1. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

2.  Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

3. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов´язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поклажодавець зобов´язаний виплатити зберігачу винагороду за збереження речі, якщо інше не передбачене законом чи договором, або не випливає з обставин справи. Обов´язком поклажодавця є відшкодування зберігачу витрат на збереження речі. Витрати на збереження підрозділяються законом на звичайні, тобто такі витрати, що необхідні для забезпечення схоронності речі в нормальних умовах цивільного обороту, і надзвичайні, тобто такі витрати, що викликані якими-небудь особливими обставинами і які сторони не могли передбачати при укладенні договору зберігання. Умови відшкодування поклажодавцем цих двох видів витрат не співпадають. Звичайні витрати повинні бути відшкодовані зберігачеві в усіх випадках, якщо тільки інше не передбачене законом чи договором. Окремо вони виділяються лише при безоплатному зберіганні, оскільки в тих випадках, коли зберігання здійснюється за плату, передбачається, що вони включаються у винагороду за зберігання.

Строки й умови сплати винагороди визначені у статті, що коментується, диспозитивне, тобто вони можуть бути змінені за згодою сторін. У ч. 2 визначені права зберігача при простроченні поклажодавця й у випадках, коли припинення договору зумовлене зовнішніми причинами (див. також ст.945 ЦК і коментар до неї).

Зберігач має право на відшкодування своїх витрат. При безоплатних відносинах відшкодовуються необхідні і вже зроблені витрати. З цього випливає, що витрати повинні бути визначені і доведені при пред´явленні відповідної вимоги. При сплатному зберіганні ці витрати включаються у загальну винагороду і, як правило, спеціально не виділяються. Ці правила мають диспозитивний характер. Вони можуть бути змінені законом чи договором зберігання.

У процесі зберігання може з´явитися необхідність зробити надзвичайні витрати, не передбачені умовами договору, що перевищують звичайні витрати при зберіганні подібного роду речей. Ця стаття надає можливість зберігачу одержувати не передбачені сторонами витрати за згодою поклажодавця. Остання може бути виражена як попередньо, так і згодом, як схвалення дій зберігача. При відсутності згоди поклажодавця надзвичайні витрати відшкодовуються зберігачу, якщо це передбачено законом, іншими правовими актами чи договором. Обов´язок поклажодавця відшкодувати такі витрати передбачається, зокрема у ст. 945 ЦК (див. коментар до неї). Однак у цих випадках стаття обмежує розмір відшкодування тим збитком, що міг бути заподіяний речі, якби витрати не були зроблені. За правилом ч. 2 зберігач може вимагати сплати йому поклажодавцем уже зроблених витрат, але не відшкодування всього збитку, що міг би бути заподіяний, якби ці витрати не були зроблені. Зазначені обмеження не виключають можливості пред´явлення зберігачем додаткової вимоги поклажодавцю, заснованої на безпідставному збагаченні (див. гл. 83 ЦК).

Стаття 948. Обов´язок поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання

1. Поклажодавець зобов´язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Оскільки договір зберігання забезпечує в першу чергу інтереси поклажодавця, то при невиконанні останнім свого обов´язку забрати річ, зберігач вправі самостійно реалізувати річ при дотриманні наступних умов, а саме: а) якщо інше не передбачено договором; б) після письмового попередження поклажодавця. За звичай ці дії здійснюються професійними зберігачами.

У випадку закінчення строку зберігання і відмови поклажодавця забрати здане на зберігання майно, зберігач, якщо ним є громадянин, може вимагати в судовому порядку примусового продажу невитребуваного майна з дотриманням правил, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України, а якщо зберігачем є юридична особа, що спеціалізується на зберіганні, вона зобов´язана невитребувану річ зберігати додатково у межах спеціальних строків, передбачених її статутом чи правилами роботи.