Членство є однією з основних ознак, яка відрізняє підприємство кооперативного типу (колективне сільськогосподарське підприємство, кооператив, спілку селян) від інших форм господарювання на селі. Проте, слід зазначити, що членство характерне і для фермерських та особистих селянських господарств. Але в них, як слушно зверталась увага у літературі, воно носить сімейно - трудовий характер [169, c. 72], тобто членами таких господарств можуть бути тільки родичі (ст. 3 Закону України від 19 червня 2003 року "Про фермерське господарство" [214] та ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 року "Про особисте селянське господарство" [215]. В кооперативах право членства зв'язує сторонніх осіб, які добровільно об'єднались для виконання певних спільних завдань.

Значення права членства важко переоцінити. Насамперед, воно відіграє організаційну роль в утворенні кооперативів, крім того, на ньому ґрунтується вся їх наступна діяльність. Також на підставі членства формується колектив кооперативу, який в особі загальних зборів вирішує основні питання його діяльності і є його повноправним господарем. Підкреслюючи важливість права членства, деякі вчені розглядають його як своєрідний метод правового регулювання, властивий аграрному праву [6, c. 22; 189, c. 94]. Ця думка в літературі є дискусійною. Так, ряд науковців, які займались проблемами колгоспного права, заперечували членський метод правового регулювання, на тій підставі, що "членство лише визначає риси методу правового регулювання колгоспних відносин" [19, c. 8-9; 20, c. 6]. Для того, щоб дати відповідь на це питання, необхідно звернутись до загального визначення цього поняття в  науковій літературі. Так, у теорії права під методом розуміються "засоби впливу галузі права на визначений вид суспільних відносин, які є предметом її регулювання" [38, c. 171]. В аграрному праві методами визначаються "встановлені або санкціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права - учасників аграрних правовідносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між суб'єктами АПК" [6, c. 19]. На наш погляд, право членства необхідно розглядати як метод правового регулювання внутрішніх аграрних правовідносин, оскільки він обумовлює особливе правове становище сільськогосподарських кооперативів, визначає права та обов'язки їх членів, порядок їх виникнення та припинення, а також санкції у випадках порушення прав суб'єктів цих відносин, або при неналежному виконанні (невиконанні) ними своїх обов'язків. 

У літературі членство також розглядалось як центральний інститут колгоспного права [20, c. 5; 51, c. 23; 66, c. 12], пізніше - як інститут аграрного права [6, c. 32]. Зважаючи, що під  інститутом права слід розуміти "таке угрупування норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин" [38, c. 171], право членства можна визначити як сукупність норм аграрного права, що регулюють членські відносини в підприємствах кооперативного типу. Членство виступає і як своєрідний юридичний факт, з яким пов'язане виникнення у громадянина юридичної можливості "задовольнити свої матеріальні, культурно-побутові потреби та інтереси, заради чого він став його членом, а також стати суб'єктом організаційно-правових, управлінських, майнових, соціальних та інших громадських відносин між ним (громадянином) і кооперативом" [70, c. 91].

Серед науковців також не має єдності поглядів на характер та природу членських відносин. Так, в радянській науці колгоспного права довгий час була розповсюджена думка про неподільність, органічну єдність колгоспного правовідношення [64, c. 49; 130, c. 30-31]. Правову основу такої єдності складали членські відносини, які встановлювали коло осіб, пов'язаних з колгоспною формою власності. Статутні права та обов'язки суб'єктів, які випливали з факту членства, складали основний зміст усіх внутрішньоколгоспних відносин. Останні, набуваючи правову форму "ставали своєрідним комплексом органічно пов'язаних між собою майнових, трудових та організаційно-управлінських відносин, заснованих на членстві в колгоспі" [105, c. 15; 164, c. 59]. Але рядом науковців було зроблено висновки, що врегульовані нормами права відносини не трансформуються в єдине колгоспне правовідношення, а набувають правову форму самостійних видів внутрішньоколгоспних правовідносин. Останні стали навіть предметом спеціального теоретичного дослідження [19; 59]. Деякі науковці ототожнюють членські правовідносини з трудовими, зазначаючи, що "членські (трудові) відносини базуються на особистій трудовій участі у виробничій і соціальній роботі колективного сільськогосподарського підприємства" [40, c. 35].

На наш погляд, необхідно погодитись з думкою Ю.О. Вовка, який провівши ґрунтовне дослідження трудових правовідносин в колгоспі, виділив підстави для розмежування членських та інших правовідносин, у тому числі і трудових. Так, він зазначав, що членські відносини виникають безпосередньо з самого факту вступу до кооперативу. А от для того, щоб стати учасниками трудових, майнових та інших відносин (навіть перебуваючи у відносинах членства) "необхідна наявність додаткових юридичних фактів або умов, визначених законом або статутом кооперативу. Членські правовідносини породжують у колгоспника право претендувати на отримання роботи" [19, c. 15; 66, c. 12-13] та відповідний обов'язок колгоспу - таку роботу надати. Таким чином, це право виступає як обов'язкова передумова виникнення колгоспних трудових правовідносин. Воно у колгоспника існує завжди. Конкретних трудових правовідносин може і не бути (до визначення трудової функції нового члена, у зв'язку з досягненням пенсійного віку тощо).

