Шахрайство належить до найбільш давніх суспільно небезпечних діянь. В етимологічному розумінні шахрайство - хитрий і спритний обман; крутійство, ошуканство [51][1].  Термін "шахрайство" походить від слова "мошна", під якою розумілася сумка, кошель, мішечок із зав'язкою для зберігання грошей, а під шахрайством розумілося викрадення такої мошни; обман, шахрайські дії, з корисливою метою, а шахраєм називався "карманщик, тяглець, кишеньковий злодій; зернщик, що обіграє людей по базарах; злодюжка, ошуканець" [81, 295][2].

Спроби визначення поняття "шахрайства" здійснювалися у кримінальному законодавстві багатьох європейських держав. Стаття 263 КК Німеччини передбачає покарання того, хто "з наміром надати собі або третій особі протиправну майнову вигоду завдасть шкоди майну іншого, шляхом введення його в оману або підтримання в ньому омани, видаючи неправдиві факти за істинні, або спотворюючи, або приховуючи істинні факти" [286][3] . У кримінальному кодексі Іспанії в главі VI "Про облудне присвоєння чужого майна" шахрайству присвячений розділ 1. Стаття 248 п. 1 цього розділу вказує, що "вчиняють шахрайство ті особи, які з метою наживи, використовуючи обман, достатній для виникнення омани в іншої особи, спонукають її вчинити дії з розпорядження майном на шкоду їй самій або іншим особам". Пункт 2 цієї ж статті передбачає відповідальність за шахрайство у випадку, якщо особа "з метою наживи, маніпулюючи інформацією або використовуючи інший подібний виверт, досягає неправомірної передачі наявного майна на шкоду третім особам" [287][4] . Кримінальний кодекс Польщі в главі ХХХ "Злочини проти майна" містить ст. 286 в №1 якої указується, що вчиняє шахрайство той, хто "з метою одержання майнової вигоди змушує іншу особу невигідно розпорядитися своїм або чужим майном шляхом введення її в оману або використання омани або нездатності належного розуміння дії, що вчинюється" [288][5] .

У Росії поняття шахрайства формувалося як позначення різновиду крадіжки й спочатку розумілося як розкрадання майна особливо спритним і витонченим способом (шахрайство охоплювало не лише заволодіння майном шляхом обману, але й, наприклад, кишенькові крадіжки й зривання шапок) [121][6] . У чинному КК Російської Федерації (ч. 1 ст. 159) шахрайство визначене як "розкрадання чужого майна або придбання права на чуже майно шляхом обману або зловживання довірою" [289][7] .

У чинному КК України поняття шахрайства сформульоване як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою (ч. 1 ст. 190 КК України) і розглядається як злочин проти власності. У КК України є ще ряд злочинів, де вживається термін "шахрайство", однак у них шахрайство розглядається як один зі способів здійснення злочину[8], або дії близької до нього[9] . Дане визначення дозволяє виокремити два різновиди шахрайства - шахрайське заволодіння чужим майном і шахрайське придбання  права на чуже майно, а також містить вказівки на два конкретних способи такого заволодіння - обман або зловживання довірою.

Фахівці в галузі кримінального права, кримінології, криміналістки  неодноразово зверталися до дослідження проблем, пов'язаних з розумінням шахрайства [264, 334, 158, 32, 229, 82, 77, 204, 313, 181][10] . Робилися спроби досліджувати шахрайство й на дисертаційному рівні [7, 66, 2, 33, 120, 151, 228][11].

 Однак феномен шахрайства необхідно серйозно й глибоко вивчати, щоб зрозуміти його коріння і способи вчинення. Цей злочин є найбільш "хитрим", важко доказуваним, чим і користуються шахраї. Вони постійно вдосконалюють своє злочинне ремесло, апробовують все нові способи обману й зловживання довірою громадян [60][12] .

Деякі вчені розглядають шахрайство як "білокомірцеві" злочини. Уперше термін "білокомірцевий злочин" увів у науковий обіг американський професор Е. Сатерленд. Він визначив його як злочин, вчинений особою, що займає високе соціальне положення, під час виконання службових обов'язків, сконцентрувавши увагу на  такій специфічній рисі, як соціальний статус суб'єкта [338][13]. Г. Едельгертц, визначає "білокомірцевий" злочин як незаконну дію або серію незаконних дій, вчинених без застосування фізичної сили, з метою одержання за допомогою приховання або обману грошей або майна, ухилення від платежів або відшкодування збитків, отримання економічних або інших вигід [338][14] . У даному визначенні акцентується увага на вчиненні злочину особою без застосування фізичної сили та без погрози насильства.

