1.2. Поняття, підстави виникнення та припинення права членства у кооперативі
Сторінки матеріалу:
Обов'язковою умовою при вступі до кооперативу є сплата вступного та пайового внесків. Ця обставина передбачає економічну (майнову) участь членів кооперативу, що є одним з міжнародних принципів кооперації [70, c. 299]. Маючи рівні права при формуванні фондів, члени кооперативу отримують відповідно і рівні права в контролі над капіталом свого кооперативу. Здійснення вступного внеску гарантує стабільну роботу кооперативу, а пайового - майнові права його членів (нарахування часток доходу на паї, право виходу з кооперативу з майновим паєм тощо). Таким чином, можна говорити, про ще одну важливу рису членства - це його економічний (майновий) характер. Але необхідно зазначити, що розмір цих внесків має бути помірним, адже, головною ознакою сільськогосподарського виробничого кооперативу є обов'язкова трудова участь його членів, а майнова - повинна відігравати другорядну роль. Крім того, необхідно погодитись з авторами підручника "Кооперативне право України", які зазначають, що статути кооперативів можуть містити, наприклад, ряд пільг для осіб, які одержують державну допомогу, пенсію або стипендію тощо [70, c. 94], а також може бути передбачено поступове внесення всієї суми пайового внеску . Треба зазначити, що виплати часток доходу на паї повинні бути жорстко обмеженими. Доход кооперативу розподіляється на розвиток кооперативу або/та між членами кооперативу у відповідності з їх участю у діяльності своєї організації, або/та для підтримки іншої діяльності, якщо на це є згода членів кооперативу [70, c. 299].
У радянському колгоспному праві при характеристиці права членства звертали увагу на принцип безперервності (збереження членства у визначених випадках) [20, c. 8; 60, c. 7; 120, c. 32-34; 145, c. 11]. Так, членство зберігалось за особами, які тимчасово вибували з колгоспу у випадках: проходження дійсної строкової військової служби; обрання на виборні посади в партійні, радянські, громадські і кооперативні організації; вступу на навчання з відривом від виробництва; направлення на роботу в інші колгоспи, в міжгосподарські підприємства і організації, в промисловість або інші галузі народного господарства на строк, установлений правлінням колгоспу. Членство зберігалось також за колгоспниками, які припиняли роботу по старості або інвалідності (п. 6 Примірного статуту колгоспу, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27 листопада 1969 року; п. 6 Примірного статуту колгоспу, прийнятого ІУ з'їздом колгоспників 25 березня 1988 року [277]. Таким чином, тимчасове вибуття з колгоспу тягнуло за собою припинення певних відносин (наприклад, трудових), але членство зберігалося. Це в свою чергу означало, що колгоспник продовжував користуватися усіма правами, гарантованими для членів колгоспу. І тільки з припиненням відносин членства припиняли свою дію і всі інші внутрішньоколгоспні відносини [145, c. 11].
Згідно з Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" підставою припинення членства в кооперативі є припинення трудової участі в його діяльності (п. 1 ст. 10), тобто у вищезазначених випадках особа повинна припинити членство чи переоформити його (хоч на це прямо і не вказано в законі) на асоційоване. Як слушно зазначається у літературі, "виконання цієї норми може спричинити багато негативних наслідків для тих членів кооперативу, які втратили працездатність у зв'язку з їх віком або інвалідністю (зокрема, стосовно земельних та майнових паїв, права участі в роботі загальних зборів, одержання доходів тощо)" [160, c. 26].
З уведенням інституту асоційованого членства не можна говорити про гарантії постійного членства в кооперативі, що є неприпустимим. Можна погодитись з пропозицією професора Н.І. Титової, що є доцільною чітка регламентація в законі та відповідно в статутах кооперативів випадків збереження в них членства [160, c. 26]. Так, для осіб, які певний час працювали в кооперативі, отримали інвалідність під час роботи в ньому, були призвані на дійсну військову службу, осіб пенсійного віку тощо повинні діяти гарантії щодо збереження членства, а отже і на користування повним обсягом прав, якими наділені всі члени кооперативу. Крім того, кооперативи повинні отримати право у своїх статутах встановлювати і інші випадки припинення членства.
Асоційоване членство в сільськогосподарських кооперативах у літературі визначається "як узагальнюючий правовий зв'язок членів щодо здійснення ними пайових внесків у створення та розвиток кооперативу, отримання частки доходу на свій пай та першочерговому порядку внесків тощо у разі ліквідації кооперативу, а також управління кооперативом тільки з дорадчим голосом" [6, c. 112]. Асоційовані члени по суті виступають інвесторами сільськогосподарських кооперативів. Як слушно зазначає І.М. Кучеренко, "якщо виробничий кооператив знайде таких осіб, які виявлять бажання вкладати кошти (робити пайові внески), а також мати переважне право на повернення паю у разі ліквідації кооперативу, і за це вони згодні відмовитися від права на управління, то це надасть змогу віднайти кооперативам додаткові кошти для свого розвитку" [79, c. 136]. Аналізуючи законодавство, можна погодитись із думкою В.В. Янчука, що "асоційованому членству притаманні насамперед, майнові риси, що наближує його до права участі в господарських товариствах, тоді як для повного членства притаманна особиста трудова участь членів у спільній виробничий діяльності" [6, c. 113]. Інститут асоційованого членства введено для осіб, які не хочуть або не можуть брати особисту трудову участь в його діяльності. Можна погодитись з думкою, що асоційований член є "неповним, таким що приєднався і тому на нього не розповсюджуються повністю майнові та інші права і обов'язки всіх членів кооперативу" [24, c. 76]. З огляду на вищезазначене, можна сказати, що асоційоване членство повинно застосовуватися до осіб, які вступаючи до кооперативу є непрацездатними чи мають похилий вік, чи просто не бажають брати трудову участь в ньому. Також зазначений вид членства надає можливість юридичним особам інвестувати свої кошти у діяльність виробничих кооперативів.
Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що умовами здобуття членства у виробничому кооперативі є: визнання статуту та дотримання його вимог (п. 1 ст. 8); формування фондів кооперативу (п. 1 ст. 8); здійснення вступного та пайового внесків (ч. 8 ст. 1); виявлення бажання брати участь у діяльності кооперативу (п. 2 ст. 8); обов'язкова трудова участь (ч. 3 ст. 3). На наш погляд, можна погодитись із зауваженням В.Ю. Уркевича, що такі умови, як дотримання вимог статуту, формування фондів та трудова участь в діяльності кооперативу "можуть характеризувати статус особи, що вже є членом кооперативу, після виникнення членських відносин. Їх не можна відносити до осіб, які лише бажають здобути такий статус" [165, c. 40]. Для того, щоб стати асоційованим членом Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено лише дві умови: визнання статуту кооперативу та внесення пайового внеску (ст. 12).
Дуже важливим є додержання певного порядку вступу до такого кооперативу та виходу з нього, який і повинен виступати гарантією здійснення права членства. На жаль, у законодавстві зазначені питання практично не врегульовані, а в сучасній науковій літературі їм не приділяється достатньої уваги. Для членів кооперативів порядок вступу та виходу з нього має особливе значення, адже він пов'язаний насамперед з настанням або припиненням їх трудової участі. А от для осіб, які бажають вступити в акціонерне товариство, ці дії зводяться до підписки на акції (при створенні акціонерного товариства), придбання акцій додаткових емісій, укладання угод про перехід права власності на акцію (купівлі-продажу, дарування, спадкування). Для тих, хто вступає у товариство з обмеженою відповідальністю - здійснення внеску в установленому порядку в статутний фонд товариства.
У найбільш загальному вигляді порядок прийняття в кооператив передбачає: "подачу вступаючим заяви, її розгляд і винесення рішення або постанови по ній" [120, c. 19]. Питання про вступ до кооперативу кожна особа вирішує на власний розсуд, а заява є вираженням її добровільної згоди на здійснення відповідних дій. Тому практику прийому в члени кооперативу без подання правлінню заяви або подання однієї заяви, підписаної членами родини, необхідно вважати неправомірною, на що неодноразово зверталась увага в радянській юридичній літературі [66, c. 15; 90, c. 7; 127, c. 51]. Крим того, заява має бути написана власноручно. Такий порядок виступає гарантією добровільності членства і виключає його автоматичність. Виходячи з положень Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", можна стверджувати, що заява має містити зобов'язання особи дотримуватись вимог статуту, виконувати всі обов'язки, покладені на члена кооперативу, у тому числі своєчасно здійснювати вступний та пайовий внески, нести передбачену законом відповідальність, а також бажання власною працею брати участь в роботі кооперативу. Крім того, особа, яка бажає стати асоційованим членом, повинна вказати про це в заяві, адже умови членства в такому випадку будуть дещо іншими.
Заявник в обов'язковому порядку повинен бути ознайомлений із статутом кооперативу до подання заяви для того, щоб мати чітке уявлення про те, які зобов'язання він на себе бере і якими правами може користуватися. Визнання статуту кооперативу набуває нині особливого значення. Пов'язано це насамперед з необхідністю майнової участі у кооперативі та несенням майнової відповідальності за його зобов'язаннями. Право розгляду заяви належить правлінню, а у випадках, коли в кооперативі правління не обирається - його голові. (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Треба погодитись із зауваженням професора Н. І. Титової, що надання цього права не лише правлінню, а й його голові одноособово є "різким правовим дисонансом з демократичними засадами діяльності кооперативу" [160, c. 26].
Як зазначається у юридичній літературі, подання - приймання заяви є важливим юридичним фактом, який тягне за собою виникнення правових відносин між кооперативом і заявником [145, c. 13]. Правління (голова) зобов'язане прийняти і зареєструвати заяву. Чинне законодавство не містить підстав та не визначає мотивів, виходячи з яких правління (голова) кооперативу могло б відмовити в прийнятті заяви особі, що виявила бажання стати його членом. Якщо правління вважає, що особа, яка подала заяву не достойна бути членом кооперативу, воно зобов'язане викласти свої аргументи і пропозиції загальним зборам, оскільки остаточне вирішення цього питання належить до їх компетенції (п. 2 ст. 9 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Термін її розгляду на засіданні правління кооперативу та винесення ним рішення, в законі не встановлено. Таким чином, зазначене питання віднесено до локальної правотворчості, тобто кооперативи отримали можливість встановлювати такий строк на свій розсуд. На практиці це призводить до встановлення в статутах кооперативів невиправдано великих термінів (до трьох місяців). Але, треба зазначити, що це питання є дуже важливим для заявника, оскільки пов'язане, насамперед, з отриманням ним роботи в кооперативі. Крім того, він має право вимагати, щоб його заява була розглянута в установлений статутом термін. У радянському колгоспному законодавстві, зокрема у Примірних статутах колгоспу прийнятих ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27 листопада 1969 року та ІУ Всесоюзним з'їздом колгоспників 25 березня 1988 року (п. 3), а також у п. 3.2. одного із зразків статутів колективного сільськогосподарського підприємства [4, c. 182-196] найбільш оптимальним вважався місячний термін. Його доцільно встановити також і в рекомендаційних нормативно-правових актах, наприклад у Примірному статуті сільськогосподарського виробничого кооперативу.
- « перша
- ‹ попередня
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- 6
- 7
- наступна ›
- остання »