Не можна погодитись з практикою, коли в статутах окремих кооперативів обумовлюється, що їх членами можуть бути тільки їх засновники (п. 4.1 Статуту сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Макарівський сільський сервісний центр" [147, c. 47]. Таке обмеження прийнятне, наприклад, до закритих акціонерних товариств, де усі учасники є засновниками, оскільки згідно з законодавством акції такого товариства розподіляються лише між його засновниками (ч. 1 ст. 25 Закону "Про господарські товариства"), але не до кооперативів.

Не кожна фізична особа може бути членом сільськогосподарського виробничого кооперативу. Із змісту Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" випливає, що така особа повинна належати до громадянства України (п. 2 ст. 5) та досягнути 16 річного віку (п. 2 ст. 8). Розглянемо більш докладно ці умови. Так, обов'язкова належність членів виробничого кооперативу до громадянства України обґрунтовується в літературі тим, що тільки вони можуть бути "суб'єктами права на земельний пай" [169, c. 72]. Це пояснення можна прийняти, якщо вважати, що для вступу в сільськогосподарський кооператив в обов'язковому порядку необхідно внести земельну ділянку (як складову пайового внеску). Законом допускається внесення паю майном, в тому числі грошима, майновими правами, а також земельною ділянкою (ст. 1 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію"). Цікаво, що Законом "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що його членами можуть бути громадяни (ч. 2 ст. 5), незважаючи на те, що при виході з підприємства, така особа мала право на витребування належної їй земельної ділянки.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може бути визначення в статуті кожного окремого кооперативу, чи є обов'язковим пайовий внесок у вигляді земельної ділянки, і, якщо ні, то не повинно бути підстав для відмови зазначеним категоріям осіб у прийнятті до членів кооперативу. Крім того, на законодавчому рівні можливо передбачити існування певних видів сільськогосподарських виробничих кооперативів, які б відрізнялись ступенем усуспільнення майна, як це зроблено, наприклад в Росії. Так, у Законі Російської Федерації "Про сільськогосподарську кооперацію" визначені сільськогосподарські і риболовецькі артілі (колгоспи), кооперативні господарства (коопгоспи) та інші кооперативи (п. 2 ст. 3). До пайового фонду колгоспу передаються  на добровільних засадах земельні ділянки членів, а у коопгоспі - ні (за винятком земель, призначених для загальнокооперативних потреб). У радянській юридичній літературі зазначалось, що "суб'єктом членства в колгоспі поряд з радянськими громадянами можуть бути іноземці та особи без громадянства, які проживають у даний час на території СРСР" [20, c. 9] . Їх право на вступ до колгоспу цілком правомірно пов'язувалось з володінням ними загальною цивільною правоздатністю нарівні з громадянами СРСР (ст.ст. 562, 563 Цивільного кодексу РСФСР) [90, c. 8]. Розширюють коло осіб, які можуть бути членами виробничого кооперативу Господарський кодекс України (п. 1 ст. 97) та Закон України "Про кооперацію" (ч. 1 ст. 10), в яких зазначається, що це можуть бути: громадяни, іноземці та особи без громадянства. Щодо біпатридів, то можна підтримати думку російських вчених і "надати таким особам можливість бути членами виробничих сільськогосподарських кооперативів у тому випадку, якщо одне громадянство в них російське і вони постійно проживають на території Російської Федерації" [46, c. 156].

Як вже зазначалось, обов'язковою умовою для вступу в члени кооперативу є досягнення особою 16 річного віку, який має наступити  на момент розгляду заяви вищим органом управління кооперативом - загальними зборами. Саме з цього віку у особи одночасно виникають кооперативна право- і дієздатність. У науці колгоспного права зверталась увага відповідно на колгоспну право- та дієздатність [66, c. 14; 143, c. 14; 191,c. 159], що виникають одночасно. Так, професор             І.О. Середа зазначав, що правоздатність забезпечує особам "можливість володіти визначеним колом прав та обов'язків, заснованих на членських відносинах, які в свою чергу є передумовою для придбання інших прав і обов'язків, які випливають з трудових, управлінських та інших відносин" [143, c. 10], а "властивість дієздатності полягає у тому, що вона визначає можливість реалізації громадянином правоздатності своїми діями. Особа, яка володіє дієздатністю, має реальну можливість самостійно здійснювати права і обов'язки" [143, c. 13]. Кооперативну ж дієздатність можна визначити, як здатність особи реалізувати своє право на членство в кооперативі, набувати прав, передбачених для членів кооперативу, та виконувати покладені на них обов'язки, а також нести відповідальність у визначеному порядку за шкоду, заподіяну майну кооперативу у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх обов'язків. Вона співпадає з трудовою правоздатністю (ст. 188 Кодексу законів про працю України) [197], яка також виникає з 16 річного віку, адже члени виробничого кооперативу зобов'язані власною працею приймати участь в його діяльності. За Цивільним кодексом України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі , яка досягла 16 років і працює за трудовим договором (п. 1 ст. 35). На наш погляд, слід підтримати вчених цивілістів, які вважають, що членство особи, яка досягла 16 років у виробничому кооперативі, за аналогією з трудовим договором, може бути підставою для надання повної цивільної дієздатності [172, с. 92].

Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлюється тільки початковий вік особи, яка вступає в кооператив, і не передбачається ніяких інших вікових обмежень. У радянській юридичній науці відмова у прийнятті до членів колгоспу з мотивів досягнення громадянином похилого або пенсійного віку вважалась незаконною [63, с. 92; 66, с. 14; 90, с. 7; 120, с. 18]. Нині в юридичній літературі можна зустріти точку зору, що кооператив має право вирішувати на свій розсуд чи прийняти у члени непрацездатних осіб та осіб похилого віку чи ні [24, с. 72]. З такою точкою зору не можна погодитись. При вирішенні цього питання, єдину роль повинна відігравати наявність задовільної роботи для таких категорій осіб Крім того, наприклад, Законом України від 21 березня 1991 року "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" [226] для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця (ст. 19).

В асоційовані члени можуть бути прийняті як фізичні, так і юридичні особи (ч. 9 ст. 1 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію"). У законодавстві про кооперацію відсутні вимоги до фізичних осіб, які можуть бути асоційованими членами. Деякі автори вважають, що "прийняття осіб молодше 16 років неможливо, оскільки вони навряд чи займаються самостійною підприємницькою діяльністю" [24, c. 76]. Інші, підтримуючи точку зору, що мінімальний вік для здобуття фізичною особою асоційованого членства повинен бути встановлений на рівні 18 років, обґрунтовують її тим, що такі члени беруть передусім майнову участь в діяльності кооперативу [165, c. 41]. На наш погляд, при вирішенні цього питання необхідно звернутись до Цивільного кодексу України. Ним передбачено, що особа у віці від 14 до 18 років має право бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи (п. 3) ст. 32). Оскільки такі члени не приймають трудову участь в діяльності кооперативу, а тільки здійснюють майнові внески та отримують на них відповідні відсотки, починаючи з 14 віку вони можуть ставати асоційованими членами. На відміну від дійсних (повних) членів, особи, визнані в судовому порядку обмежено дієздатними, можуть ставати асоційованими членами таких кооперативів за згодою піклувальника. Одержання заробітку, пенсії стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюється піклувальником (п. 4 ст. 37 зазначеного кодексу). Щодо належності асоційованих членів до громадянства України, то ця умова не повинна бути для них обов'язковою. Порядок та умови участі іноземних інвесторів у спільній діяльності регулюється Законом України від 19 березня 1996 року "Про режим іноземного інвестування" [202]. Складність з вирішенням цього питання, як вважає професор В.І. Семчик, полягає лише в тому, що "іноземний інвестор не зможе отримати у власність земельну ділянку на вкладений капітал" або ж "важко буде визначити грошову вартість земельного вкладу" [138, c. 213].

Що стосується об'єкта членських правовідносин, то його будуть складати дії осіб з приводу організації кооперативу або вступу-прийняття в нього, перебування в ньому та припинення відносин з ним. У членських правовідносинах можна виділити юридичні факти, які спрямовані на виникнення (рішення про утворення кооперативу, подання заяви правлінню про прийняття в члени кооперативу), зміну чи припинення правовідносин (подання заяви про вихід з кооперативу, рішення правління про виключення, ліквідація або реорганізація кооперативу) та на відновлення порушених прав і притягнення винних осіб до юридичної відповідальності (рішення про поновлення в членах (у випадках незаконного виключення).

При визначені вольового характеру членських відносин, слід звернути увагу, що в кооперативах застосовується принцип двостороннього волевиявлення при набутті права членства [6, c. 116; 20, c. 7]. Цей принцип означає, що, з одного боку, волевиявлення особи є необхідною умовою виникнення членства в кооперативі, а з іншого, що кооператив, як самостійна юридична особа і самостійний суб'єкт господарювання сам вирішує питання про прийняття в члени кооперативу кожної окремої особи, яка подала заяву про вступ до нього. Таким чином, доцільно погодитись з тими авторами, які вважають, що можливим "є введення певних обмежень на вступ до конкретного сільськогосподарського кооперативу, тим більше, що законом не заборонено цього робити" [169, c. 73], тобто кооператив повинен мати право відмовити особі у членстві на підставі визначених в його статуті підстав. Проте, гадаємо, введення обмежень в статутах окремих кооперативів не є правомірним, оскільки вони ускладнюють можливість для окремої особи стати членом кооперативу порівняно з положеннями закону щодо умов членства. Тобто, можливість введення обмежень має бути передбачено в самому законі і надалі конкретизуватися в статутах окремих кооперативів, але з тією обов'язковою вимогою, що вони не повинні суперечити чинному законодавству. Це зроблено, наприклад, в аналогічному законі Російської Федерації (ст. 13). Існує точка зору, що такими додатковими умовами  можуть вважатись: 1) рівень кваліфікації; 2) особисті якості громадян, яких приймають до кооперативу; 3) обов'язкове користування послугами кооперативу; 4) віддаленість від господарства особи, яка стає членом кооперативу тощо [169, c. 73].