Щодо "перешкод доступу на ринок (або виходу з ринку) суб 'єкта господарювання", то з цього приводу вчені Н. О. Саніах- метова і С. Б. Мельник зазначають, що такими перешкодами можуть бути "...будь-які обставини, що заважають суб'єкту господарювання на рівних конкурувати з іншими суб'єктами, які діють на певному товарному ринку. Особливістю цих перешкод є те, що вони повинні бути наслідком зловживання суб'єктом господарювання на певному ринку своїм монопольним становищем" [32, с. 5].

Як підкреслюють вказані вчені, зазначені перешкоди є "...наслідком правопорушення, а не інших причин (державної цінової або кредитної політики, ліцензування окремих видів діяльності, квотування тощо)" [32, с. 5].

Можна погодитися з науковою позицією цих вчених стосовно того, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем слід розцінювати як особливий вид поведінки суб'єктів господарювання на ринку, тобто використання ними своєї монопольної влади недозволеними способами, що суперечить конкуренції, і через що спричинюється шкода суспільним і державним інтересам, правам інших суб'єктів господарювання та споживачів [32, с. 5].

Правопорушення у вигляді антиконкурентных узгоджених дій відрізняються від зловживань монопольним (домінуючим) становищем тим, що спричиняються двома і більше суб'єктами господарювання.

Відмітимо те, що в Законі України "Про захист економічної конкуренції" законодавець послідовно дає визначення спочатку узгоджених дій (ст. 5 Закону), а потім вже протиправних узгоджених дій (ст. 6 Закону) [9]. Хоч, на нашу думку, визначення "погодженої конкурентної поведінки" потребує розширеного тлумачення.

Зазначимо також, що назву ст. 10 Закону - "Узгоджені дії, які можуть бути дозволені", викладено некоректно. Адже у статті йдеться про умови, за наявності яких можуть бути дозволені узгоджені дії, що передбачені статтею 6 Закону. Тому назву ст. 10 Закону можна було б викласти як "Умови, за яких можуть бути дозволені узгоджені дії".

Деякі науковці, наприклад І. Шумило, аналізуючи зарубіжне законодавство, зазначають, що антиконкурентні узгоджені дії поділяються на горизонтальні і вертикальні, та пропонують запозичити такий поділ антиконкурентних дій [34, с. 15, 18]. Але, на нашу думку, це не є суттєвим. У Законі України "Про захист економічної конкуренції" протиправні дії визначено досить рельєфно (чітко), а розбивка їх на горизонтальні і вертикальні аж ніяк не відобразиться на відповідальності (санкціях) за такі правопорушення.

За умов ринкових відносин можуть укладатися такі угоди, які спрямовані на здійснення різноманітних антиконкурентних дій, наприклад, коли підприємці замінюють ризик конкуренції на координацію поведінки між собою (так звана "скоординована поведінка").

Прикладом антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання може бути наступна справа: у 2002 році декілько (група) молокопереробних підприємств - відкритих акціонерних товариств (надалі ВАТ), зокрема ВАТ "Вінницький міський молочний завод", ВАТ "Вінницямолоко", ВАТ "Барський завод сухого зне- жиреного молока", ВАТ "Жмеринський маслосирзавод, ВАТ "Тульчинський маслосирзавод", ВАТ "Могилів-Подільський молокозавод", ВАТ "Ямпільський маслосирзавод, ВАТ "Хмільникський завод сухого знежиреного молока" займають домінуюче становище на товарному ринку заготівлі молока у межах Вінницької області.

У березні 2002 року зазначена група молокопереробних підприємств Вінницької області встановила однаково низьку закупівельну ціну на молоко, що була у середньому на 17 відсотків нижче, ніж у лютому того ж року! Внаслідок вчинення цих дій товаровиробники були позбавлені можливості збувати свій товар іншим молокопереробним підприємствам за більш високу ціну.

При цьому молокопереробні підприємства відповідно не знизили відпускні ціни на свою продукцію, незважаючи на зменшення власних витрат на молочну сировину. (Наприклад, при зниженні собівартості масла у середньому на 17,6 % ціну на масло було зменшено тільки на 1,7 %). Крім того, у Вінницькій області значно знизилася якість молока, оскільки, розбавляючи його, товаровиробники намагалися зберегти дохід від реалізації молока попереднього періоду. У свою чергу, зниження рентабельності утримання великої рогатої худоби призвело до скорочення її поголів'я.

