Вимога щодо рівня кваліфікації не викликає заперечень, адже  кооператив має бути заінтересований у підборі кваліфікованих фахівців. Тим більше, що "з розширенням ринку праці виникає потреба уважнішого підходу до питання, кого ж саме, якої сумлінності та рівня кваліфікації приймають до членів кооперативу" [6, c. 116]. З цією вимогою тісно пов'язана і вимога про необхідність наявності у працівників певної спеціальності, вищої освіти. Крім того, деякі автори пропонують застосовувати систему конкурсного відбору при прийнятті на роботу окремих категорій робітників [66, c. 20]. Для цього в кооперативах має бути розроблений та затверджений загальними зборами порядок такого відбору. Що стосується особистих якостей громадян, то не зрозуміло, хто і яким чином повинен їх визначати. Крім того, як слушно зазначається у літературі, виникає питання щодо можливості застосування заходів впливу до осіб, чиї зазначені властивості проявляються в процесі членства [24, c. 73]. Необхідності у додатковому зазначенні в статутах обслуговуючих кооперативів вимоги щодо обов'язкового користування його послугами не має, адже Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" вона передбачена як обов'язкова умова при  вступі до кооперативу (ст. 8). Доцільність останнього обмеження обґрунтовується в літературі тим, що навряд чи особа, яка проживає далеко від району його діяльності зможе ефективно працювати в кооперативі. Причому, як зазначають деякі автори, район діяльності сільськогосподарського кооперативу обов'язково повинен бути визначений у статуті. Особливо це доцільно робити у виробничих сільськогосподарських кооперативах [24, c. 74; 169, c. 73]. Погодитись з такою позицією доволі важко, оскільки особа, яка проживає далеко від кооперативу сама навряд чи вирішить вступити до нього. А якщо в неї є можливість і бажання працювати саме у визначеному кооперативі, то відстань не буде відігравати для неї вирішальну роль. Крім того, введення такої умови буде вимагати від осіб, які бажають вступити в кооператив відомостей про їх місце проживання, що є їх особистою справою і є порушенням статті 25 Кодексу законів про працю України. Як уже зазначалось раніше, саме виробничий кооператив тяжіє до замкнутості, адже його члени є одночасно і його працівниками. Тому прийом у члени такого кооперативу можливий лише за умови наявності робочих місць в ньому. Таким чином, "у статутах виробничих кооперативів має існувати можливість припинення на деякий час прийняття нових членів до кооперативу" [20, c. 11; 169, c. 73].

Зважаючи на вищезазначене, пропонуємо статтю 8 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" доповнити пунктом 4 наступного змісту:

"4. Кооператив має право внести в статут додаткові відомості щодо умов прийняття своїх членів. Ці відомості мають сприяти досягненню мети кооперативу, передбаченої його статутом, та не суперечити чинному законодавству.

Кооператив може припинити прийняття нових членів на термін і на умовах, визначених у статуті кооперативу".

У літературі існує точка зору, що "з прийняттям Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" з'являється поєднання ще третього волевиявлення сторони - внесення членом вступного внеску, паю та додаткового паю, а асоційованим членом - внесення тільки пайового внеску у створення та розвиток кооперативу" [6, c. 116]. Але в цьому твердженні є декілька недоречностей. По-перше, не можна говорити про "третє волевиявлення сторони", оскільки його немає. Є волевиявлення особи, яка бажає стати членом кооперативу і воля його вищого органу самоврядування щодо необхідності і можливостей прийняття нового члена.

Зміст права членства як права об'єктивного розкрито у визначенні            В.В. Янчука, який вважав, що це - "сукупність правових норм законів і підзаконних внутрішніх локальних правових актів, якими встановлено певні правила щодо порядку та умов вступу громадян до сільгосппідприємства кооперативного типу, юридичного оформлення цього факту, виникнення статутних прав та обов'язків у цих громадян-членів, а також правила щодо припинення перебування громадян у складі членів кооперативного типу сільськогосподарських підприємств" [6, c. 111]. 

На те, що "право на членство є важливим суб'єктивним правом, реалізуючі яке громадянин стає учасником (суб'єктом) колгоспно-правових відносин" [149, c. 90], також зверталась увага в юридичній літературі. На наш погляд, право членства у суб'єктивному значені можна визначити як урегульовану нормами права можливість осіб вступати до кооперативу, набувати відповідні членські права і нести членські обов'язки та припиняти юридичний зв'язок з ним.

