Згідно з п. 10.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку (надалі - Методика) [29], суб'єкт (суб'єкти) господарювання не зазнає (не зазнають) значної конкуренції, зокрема, коли:

•  у нього (у них) на ринку немає жодного конкурента;
•  частки на ринку, які належать конкурентам, порівняно невеликого розміру;
•  можливості доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів {товарних груп) суттєво обмежені;
•  бар'єри доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявні пільги чи інші обставини суттєво обмежують вступ на ринок нових суб 'єктів господарювання.

Можна вважати, що "значною" буде конкуренція між трьома і більше конкуруючими суб'єктами господарювання. Адже в такому випадку частки на ринку розподіляються майже порівну, і жоден з конкурентів не буде володіти часткою ринку більшою, ніж 35 відсотків, а це означає, що шансів домінувати на ринку або впливати на інших конкурентів у нього немає. Але зрозуміло, що такий стан на ринку є нестійким.

За основу визначення монопольного (домінуючого) становища законодавець взяв дію презумпції домінування, яка може бути спростована. Так, згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", якщо суб'єкт господарювання має ринкову частку понад 35 відсотків, він може спростувати наявність у нього монопольного (домінуючого) становища, якщо доведе що зазнає значної конкуренції [9]. Це означає, що кількісний критерій монопольного становища повинен враховувати якісні показники господарювання. Причому обов'язок такого доведення лежить безпосередньо на суб'єкті господарювання, становище якого оцінюється як монопольне.

Якщо проаналізувати ст. 12 Закону, то можна вказати, що "значною" буде конкуренція у випадках, коли у суб'єкта господарювання є конкуренти, які не мають обмеженостей щодо можливостей доступу на ринок, обмеженостей щодо закупівлі сировини, матеріалів, збуту товарів та інших обмеженостей [9]. Тобто у цьому випадку суб'єкт господарювання не здатний обмежувати конкурентоспроможність інших суб'єктів господарювання чи ущем- лювати інтереси інших суб'єктів господарювання чи споживачів.

Монопольне становище суб'єкта господарювання визначається відповідно до п. 2.1 Методики, згідно з яким порядок визначення монопольного становища складається з таких дій:

1.  Встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме: суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.
2.  Складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи.
3.  Складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп).
4.  Визначення товарних меж ринку.
5.  Визначення територіальних (географічних) меж ринку.
6.  Встановлення проміжку часу, за який має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку.
7.  Визначення обсягів товару, який обертається на ринку.
8.  Розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку.
9.  Складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.
10.  Визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.
11.  Встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку [29].

Таким чином, можна виділити наступні напрямки визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку:

•  встановлення об 'єктів аналізу;
•  встановлення товарних меж ринку;
•  встановлення територіальних меж ринку;
•  встановлення часових меж ринку;
•  дослідження ринкової структури;
•  встановлення факту монополізації ринку.

Юридичне значення Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку полягає у тому, що вона на сьогодні є основним документом, в якому є юридична оцінка і тлумачення низки понять, якими оперують під час визначення монопольного (домінуючого) становища, в ній також зазначаються обставини, наявність чи відсутність яких доводять учасники розслідування. У кожному випадку при оскарженні рішення антимонопольних органів до суду з питань визначення монопольного (домінуючого) становища сторони зобов'язанні посилатися на відповідний пункт Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку. А недослідження обставин у межах певного етапу є підставою для оскарження суб'єктами господарювання рішень антимонопольних органів.

Під монополізацією ринку в законодавстві розуміється досягнення суб'єктом монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища [9]. В анти- трестівському законодавстві зарубіжних країн поняття "монополізація" є ключовим і має чітко визначене значення. Під монополізацією розуміється захоплення або збереження за фірмою (групою фірм) домінуючого становища на ринку через використання практики обмеження конкуренції [30, с. 157].

Не зупиняючись детально на питаннях визначення монопольного (домінуючого) становища (предмет дисертаційного дослідження

С.   Б. Мельник [31]), зазначимо, що визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання здійснюється як у межах території України, тобто на загальнодержавному рівні, так і у межах адміністративної області або автономії (району, населеного пункту), тобто на регіональному рівні.

