1.1.Поняття, зміст та принципи військової служби

Значна кількість із завдань, що покладено здійснювати на військову службу, дублюється військовими формуваннями, що призводить до невиправданого збільшення кількості особового складу військових формувань, розпорошення коштів державного бюджету на їх утримання та забезпечення[25]. А тому є необхідність у глибокому та всебічному аналізі законодавчої бази, на якій ґрунтується діяльність військових формувань, з метою приведення її у відповідність до завдань, що постали перед державою. Певні кроки у цьому напрямі зроблено Президентом України підписанням відповідних указів щодо реформування Внутрішніх військ[241] і військ Цивільної оборони[210] та створення на їхній базі невійськових формувань[242].

Нові виклики світовому співтовариству[68,с.41; 99,с.43-44], потенційні загрози національній безпеці (різні форми тероризму, прояви сепаратизму, конфесійні та етнічні конфлікти)[67,с.43; 193,с.15-16] потребують зваженого підходу до вирішення нагальних проблем[79,с.54-61]. При цьому зазначимо, що міжнародно-правові акти не забороняють використовувати збройні сили для вирішення внутрішніх проблем[124], акцентуючи  увагу лише на неприпустимості їх надмірного використання. Діюча нині Воєнна доктрина, якою визначено порядок застосування військових формувань, перегляд відповідних положень чинних законів, якими визначаються їхні завдання та функції, тобто чітке правове врегулювання зазначеного питання, уможливило б локалізацію можливих внутрішніх конфліктів, утвердження військової служби як інституту забезпечення стабільності всередині держави, виключило б можливість дії суб'єктивного фактора щодо несанкціонованого, одноособового використання військових формувань[74; 131,с.34-37; 134,с. 382-389]. Якщо не врегулювати поставлене питання законодавчо, якщо не створити надійних запобіжних механізмів, то може з'явитися спокуса вирішувати будь-які складні внутрішні проблеми з опорою на армію, чого допускати не можна, як не можна і вдавати, ніби Україна застрахована від внутрішніх конфліктів [62,с.52].

Зміст військової служби, різні її сторони відображаються у відповідних принципах.  Принцип як поняття теорії відображає в системі державного управління закономірності, відносини, взаємозв'язок між її елементами. Це специфічне поняття, в якому міститься не стільки сама закономірність, відносини, взаємозв'язок, скільки наші знання про них [21,с.186]. Як відомо, в суспільних науках під принципами розуміють вихідні положення і теоретичні ідеї, які відображають об'єктивні закономірності розвитку суспільства і держави.

Основні принципи військової служби випливають з Конституції України і конкретизовані в законах України на інших нормативно-правових актах. Конституційне та законодавче їх визначення обумовлює функціонування органів державної влади, професійну діяльність військовослужбовців, сталість правового регулювання військово-службових відносин. Термін "правові принципи військової служби" вказує на: основоположні риси, сутнісні характеристики, найважливіший зміст та значення військової служби, а також на найголовніші юридичні положення в структурі військової служби; встановлюють закономірності організації та функціонування військової служби; розкривають об'єктивні зв'язки у системі військової служби тощо. Вони охоплюють усі правові, організаційні, функціональні та інші сторони, з яких складається зміст військової служби.

В юридичній науці виділяються наступні їх види: демократизм і гуманізм;  верховенство закону; підзвітність органам законодавчої і виконавчої влади; єдиноначальність і колегіальність вироблення рішень; загальний військовий обов'язок громадян України; добровільний вступ на кадрову військову службу; дотримання військової дисципліни; гласність у діяльності Збройних Сил України та збереження державної і військової таємниці; позапартійність; гарантований соціально-правовий захист військовослужбовців[114,с.452].

 Існує і наступний їх поділ: верховенство права; законність і правопорядок; дотримання військової дисципліни; єдиноначальність, колегіальне вироблення рішень і підзвітність конституційним органам державної влади; проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва;  комплектування на основі загального військового обов'язку і за контрактом (добровільного вступу на кадрову військову службу) з поступовим переходом до професійної армії; гласність у діяльності Збройних Сил України та збереження державної і військової таємниці; гарантований соціально-правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей; позапартійність; діяльність будь-яких політичних партій і рухів у Збройних Силах України забороняється, а також заборона військовослужбовцям особисто брати участь у діяльності зазначених структур поза Збройними Силами; військово-патріотичне виховання військовослужбовців, допризовної та призовної молоді на національно-історичних традиціях [186,с.709].

Нині, актуального і важливого значення набуває принцип демократичного цивільного контролю за військовими формуваннями [76,с.5], головну складову якого складає парламентський контроль [59,с.69;  65;  110,с.64; 133] за їх діяльністю і дотриманням ними законності [73; 94; 113,с.27-32; 115,с.15-17]. Як важлива система контрольно-управлінських заходів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських інститутів і окремих громадян, що здійснюються з метою зміцнення стабільності цивільно-військових відносин у суспільстві[28,с.59-60] і спрямовані на ефективне функціонування військової служби, цивільний контроль за військовими вимагає чіткого правового регулювання [89,с.10-12; 135,с.63; 154,с.16-17; 155; 207; 274,с.68]. Це відмічають у своїх дослідженнях  українські вчені, зазначаючи, що "функціонування державного управління, всіх його інститутів, і перш за все таких, в певному сенсі, найбільш "юридизованих", як контроль і відповідальність (юридична), безпосередньо пов'язане з правом, і насамперед із галуззю адміністративного права [70,с.4-8].

