Після розгляду заяви правління виносить рішення про прийняття особи в кооператив (відмову у прийнятті), яке носить рекомендаційний характер.  Воно підлягає затвердженню загальними зборами кооперативу, які проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Як слушно зазначають деякі науковці, в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" є протиріччя щодо компетенції загальних зборів при прийнятті нових членів. Так, з одного боку йдеться про схвалення ними рішення правління (голови) (п. 2 ст. 9 названого Закону), а з іншого - про затвердження такого рішення (п. 1 ст. 14 того ж Закону). Зрозуміло, що термін "схвалення" є юридично не точним, і необхідно погодитись з науковцями, які вважають, що слід говорити про затвердження рішення правління [160, c. 26].

В аграрно-правовій літературі немає єдиної точки зору, з якого ж саме моменту виникають членські правовідносини. Доречним є зауваження ряду науковців про невизнання правильною практику тих кооперативів, в яких цей момент визначається датою подання заяви. Такі записи в протоколі загальних зборів не відповідають правовій природі членських правовідносин [120, c. 19], адже, як зазначалось вище, вони мають двосторонній характер, тобто не можуть виникати при волевиявленні однієї сторони (даному випадку - заявника). Тому, слід розглядати статус особи, в період між позитивним рішенням правління і затвердженням його загальними зборами. Так, на підставі Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", в якому передбачено, що несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу є однією з підстав для припинення членства в ньому (ст. 10) можна стверджувати, що з моменту позитивного рішення правління, особа вважається членом кооперативу. Це положення закріплене, наприклад, у п. 3.4 зразка Статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу, що запропонований Проектом паювання сільськогосподарських земель в Україні [112, c. 71-79]. У такому випадку, після позитивного рішення правління особа повинна сплатити вступний і пайовий внесок, а також приступити до виконання своїх трудових обов'язків. Так, Примірним статутом споживчого товариства, затвердженого п'ятими зборами Ради Укоопспілки п'ятнадцятого скликання 17 червня 1992 року передбачено, що особа, вважається прийнятою в члени споживчого товариства після прийняття рішення про її прийом і сплати нею у повному обсязі вступного та обов'язкового пайового внесків (п. 10) [70, c. 144]. Але, як слушно зазначає І.М. Кучеренко, слід звернути увагу на ту обставину, що при цьому така особа "не має гарантії, що загальні збори сільськогосподарського кооперативу приймуть рішення про її прийом у члени кооперативу. А це дає можливість користуватися грошима, майном чи майновими правами, які внесені в рахунок вступного та пайового внеску [79, c. 134]. На наш погляд, для того, щоб уникнути подібної ситуації, сплата зазначених внесків повинна відбуватись після затвердження загальними зборами відповідного рішення правління.

Серед науковців є прихильники тієї думки, що особа користується правами і виконує обов'язки члена кооперативу з моменту рішення правління про рекомендацію загальним зборам прийняти її у члени [7, c. 67]. Таким же чином вирішувалось це питання, зокрема, у Примірному статуті колгоспу, прийнятому ІУ Всесоюзним з'їздом колгоспників 25 березня 1988 року (п. 3). Але, на наш погляд, такі твердження потребують уточнення. Для цього необхідно звернутись до визначення поняття "член кооперативу". Згідно з Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" - це фізична або юридична особа, яка зробила вступний та пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу, визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту та користується правом ухвального голосу в кооперативі (ч. 8 ст. 1). Особа, яка отримала позитивне рішення правління кооперативу, ще не є його повноправним членом, адже вона не може користуватися повним обсягом правомочностей, які належать всім іншим членам кооперативу. Так, вона не має майнових прав та обов'язків, поки не здійснить відповідних внесків, не користується правом ухвального голосу на загальних зборах, оскільки на найближчих з них буде лише вирішуватись питання про прийняття її в члени кооперативу.

Таким чином, момент виникнення членства необхідно пов'язувати із затвердженням відповідного рішення загальними зборами і сплати необхідних внесків. Що стосується трудової участі особи в діяльності кооперативу до прийняття остаточного рішення загальними зборами, то заявник має можливість працювати в ньому за трудовим договором, а трудовий стаж, як слушно зазначається у літературі, рахується з моменту початку роботи [20, c. 11; 90, c. 8]. Не можна також погодитись з науковцями, які пропонують вважати правомірною практику, коли загальні збори беруть на себе повноваження щодо визначення в протоколі, з якого саме моменту заявник (чи то з моменту, коли правління прийняло позитивне рішення, чи з часу, коли особа фактично брала участь в роботі кооперативу тощо) стає членом кооперативу [120, c. 19; 145 c. 12]. Враховуючи важливість цього питання, його необхідно вирішити на законодавчому рівні, тобто момент виникнення членства має бути встановлений для всіх кооперативів однаковим, адже з ним пов'язується набуття особою членських прав та обов'язків.

Крім того, в законодавстві не врегульовано порядок прийняття такого рішення та його схвалення, а тому він має визначатися в статутах кожного окремого кооперативу (п. 2 ст. 9 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"), що на практиці призводить до порушень прав осіб, які бажають стати членами кооперативу. Для запобігання таким випадкам, у зазначеному порядку, зокрема, доцільно передбачити обов'язкову присутність особи, яка подала заяву, на загальних зборах, що будуть вирішувати питання про прийняття її у члени кооперативу, що сприятиме забезпеченню всебічності та об'єктивності у вирішенні зазначеного питання. Також, треба врахувати, що загальні збори можуть відмовити особі у членстві в кооперативі. В такому випадку, заявник повинен бути захищеним від безпідставної відмови у прийнятті до кооперативу. Тому, важливим є закріплення гарантій щодо необхідності винесення загальними зборами вмотивованого рішення, про яке заявника необхідно повідомити у письмовій формі.

 Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" не передбачено встановлення кваліфікованої більшості при вирішенні будь-якого, у тому числі і вищезазначеного питання. Але ця вимога міститься в Законі України "Про кооперацію", яким встановлено, що рішення загальних зборів про прийняття особи до кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш, як 75% членів кооперативу, присутніх на загальних зборах (ст. 15). Таким чином, зазначена норма є обов'язковою для застосування в статутах кооперативів.

Деякі кооперативи у своїх статутах записують, що рішення зборів про відмову у прийнятті до кооперативу є остаточним (п. 5.3. Статутів сільськогосподарського кооперативу Агрофірма "Матюші" [296], сільськогосподарського виробничого кооперативу "Розаліївський [299]. Подібна практика є прямим порушенням прав осіб на звернення до суду і оскарження такого рішення на підставі статті 55 Конституції України. Але, в літературі звертається увага на те, що в законодавстві немає підстав для прийняття в кооператив "за рішенням суду" [24, c. 80], якщо він визнав відмову у прийнятті до кооперативу невмотивованою та необґрунтованою. З цією точкою зору не можна погодитись, адже судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124 Конституції України). Незважаючи на відмову, особа має право працювати в ньому за трудовим договором як найманий працівник.

У статутах окремих кооперативів, як необхідна умова для прийняття в члени, встановлюється випробувальний термін (п. 5.3. Статутів сільськогосподарського кооперативу "Нива" [297], сільськогосподарських виробничих кооперативів імені Котовського [298], імені Щорса [301], "Маяк" [300] та інших). Про необхідність введення такого терміну зазначалось також у Примірному статуті колгоспу, прийнятому ІУ Всесоюзним з'їздом колгоспників 25 березня 1988 року (п. 3). Щодо доцільності і правомірності встановлення такого випробування, то в законодавстві та науковій літературі не має єдиної точки зору. Ряд науковців висловлювали думку, що "випробувальний термін при прийнятті у члени є неприпустимим, оскільки фактично він буде обмежувати загальну правоздатність громадян, встановлювати додаткові, не передбачені законом умови вступу " [20, c. 12; 66, c. 20-21] до кооперативу.  На наш погляд, в цьому випадку необхідно розмежовувати членські та трудові правовідносини. Адже, останні, як правило виникають раніше перших. Тому можна погодитись з тими авторами, які вважають, що випробування встановлюється з вимогою перевірки відповідності працівника роботі, на яку він приймається, а не для виявлення здібностей особи "брати участь в управлінні справами" кооперативу як його член [6, c. 118]. Крім того, особиста трудова участь  є основною вимогою для вступу в кооператив, тому він повинен бути наділений правом перевіряти трудові здібності своїх майбутніх членів. Якщо особа не пройшла випробування, вона може бути прийнята в кооператив як асоційований член, для якого законом не передбачено обов'язкової трудової участі в діяльності кооперативу. Треба також зазначити, що випробування може встановлюватись на розсуд правління, навіть якщо можливість його застосування не передбачена в статуті кооперативу, адже в даному випадку застосовуються норми статей 26-28 КЗпПУ, які поширюється в однаковій мірі на трудові відносини членів кооперативів. Єдине, що необхідно зазначити при його застосуванні - це строк такого випробування. Він повинен закінчуватись до загальних зборів, які виносять остаточне рішення про прийняття особи до членів кооперативу.

Таким чином, порядок прийняття осіб в члени кооперативу повинен включати: подання вступником заяви правлінню кооперативу, розгляд та винесення ним рішення у місячний термін і затвердження цього рішення на загальних зборах кооперативу. Як слушно зазначається у літературі, "дотримання цього порядку є правоутворюючим фактом і має важливе практичне значення" [120, c. 19]. 

Членські відносини припиняються на підставі конкретних юридичних фактів. Основні підстави припинення членства сформульовано у Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію". Як зазначається у літературі, визначення правових підстав припинення корпоративних правовідносин має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки, аналіз судової практики свідчить, що "найбільша кількість спорів виникає у зв'язку з виходом учасника товариства та з приводу оплати при виході вартості належних йому акцій" [186, c. 43]. Автор даного дослідження не ставив за мету вивчення судової практики, але спираючись на чинне законодавство та статути окремих сільськогосподарських виробничих кооперативів, можна сказати, що питання виходу (виключення) з них залишаються практично не врегульованими, що подекуди призводить до порушення прав їх членів. У літературі пропонується підстави для припинення членських правовідносин об'єднати в такі групи: припинення членських правовідносин з ініціативи члена кооперативу; припинення членських правовідносин з ініціативи кооперативу; припинення членських правовідносин як з ініціативи члена кооперативу, так і з ініціативи кооперативу (ліквідація або реорганізація); припинення членських правовідносин не з ініціативи члена кооперативу або кооперативу (смерть, банкрутство) [7, c. 70; 66, c. 36].