Дії зазначеної групи молокопереробних підприємств було кваліфіковано Вінницьким відділенням Антимонопольного комітету України за п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" як порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, передбачених ч. 1 та п. 1 та 3 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яке вчинено шляхом встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів, а також розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом [33].

Слід зазначити, що при розгляді справ за цими видами правопорушень немає необхідності доводити наявність наслідків правопорушення (наявність певних переваг), достатньо довести лише те, що угода (або узгоджені дії) була спрямована на досягнення певних переваг у конкуренції.

Неправомірні угоди подібні до паралельної поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Але паралельна поведінка має місце серед незалежних суб 'єктів господарювання, а її результати (встановлення ціни, обсягів виробництва, умов договорів) є подібними до тих, що були б за умови входження зазначених суб'єктів господарювання до складу одного суб'єкта господарювання, тому ці дії не є правопорушенням.

Як правило, паралельна поведінка виникає на олігопольному[1] ринку. Під олігополією в економічній теорії розуміють такий стан ринку, на якому діє незначна кількість суб'єктів господарювання, або коли сукупна частка на ринку декількох суб'єктів господарювання значно перевищує сукупну частку інших підприємців [35, с. 126].

Спільною рисою неправомірної угоди (узгоджених дій) і паралельної поведінки є те, що досягається один і той же результат - обмежується конкуренція на ринку. Відмінність між цими діями полягає у тому, що неправомірна угода (узгоджені дії) обумовлює спільні дії між суб'єктами господарювання, а паралельна поведінка передбачає самостійність кожного суб'єкта господарювання у визначенні його дій на ринку (тобто незалежно від інших суб'єктів господарювання), при цьому важливим є те, що такі дії не є протиправними.

З огляду на це можна зробити висновок, що одним із показників наявності обмеження конкуренції є динаміка (коливання) цін на ринку певного товару. Це може бути або наслідком кон'юнктури ринку (тобто попиту і пропозиції), або порушення норм чинного законодавства України.

Законом України "Про захист економічної конкуренції" дозволяються узгоджені дії малих або середніх підприємців, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців (ст. 7 Закону), а також узгоджені дії щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на:

•  використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників;
•  придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

- придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди;

•  формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам (ст. 7 Закону) [9].

Згідно із ст. 9 Закону України "Про захист економічної конкуренції" дозволяються також угоди про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об'єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності ту з сторін угоди, якій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності [9].

Дія норм законодавства про захист економічної конкуренції поширюється не тільки на суб'єктів господарювання, а й на органи влади, місцевого самоврядування, органи адміністративно- господарського управління та контролю. Зазначимо, що при таких правопорушеннях порушуються принципи підприємницької діяльності, які закріплені у Господарському кодексі України (ст. ст. 6,44) а саме: свобода підприємницької діяльності, вільний вибір виду підприємницької діяльності [13].

Як вірно відмічає Н. О. Саніахметова, однією з причин дискримінації суб'єктів господарювання "..є поєднання в одному органі функцій державного управління та господарської діяльності. За таких умов природним є бажання цих органів створити своїм підрозділам привілейовані умови порівняно з іншими суб'єктами господарювання, що займаються аналогічною діяльністю" [36, с. 21].

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції [9].

Теоретично під дію ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" може підпадати широкий спектр рішень і дій органів влади та управління, оскільки будь-які рішення цих органів (а також будь-які інші дії чи бездіяльність) стосовно регулювання підприємницької діяльності вже самі по собі є певним обмеженням цієї діяльності. На нашу думку, це може викликати труднощі щодо кваліфікації порушень при розгляді справ, а також призвести до прийняття необгрунтованих рішень.

Одним з таких правопорушень є дії у вигляді заборони або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів.

Йдеться про три види дій органів влади і управління, які можна визначити як такі, що дискримінують суб'єктів господарювання. Зокрема, це:

•  заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва;
•  встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності;
•  встановлення обмежень на виробництво певних видів товарів.

У п. 2 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" перераховано антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Зокрема, антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є: