За законодавством України, будь-який кооператив, це, насамперед, об'єднання осіб, яке створюється з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів (ст. 2 Закону України "Про кооперацію"). Як зазначає І.М. Кучеренко, "цю ознаку не можна віднести до специфічних ознак, оскільки при створені акціонерного товариства його засновники також мають економічну ціль - отримання прибутку" [79, с. 128]. На наш погляд, це твердження є помилковим. Так, в обслуговуючому кооперативі його члени є одночасно клієнтами-користувачами послуг кооперативу і свій капітал у вигляді виробничих майнових та інших пайових внесків вони вкладають у кооператив для одержання  цих послуг, а не заради того, щоб заробляти дивіденди на паї, надаючи послуги не членам своєї організації [87, с. 16]. У споживчі товариства громадяни об'єднуються для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Виробничі ж кооперативи дають можливість вирішити проблему безробіття і головним їх завданням є поліпшення умов праці членів, підвищення розміру винагороди працюючих шляхом ставлення її у пряму залежність від кінцевих результатів діяльності таких кооперативів тощо. Таким чином, основною метою діяльності кооперативів є не здобуття високого прибутку на вкладений капітал, як в господарських товариствах, а збільшення заробітку, зміцнення добробуту своїх членів, зменшення їх видатків на споживання, тобто досягнення для них певних переваг. А от для комерційної організації саме мета отримання прибутку є основною [172, с. 124] і відповідно одержаний прибуток використовується для його наступного розподілу між учасниками (п. 1 ст. 84 ЦКУ). У кооперативах усіх типів загальна сума виплат на паї жорстко обмежена і не може перевищувати 20% доходу, визначеного до розподілу (ч. 3 ст. 26 Закону "Про кооперацію"). Крім того, у статутах самих кооперативів може зазначатися, що вказані виплати здійснюються лише на додаткові паї та на паї асоційованих членів.

Ще у науковій літературі початку ХХ століття зверталась увага на здебільше безприбутковий характер кооперативу. Так, О.М. Анциферов зазначав, що прибуток, що отримується в результаті господарських операцій кооперативу, не йде на винагороду капіталу [12, с. 23]. М.І. Туган-Барановський підкреслював, що основною метою діяльності кооперативу є задоволення матеріальних та інших потреб його членів, адже за його визначенням - "це господарське підприємство, мета якого не отримання найбільшого баришу на затрачений капітал, а збільшення завдяки загальному веденню господарства трудових доходів своїх членів чи зменшення видатків цих членів на їх споживчі потреби" [163, с. 91]. О.В. Чаянов вважав характерною рисою кооперативного підприємства те, що "воно ніколи не може стати самодостатнім підприємством, яке має власні інтереси, що лежать поза межами інтересів членів, які його утворили; це підприємство, що обслуговує своїх членів, які є його господарями та будують його управління так, щоб воно було безпосередньо відповідальне перед ними та тільки перед ними" [178, с. 77].

У сучасній юридичній літературі ця ознака деякими авторами ставиться під сумнів і пропонується визначати кооперацію як специфічну підприємницьку діяльність [23, с. 9]. Якщо звернутись до законодавства, то Законом України від 28 грудня 1994 "Про оподаткування прибутку підприємств" [201] до неприбуткових установ і організацій віднесено кредитні спілки (пп. в) п. 7.11.1), а також інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів (пп. г) п. 7.11.1.). Оскільки згідно з нормами Цивільного кодексуУкраїни (ст. 86), Законів України "Про кооперацію" (ст. 1), "Про споживчу кооперацію" [210] (п. 1 ст. 5), "Про сільськогосподарську кооперацію" [213] (ст. 1) обслуговуючі та споживчі кооперативи не мають на меті отримання прибутку, то їх можна визнати неприбутковими організаціями. Цього не можна сказати про виробничі кооперативи, адже, як вже зазначалось вище, вони утворюється з метою одержання прибутку (ч. 4 ст. 2 Закону України "Про кооперацію"; п. 2 ст. 2 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

Цивільним кодексом України в залежності від мети діяльності (одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками), господарські товариства та виробничі кооперативи об'єднанні в єдину категорію підприємницьких товариств (п. 1 ст. 84). В Російській Федерації та Республіці Білорусь вони також вважаються комерційними організаціями (п. 2 ст. 50 Цивільного кодексу Російської Федерації [288] та п. 2 ст. 46 Цивільного кодексу Республіки Білорусь [289]. Незважаючи на таку законодавчу практику, ряд науковців слушно зазначає, що отримання прибутку не є для них самоціллю, адже селяни об'єднуються у виробничі кооперативи для задоволення не тільки своїх матеріальних, а й інших потреб, на основі взаємодопомоги [1, с. 73; 21, с. 39; 171, с. 11]. Крім того, доцільно погодитись з думкою, що, розподіл кооперативів на прибуткові (виробничі) і неприбуткові (споживчі, обслуговуючі кооперативи та кредитні спілки) носить умовний характер [14, с. 130; 108, с. 91]. Навіть в дореволюційній літературі зверталась увага на те, що в "артільному товаристві[1] капіталістичний елемент (отримання прибутку. - примітка моя. - О.В.) відіграє цілковито другорядну роль" [52, с. 170-171; 182, с. 110].

