобов’язує суд, а також слідчого чи прокурора в таких справах самостійно розширю­вати коло потерпілих та поза їх волевиявленням визнавати їх такими.
5.  Особа, яка вчинила злочин, при укладенні угоди про примирення може пере­бувати у процесуальному статусі свідка, підозрюваної чи обвинуваченої особи.
6.  Відшкодування завданих злочином збитків потерпілому або усунення заподі­яної шкоди (див. коментар до ст. 45 КК) є другим обов’язковим елементом підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК (абз. 4 п. 4 ППВСУ від 23 грудня 2005р.). Закон не вимагає, щоб таке відшкодування або усунення шкоди було здійснене у повному обсязі. Важливо, щоб винним були задоволені претензії потерпілого. При цьому задоволення, наприклад, матеріальних претензій може мати місце і частками протягом часу, визначеного сторонами.

Відшкодування збитків чи усунення шкоди здійснюється, як правило, самим вин­ним. Однак це можуть зробити й інші особи за ініціативою винного, за винятком випадків, коли усунення шкоди пов’язане з його особистістю (наприклад, публічне вибачення потерпілому за заподіяну шкоду).

1.  Відшкодування збитків та усунення шкоди або домовленість винного з потер­пілим про таке відшкодування (усунення) є обов’ язковою частиною угоди про при­мирення потерпілого з винним (за винятком випадків, коли потерпілий вибачив вин­ному за заподіяну шкоду). Якщо потерпілий (або хоч один із потерпілих, якщо їх де­кілька) незадоволений відшкодуванням заподіяної йому моральної чи фізичної шкоди, а також матеріальних збитків, що виникли або можуть виникнути у зв’язку із зло­чинним посяганням на нього (навіть якщо вимоги потерпілого є завищеними і не відповідають матеріалам справи), то застосування ст. 46 КК є неприпустимим.

При досягненні домовленості з цього приводу фактичне відшкодування збитків чи усунення шкоди або їх частини може мати як після вчинення злочину і до видален­ня суду в нарадчу кімнату для постановлення ухвали у справі, так і після прийняття ухвали про закриття провадження у кримінальній справі.

1.  Стаття 46 КК передбачає обов’язкове і безумовне звільнення особи від кримі­нальної відповідальності за наявності зазначеної вище передумови та підстави такого звільнення. Процесуальний порядок такого звільнення передбачений № 2 гл. 24 КПК.
2.  Згідно зі ст. 468 КПК у кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод: 1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваче­ним; 2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання ви­нуватості.

Юридична природа зазначених угод відрізняється від примирення особи, яка вчи­нила певний злочин, з потерпілим, яке передбачене ст. 46 КК.

Згідно зі статтями 468, 469, 471, 473-476 КПК угода про примирення має своїм наслідком винесення обвинувального вироку та призначення судом покарання певно­го виду та розміру, а відповідно до ст. 46 КК суд на підставі примирення звільняє особу, яка вчинила злочин, взагалі від кримінальної відповідальності, тобто від вине­сення їй обвинувального вироку.