1.  За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов´язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

2.  Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов´язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

3.  Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб´єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

У сучасний період з´явилася ціла індустрія послуг, які виникають з договору зберігання, оскільки даний договір належить до договорів, направлених на надання послуг. У більшості випадків договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі речі зберігачу. Стаття, що коментується, передбачає можливість укладення договору, змістом якого є зобов´язання зберігача прийняти річ на зберігання у майбутньому. Такий договір є консенсуальним, оскільки права та обов´язки сторін виникають з моменту укладення договору. Укладення такого договору передбачено законом тільки для осіб, які здійснюють зберігання як професійну діяльність.

Договір зберігання може бути як сплатним, так і безоплатним. Причому, безоплатність його передбачається, тому що таким він вважається завжди, якщо інше не випливає з договору чи закону. Він може бути одностороннім чи двостороннім. Реальний, безоплатний договір зберігання є одностороннім. Реальний і сплатний договір зберігання — двосторонній; консенсуальний договір також є двостороннім.

Обов´язок зберігання може бути заснований і безпосередньо на законі (див. ст.ст. 954, 955 ЦК і коментарі до них).

Сторонами договору зберігання виступають поклажодавець та зберігач. Поклажодавець може не бути власником майна. На зберігання можуть передаватися чужі речі, для цього не потрібна згода або доручення власника речі. Однак останній зберігає можливість повернути свою річ від зберігача, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК). Зберігач має бути дієздатною особою. Він може здійснювати зберігання як професійну діяльність, або в окремих випадках, як товариську послугу. На практиці виникають суперечки щодо особи зберігача, якщо майно було прийняте на зберігання працівником підприємства без відповідного оформлення, всупереч установленим правилам. У таких випадках правочин між громадянином та працівником підприємства (організації) служби побуту про виконання роботи без відповідного оформлення не породжує прав і обов´язків між громадянином і цим підприємством (організацією). Зберігачем тут виступає і несе відповідальність за втрату або ушкодження переданого майна не юридична особа, а безпосередньо той працівник, який прийняв на себе відповідні зобов´язання.

Предметом зберігання можуть бути будь-які речі, у тому числі документи, цінні папери, які не виключені з цивільного обігу. Предметом договору зберігання не можуть бути тварини. Гроші можуть бути предметом договору зберігання, якщо вони не знеособлюються. У противному випадку вірніше визначати угоду як договір позики (ст. 1046 ЦК) або договір банківського вкладу (ст. 1058 ЦК). Від договору позики зберігання відрізняється тим, що за договором позики переходить право власності, а при зберіганні зберігач не вправі здійснювати дії відносно речі права власника, не може розпоряджатися переданими йому речами, а повинен їх зберігати. Від договору майнового найму зберігання відрізняється тим, що договір укладається в інтересах поклажодавця і не припускає користування річчю зберігачем (ст.944 ЦК). Загальним для цих договорів є необхідність повернути саме ту річ, що була передана зберігачу (ст. 949 ЦК). Виняток передбачено для зберігання родових речей (див. ст. 941 ЦК і коментар до неї).