Будь-який кооператив має яскраво виражену соціальну спрямованість. Так, у літературі зазначається, що "розвиток трудової та соціальної активності членів кооперативу, зростання їх матеріального добробуту, культурного рівня та професійної майстерності залишається і сьогодні одним з головних завдань" кооперації [33, с. 26]. Крім того, кооператив зобов'язаний дбати про вирішення соціальних проблем жителів села, адже одним з важливих міжнародних принципів кооперації є піклування про суспільство, тобто "одночасно із зосередженням уваги на задоволенні потреб і побажань своїх членів, кооперативи працюють на розвиток тих громад, які їх оточують" [70, с. 300].

Кооператив є персональним об'єднанням, тобто об'єднанням насамперед  осіб (фізичних чи юридичних), а не капіталів. Вони зобов'язані приймати участь в його діяльності: трудову - для членів виробничого кооперативу, користування послугами - для членів обслуговуючого та споживчого кооперативів. До кооперативу приймаються особи незалежно від їх матеріального становища, адже розмір їх вступного та пайового внесків, як правило, є мінімальним. Тому, не можна погодитись з думкою, що кооператив - це "група рівноправних осіб, які добровільно об'єдналися для досягнення спільно однакових господарських цілей, приймаючи участь у підприємстві у рівній мірі працею та капіталом" [68, с. 156]. Адже, як слушно зазначав О.В.Чаянов, у "кооперації капітал - слуга, а не господар" [177, с. 10].

Кооперативи утворюються юридичними та/або фізичними особами, чисельність членів не може бути меншою ніж три особи. При цьому загальна кількість таких осіб є необмеженою, адже успіх діяльності кооперативу дуже часто залежить від кількості його членів (чим їх більше, тим міцніше кооператив), тому приток членів до нього не обмежується. У літературі перемінний склад членів кооперативу та його капіталу виділялись як особлива риса кооперативного товариства [132, с. 9]. Зміна кількісного складу членів кооперативу ніяк не впливає на юридичне існування кооперативу (крім випадків, коли кількість членів стане меншою від встановленого законом мінімуму). Зміна ж особового складу, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю вимагає внесення необхідних змін до Статуту. Що стосується виробничих кооперативів, то з цього приводу серед провідних науковців, які започаткували дослідження такого соціального явища як кооперація, не було напрацьовано єдиної точки зору. Так, М.І. Туган - Барановський вважав, що оскільки членами такого кооперативу можуть бути лише фізичні особи, які самостійно працюють в ньому, то кооператив не зацікавлений у прийнятті нових членів. Адже, новий член, по-перше, змінює характер робочої функції, по-друге, він є новим претендентом на ті економічні вигоди, які кооператив отримує внаслідок успішного становища, досягнутого старими членами [163, c. 210]. Б. Мартос, навпаки, зазначав, що "продукційна артіль[2] також може ліпше працювати тоді, коли в ній більше членів: можна поставити більші майстерні, можна мати ліпші машини, завести кращій розподіл праці" [84, c. 141] тощо. На наш погляд, остання думка не відповідає потребам сучасних виробничих кооперативів, рівень прибутковості яких залежить не від кількості працюючих членів, а від рівня технічної оснащеності виробництва, організації праці, політики держави у галузі сільського господарства, яка повинна бути спрямована на підтримку вітчизняного товаровиробника тощо.

Наступною рисою кооперативу є те, що він має статус юридичної особи, який набувається з моменту державної реєстрації кооперативу у порядку, передбаченому Законом України від 15 травня 2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" [200]. Єдиним установчим документом будь-якого кооперативу є статут. У законодавстві не вимагається наявності укладеного між засновниками засновницького (установчого) договору. Рішення установчих зборів оформлюється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів (ч. 4 ст. 7 Закону України "Про кооперацію").

Як особлива ознака кооперативу, в літературі слушно зазначається про членський характер об'єднання [23, c. 7; 171, c. 11], який передбачає особливий порядок прийняття до кооперативу. Членами кооперативу можуть стати його засновники або ті, хто  вступає у вже створений кооператив. Не потрібно приймати акціонера до товариства, як це вимагається щодо членів кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у договорі особовий склад.

Характерною рисою кооперативів є демократичний характер управління, контролю за діяльністю посадових осіб з боку членів, їх змінюваність та виборність; кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв. У господарських товариствах кожен учасник (акціонер) має кількість голосів відповідно до розміру частки у Статутному фонді (кількості акцій, які йому належать). У кооперативі розмір паю не впливає на обсяг управлінських прав і обов'язків членів, а також на можливість користуватись тими вигодами, які він надає своїм членам. Але, як слушно зазначає І.М. Кучеренко, "члени підприємницьких кооперативів не мають однакових прав на отримання прибутку" [79, с. 129]. Так, від розміру паю залежить розмір виплат часток доходу на паї, а розмір кооперативних виплат встановлюється з урахуванням трудової та іншої участі членів кооперативу в його діяльності.