Як вже відмічалось раніше, у сільськогосподарському виробничому кооперативі може існувати як дійсне (повне), так і асоційоване членство. Для розкриття змісту цих понять, звернемось до загальної характеристики права членства. Так, вивчаючи право членства в колгоспах, професор І.О. Середа відмічав, що воно характеризується такими основними рисами: 1) є загальним правом, охоплює всіх без винятку громадян України; 2) є рівним правом для всіх громадян незалежно від статі, раси, національності, освіти й кваліфікації; 3) є особистим правом [146, c. 4]. Для розкриття першої риси необхідно звернутись до Конституції України від 28 червня 1996 року [193] яка гарантує громадянам України право на свободу об'єднання в громадські організації (ст. 36). Принцип рівності, як вже зазначалось вище, не повинен стосуватись освіти і кваліфікації осіб, які вступають у члени кооперативу. Адже кооператив має бути зацікавлений у підборі кваліфікованих фахівців певної спеціальності та освіти. Для виробничого кооперативу цей принцип виражається, насамперед, через рівність прав та обов'язків для всіх членів, рівну майнову відповідальність, яку вони несуть за зобов'язаннями кооперативу (в межах пайового майнового внеску), через рівні права у прийнятті рішень за правилом "один член кооперативу - один голос", що є одним з основних принципів діяльності кооперативів взагалі (ст. 3). Для порівняння, "управлінсько - контрольні правомочності учасників господарських товариств будуються на їхніх правах на частку у статутному фонді. На відміну від кооперативів, в таких товариствах учасники голосують за принципом "одна частка в капіталі (одна акція) - один голос, за винятком позбавлення права голосу учасника привілейованої акції" [6, c. 136]. Крім того, відповідальність в акціонерних товариствах учасники несуть у межах сум, сплачених за акції (ч. 2 ст. 24 Закону України "Про господарські товариства"), а в товариствах з обмеженою відповідальністю - в межах вкладів у статутний фонд (ч. 2 ст. 50 названого Закону), тобто розмір такої відповідальності залежить від кількості акцій або розміру частки в статутному фонді.

Право на членство у кооперативі "має особистий, індивідуальний характер, воно є невід'ємним від особи і не може бути передане іншим громадянам" [145, c. 11], а також не переходить до спадкоємців. Обов'язок кооперативу у цьому випадку міститься лише у виплаті спадкоємцям вартості паю померлого члена  (п. 4 ст. 166 Цивільного кодексу України). До числа членів не повинні автоматично зараховуватись особи, яким передано пай (його частину), що також передбачено зазначеним кодексом (п. 4 ст. 166). Для них, як і для осіб, які успадкували право на частку в майні товариств з обмеженою відповідальністю (ст. 55 "Про господарські товариства"), може бути передбачено лише переважне право вступу до кооперативу. У цих випадках питання про прийняття в члени кооперативу повинно вирішуватись на загальних зборах у порядку, передбаченому його статутом. Особистий характер членства передбачає також, що вступ до кооперативу здійснюється на підставі власноручно написаної заяви (п. 1 ст. 9 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

У радянський юридичній науці вважалось, що особистий характер членства виражається в праві на членство тільки в одному кооперативі [20, c. 8]. Але вже Законом СРСР "Про кооперацію в СРСР" було передбачено, що громадянин міг одночасно бути членом виробничого і споживчого кооперативів. Член виробничого кооперативу, який є для нього основним місцем роботи, у вільний час може брати участь на правах членства в іншому виробничому кооперативі (п. 2 ст. 12). Що стосується законодавства інших країн, то, наприклад, Закон Російської Федерації "Про сільськогосподарську кооперацію" пішов у цьому напрямі ще далі, передбачивши, що громадяни та юридичні особи можуть бути членами декількох кооперативів, якщо інше не передбачено статутами даних кооперативів (п. 4 ст. 13). В ньому не уточнюється, в яких саме кооперативах, але в літературі звертається увага на те, що мова йде насамперед про споживчі кооперативи [24, c. 73].

За законодавством України можливість участі в декількох кооперативах закріплена в Господарському кодексі (п. 2 ст. 98). Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлено можливість членства в кількох обслуговуючих кооперативах, різних за напрямами діяльності (п. 3 ст. 8). Оскільки виробничі кооперативи взагалі не згадуються, то не буде протизаконною практика віднесення вирішення цього питання до компетенції самого кооперативу, наприклад, шляхом закріплення в його статуті норми про подвійне членство. У противному випадку - особа отримує право приймати участь лише в одному кооперативі. Особливо така можливість є реальною для окремих спеціалістів сільського господарства, а саме ветеринарів, зоотехніків, агрономів тощо. Таким чином, особистий характер членства повинен виражатися в особистій трудовій участі його членів (для виробничих кооперативів), а не в забороні на участь в кількох кооперативах одночасно. Але це твердження не стосується асоційованих членів кооперативу, які не зв'язані з ним трудовою функцією і виступають практично тільки в якості інвесторів. Крім того, в кооперативах вимагається особиста присутність на загальних зборах (п. 1 ст. 11 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Тобто, особистий характер членства передбачає і особисту участь членів в управлінні справами кооперативу. Для акціонерів та учасників, участь у загальних зборах є їх правом. Підтвердженням цього є існування інституту представництва в акціонерних товариствах та товариствах з обмеженою відповідальністю (ст.ст. 41, 58 Закону України "Про господарські товариства"). Таким чином, як слушно зазначається у літературі, особиста участь у зазначених суб'єктах господарювання відступає на другий план і не тяжіє над учасниками [17, c. 22].

Право членства є добровільним і доступним, без штучних обмежень чи будь-якої дискримінації із соціальних, расових, релігійних міркувань - це основний принцип кооперації, який закріплено в статті 5 Статуту Міжнародного кооперативного альянсу [5, c. 26]. Жоден з органів державного управління або громадської організації чи будь-яка посадова особа не має права примусити особу стати членом кооперативу. Крім того, кожний член кооперативу вправі безперешкодно з нього вийти, звернувшись у будь-який час з відповідною заявою. На відміну від виробничих кооперативів, вихід учасників господарських товариств не є вільним. Так, акціонер може вийти із складу товариства тільки шляхом відчуження своїх акцій або у випадках, передбачених законодавством, він може вимагати у товариства їх викупу.