 Членські та трудові відносини не можна поєднувати ще й тому, що їх об'єкти різні. Для перших характерною є спільна діяльність членів кооперативу, яка переслідує цілі, сформульовані в його статуті, для других - робоча сила, здатність члена кооперативу до праці тощо. Крім того, хоч членські відносини лежать в основі трудових, але вони не визначають зміст останніх. Не здійснюють вони такого впливу й на інші внутрішньокооперативні відносини. Як слушно зазначалось у літературі, "суть членського правовідношення як прав та обов'язків колгоспників на участь у діяльності колгоспу одна і таж сама. Суб'єктивні ж права та юридичні обов'язки, які складають зміст конкретних внутрішньоколгоспних відносин, змінюються, розвиваючись та вдосконалюючись" [19, c. 16].

 Таким чином, більшість науковців схиляється до тієї точки зору, що членські відносини - це самостійний вид відносин, які лежать в основі всіх внутрішніх відносин [32, c. 36; 51, c. 23; 146, c. 6]. Вони є "необхідною передумовою виникнення відповідних суб'єктивних статутних прав і обов'язків колгоспників, надання їм конкретних пільг і переваг" [20, c. 5; 66, c. 12]. Для того, щоб стати суб'єктом будь-яких внутрішніх відносин, необхідно насамперед вступити у правовідносини членства з кооперативом. Таким чином, особи, які не перебувають у відносинах членства, не можуть володіти майновими, земельними, управлінськими правами тощо, які передбачені Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" та статутами відповідних сільськогосподарських кооперативів.

Як і будь-які інші правовідносини, членські відносини складаються з таких елементів, як зміст (фактичний та юридичний), суб'єкти, об'єкти та юридичні факти [38, c. 190-191]. У літературі не склалося єдиної точки зору щодо змісту названих правовідносин. Так, деякі представники науки колгоспного права вважали, що членські відносини існують лише з приводу організації колгоспу [180, c. 18] або при організації колгоспу та в процесі його діяльності [63, c. 67-68], а також , що членські правовідносини складаються з приводу участі громадянина у спільній діяльності членів колгоспу [19, c. 12]. З цими твердженнями можна погодитись, але частково, оскільки вони відбивають лише одну із рис цих правовідносин. Зважаючи на вищезазначене, можна стверджувати, що зміст членських правовідносин становлять суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів щодо утворення кооперативу або порядку вступу - прийняття в члени вже діючого кооперативу, участі в діяльності кооперативу, виходу (виключення) з нього.

Суб'єктами членських правовідносин з однієї сторони є фізичні особи, які виявили бажання створити кооператив (його засновники) або стати членами (дійсними [6, c. 112] (повними) або асоційованими) вже діючого кооперативу, з іншої - виробничий кооператив як юридична особа. Як правило терміном "засновники" визначають осіб, які утворюють нову організацію. Так, засновниками акціонерного товариства є особи, що уклали між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами (ст. 26 Закону України "Про господарські товариства"). У жодному нормативному акті не міститься визначення терміну "засновник" кооперативу, а висуваються лише вимоги до таких осіб. Із визначення виробничого кооперативу, що наведене у Законі України "Про кооперацію" випливає, що утворювати виробничий кооператив, тобто бути його засновниками можуть фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) (ст. 2). Щодо сільськогосподарських кооперативів, то коло зазначених осіб обмежено лише громадянами України (п. 2 ст. 5 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). За загальним правилом засновниками господарських товариств можуть бути фізичні особи, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності [56, c. 75]. Це ж саме можна сказати і про засновників виробничих кооперативів, адже крім обов'язкової трудової функції на них покладаються обов'язки щодо сплати майнових внесків, несення майнової відповідальності за зобов'язаннями кооперативу в межах пайового майнового внеску (п. 1 ст. 23 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію") та прийняття участі в управлінні справами кооперативу. В законодавстві окремо не оговорюється вік осіб, які можуть виступати засновниками виробничих кооперативів. Тому, можна припустити, що, як і всім іншим членам кооперативу, їм повинно виповнитись 16 років.

 Права та обов'язки засновників кооперативів у законодавстві також не встановлені. Із змісту Закону "Про кооперацію" випливає, що рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформлюється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах (ч. 4 ст. 7), які одночасно і є його засновниками. Цивільним кодексом України передбачено певні майнові зобов'язання, які повинні виконати засновники виробничих кооперативів. Так, вони (в зазначеному нормативно-правовому акті засновники помилково названі членами виробничого кооперативу. Але до моменту державної реєстрації, кооперативу не існує як юридичної особи) повинні внести до дня його державної реєстрації не менше 10 відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлено статутом кооперативу (п. 2 ст. 165 Цивільного кодексу України).

Після утворення кооперативу, а саме його державної реєстрації, всі особи, які беруть в ньому участь (у тому числі і засновники), є його членами. Список членів та асоційованих членів  кооперативу затверджується його загальними зборами (ч. 6 ст. 7 Закону "Про кооперацію"). Таким чином, засновники нічим не відрізняються у своїх правах та обов'язках від звичайних членів кооперативу.