Необхідно зазначити, що цивільний контроль за військовими є важливою складовою демократичного суспільства [72,с.54]. Стабільність держави гарантує стабільні цивільно-військові відносини [267,с.21], тобто відносини між суспільством та органами військового управління в цілому і між цивільними громадянами та військовослужбовцями зокрема[136,с.74; 139,с.55]. Їх стан у державі є індикатором її демократичної зрілості, а тому формування цивільно-військових відносин і системи цивільного контролю за військовими має важливе значення для державності кожної країни, а для України, як молодої, незалежної держави - насамперед[107,с.48]. Проте питання демократичного цивільного контролю потребує окремого дослідження.

Зазначимо, що кожний правовий принцип відбиває не всі об'єктивні закономірності військової служби, а лише деякі з них. Але всі вони взаємопов'язані: дотримання одних сприяє реалізації інших і, навпаки, порушення одного з них негативно відображається на виконанні інших принципів.

У літературі та на практиці існують різні підходи до класифікації принципів військової служби, із яких можна виділити її загальні, або конституційні, та організаційно-функціональні принципи. Загальні принципи зумовлені положеннями Конституції і конкретизуються у відповідних законах та інших нормативно-правових актах. Організаційно-функціональні принципи відображають механізм побудови та функціонування військової служби, органів управління та їхніх ланок, розподіл управлінських повноважень, забезпечення ефективної управлінської діяльності військових формувань. 

До основних загальних принципів можна віднести: верховенство Конституції України і законів; пріоритет прав і свобод людини і громадянина[255; 285]; загальний військовий обов'язок (принцип обов'язковості); рівний доступ громадян до військової служби; позапартійність військової служби; професіоналізм і компетентність військовослужбовців; єдиноначальність. Принцип гласності в діяльності військових формувань з одночасним збереженням державної таємниці забезпечує можливість отримання відкритої інформації[231] про діяльність військових формувань і військовослужбовців, а також недопущення розголошення інформації, яка є державною таємницею у військові або іншій сфері. Принцип відповідальності військовослужбовців за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків повинен стимулювати сумлінне і правильне виконання військовослужбовцем своїх службових обов'язків, за невиконання або неналежне виконання яких він несе відповідальність.

Із організаційно-функціональних принципів військової служби можна виділити  обов'язковість рішень вищих органів військового управління і посадових осіб для військовослужбовців, нижчих органів військового управління та посадових осіб, у межах їхніх повноважень і згідно з чинним законодавством. Крім того, це єдині основні вимоги до: військової служби та до військовослужбовців; організації військової служби; вступу на військову службу; кваліфікаційних вимог до військовослужбовців; виконання посадових обов'язків; проведення атестування військовослужбовців; застосування заходів дисциплінарної відповідальності тощо.

Значну актуальність набув у нинішній час принцип професіоналізму, під яким можна розуміти здатність військовослужбовців у межах визначених законодавством повноважень визначати найбільш ефективні шляхи та способи виконання поставлених перед ними завдань. Він передбачає наявність відповідної освіти та професійної підготовки. Цей принцип можна розглядати як у широкому, так і вузькому розумінні. У першому випадку йдеться про необхідність набуття відповідної професійної підготовки і виконання службових обов'язків за плату на постійній основі, у другому - передбачає якісне виконання завдань і функцій за військовою посадою.

Проведення в Україні реформи Збройних Сил України вимагає утвердження високопрофесійної військової служби. Вимоги, які висуваються в сучасних умовах до рівня професійної підготовки військовослужбовця, дуже високі, а тому згаданий принцип має стати провідним при підборі, розстановці, навчанні, просуванні військовослужбовців по службі. Безперечно, що процес реалізації реформування Збройних Сил України, їх переходу на професійну основу[31,с.31] має передбачати принцип професіоналізму, насамперед у вузькому його розумінні, і потребувати чіткої правової регламентації.

Правові принципи військової служби є, по суті, основою правового статусу військовослужбовців, забезпечуючи їхню правову підтримку і захист[200,с.28-29]. Крім того, вони створюють перепону для неправомірних дій військових посадових осіб і  недопущення ними зловживань владою або службовим становищем.

В сукупності перелічені завдання, функції та правові принципи характеризують сутність військової служби в Україні. Вони реалізовуються в конкретних правовідносинах у публічно-правовій формі.

Таким чином, організація та функціонування військової служби базуються на юридичних закономірностях, які у своїй сукупності утворюють принципи військової служби. Вони відображають найбільш характерні сторони організації та функціонування військової служби як специфічної діяльності громадян. Базуючись на Конституції України, вони створюють правову основу для організації військової служби та її функціонування. Зазначені принципи  утворюють систему, яка має наступний вигляд: загальні принципи (для всіх видів державної служби) - особливі (для всіх видів військової служби) - спеціальні  (для військової служби в окремих військових формуваннях) - конкретно-інституційні (які характеризують окремі складові військової служби). Вони проявляються одночасно в рамках їх системи і як система в цілому.