Взагалі ринок має товарні, територіальні (або географічні) та часові межі.

Товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (п. 1.2 Методики). Визначення товарних меж ринку - це визначення товару за його споживчими якостями, товарів-замінників та формування товарної групи, складові якої розглядаються споживачами або покупцями товару як один товар.

Територіальні межі ринку визначаються шляхом встановлення мінімальної території за межами якої, з точки зору споживача, придбання товарів, які належать до групи взаємозамінних, є неможливим або недоцільним.

Часові межі ринку визначаються як проміжок часу, протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою (п. п. 5, 6, 7 Методики) [29].

У ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" наводиться визначення поняття зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, а у ч. 2 ст. 13 Закону законодавцем перераховуються конкретні дії (або сингулярні делікти), які є зловживанням монопольним становищем.

Слід звернути увагу на те, що законодавець, даючи визначення зловживанням монопольним становищем, не дає визначення монополістичного правопорушення як загального делікту! Причому цей недолік мав місце і у попередньому Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (Закон втратив чинність) [5].

Щоб уникнути порушення ланцюга дедуктивного методу сприйняття та осмислення нормативного акту, вважаємо, що треба дати загальне визначення монополістичного правопорушення і закріпити цей термін у термінологічному ряді Закону України "Про захист економічної конкуренції".

На нашу думку, монополістичним правопорушенням буде така поведінка (дія, бездіяльність) суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що прямо заборонена законодавством про захист економічної конкуренції.

Перелік спеціальних (або сингулярних) деліктів закріплено у частині 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Проте зазначимо, що доволі широке поле для тлумачиння може викликати словосполучення "об'єктивно виправдані причини" [9]. Важко сказати, що під цим терміном розумів законодавець. Адже підприємницька діяльність має на меті отримання прибутку, а це теж може бути "об'єктивно виправданою причиною".

Н.   О. Саніахметова та С. Б. Мельник, зазначають, що Закон України "Про захист економічної конкуренції" містить невичерпний перелік видів дій, які визнаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, вважають таке становище виправданим [32, с. 3]. Ми не можемо погодитися з думкою цих авторів оскільки вважаємо, що перелік протиправних дій, передбачених законодавством, повинен бути чітко окреслений для того, щоб не було підстав для "домислення" при кваліфікації конкретних дій суб'єкта господарювання як протиправних.

В Законі України "Про захист економічної конкуренції" закріплено можливість винесення попередніх висновків щодо кваліфікації окремих дій як зловживання монопольним становищем. Так, згідно із ст. 14 Закону з метою запобігання порушення законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування, органи Антимонопольного комітету України можуть надавати суб'єктам господарювання, на підставі поданої ними інформації, висновки у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності дій суб'єктів господарювання положенням ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" [9].

Зловживання монопольним становищем суб'єкта господарювання на ринку призводить до таких негативних наслідків:

•  суттєво обмежує конкуренцію;
•  порушує права та законні інтереси інших суб 'єктів господарювання та споживачів;
•  обмежує виробництво товарів інших виробників, тим самим створюючи дефіцит товару.

Новелою в Законі є закріплення правопорушення у вигляді суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин (ч. 2 п. 6 ст. 13 Закону), а також створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання (ч. 2 п. 7 ст. 13 Закону) [9].

На нашу думку, під кваліфікацію цих норм може підпадати досить широке коло дій суб'єктів господарювання. Крім того, потребує уточнення, що являє собою "суттєве обмеження конкурентоспроможності".

Приведемо наступний приклад: мале приватне підприємство "Меркурій" (надалі МПП "Меркурій") в липні 2002 року застосувало одні з найвищих в області ціни на високооктанові бензини. Об'єктивних економічних підстав розмір підвищення не мав. У той же час, через неконкурентність регіонального ринку механізми економічної конкуренції не могли забезпечити зниження рівня цін.

На виконання рекомендацій Волинського територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо перегляду (з метою зниження) цін із врахуванням фактичної закупівельної вартості нафтопродуктів і фактичних затрат на їх реалізацію МПП "Меркурій" знизило вартість бензину [33].

Однак з наведеного прикладу незрозумілим залишається механізм визначення відсутності "об'єктивних економічних підстав" підвищення цін, а також "неконкурентність" регіонального ринку.