О.І. Бойцов зазначає, що вдаючись до обману або зловживання довірою з метою безоплатного звернення на свою користь чужого майна, злочинець фальсифікує свідомість і волю власника майна таким чином, що той, уведений в оману, ніби "добровільно" відчужує на користь шахрая власне або довірене йому майно…, вважаючи, що для цього є законні підстави [31][15] . Ю. В.  Гаврилін і М. Г. Шуруханов акцентують увагу на тому, що обман - це навмисне перекручування справжнього положення речей, свідома дезінформація контрагента, навмисне введення його в оману щодо певних чинників, обставин, подій з метою спонукати його за власною волею передати майно шахраєві [65][16] . На цю обставину спеціально звертав увагу Пленум Верховного Суду України, указуючи, що обман або зловживання довірою при шахрайстві спрямовані на те, щоб викликати в потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна або права на нього [107][17] . Таким чином, ознаки, що відрізняють шахрайство від інших злочинів - це використання обману або зловживання довірою. Однак, враховуючи, що різні обманні прийоми та довірчі відносини можуть використовуватися й при крадіжці, то необхідно шахрайство відрізняти від крадіжки. Так, при вчиненні крадіжки обман використовується для спрощення доступу до майна, що є всього лише умовою, що полегшує надалі таємне вилучення не тільки без якої-небудь участі потерпілого, але й взагалі поза його волею. Зовсім іншу роль відіграє обман при вчиненні шахрайства, де він є безпосередньою причиною переходу майна до злочинця від власника, що під впливом обману "за своєю волею" розстається з майном [290][18] . На відміну від крадіжок, розбоїв, грабежів, які можуть мати імпульсивний характер, шахрайство - завжди "інтелектуальна" злочинна діяльність (складається із системи цілеспрямованих дій). Будь-яка діяльність людини завжди супроводжується конкретними діями.

У психології діяльність визначається як динамічна система взаємодій суб'єкта із світом, у процесі яких відбувається виникнення й втілення в об'єкті психічного образу й реалізація опосередкованих ним відносин суб'єкта в предметній дійсності [328][19] або як сукупність дій людини, спрямованих на задоволення її потреб та інтересів [137][20] .

В   юридичній    літературі     термін    "злочинна     діяльність" [97, 248, 256, 279][21] застосовується в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні так нерідко позначається будь-який злочин. У вузькому - тільки навмисне протизаконне діяння, складене з декількох взаємозалежних дій [109, 177][22]. А.І. Долгова зазначає, що у вузькому розумінні термін "злочинна    діяльність"  відображає    не    лише    наявність    системи певних    злочинних    дій,    але    й    цілеспрямований    пошук    особистістю соціальних позицій, умов для реалізації злочинних задумів, розвиток у процесі самовиховання якостей, важливих саме для такої діяльності [168][23] .

У науковій літературі немає єдиної думки щодо самого поняття "діяльність" [200, 309, 83][24]. Злочинна діяльність, як і будь-яка інша, складається із системи поведінкових актів (дій або актів невиконання обов'язку діяти певним чином), тісно між собою пов'язаних і спонукуваних єдиним мотивом. Жодний зовнішній акт здійснення свідомого вчинку, у тому числі й злочину, не відбувається спонтанно; він майже завжди підготовлений більш-менш тривалим періодом формування мотивів, планування й прийняття рішення про його здійснення. Йому передує ряд етапів психічної діяльності суб'єкта, які поступово формують спрямованість учинку і його фактичне виконання. Злочинна діяльність є процес, що розгортається як у просторі, так і в часі й включає  не лише самі дії, що змінюють зовнішнє середовище, але й  психологічні явища та процеси, що   передують їм , які й   визначають   генезис протиправного вчинку [170][25].

Так, громадянин К. з метою заволодіння коштами громадян, уклав договір оренди приміщення в центрі міста, завіз дорогу оргтехніку, найняв співробітників в офіс. За допомогою комп'ютера виготовив бланки із запрошенням на роботу й дав рекламу на телебачення й у газету про набір робітників в Ізраїль для збирання апельсинів. Одержуючи аванс для виготовлення паспортів і для покупки квитків К. зібрав велику суму грошей після чого зник[26] .

Розпочинаючи злочинні дії, особа створює її модель у своїй свідомості, розробляє схеми проведення шахрайської операції, вживає організаційних й технічних заходів, спрямованих на забезпечення можливості її практичної реалізації [182][27] , а тому ці дії мають вольовий характер. Воля є важливим компонентом психіки людини. Воля це здатність робити свідомі (навмисні) дії, регулювати діяльність і керувати своєю поведінкою [138][28] . В основі вольової регуляції - об'єктивні умови діяльності, розуміння людиною необхідності певної поведінки. Всі вольові дії - дії свідомі. У вольовому акті придушуються поточні емоції: людина здійснює владу над собою [99][29] . Приступаючи до діяльності, людина попередньо орієнтується в її умовах з метою вироблення певного плану дій.