Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

1.1. Правове становище сільськогосподарського виробничого кооперативу: систематизація теоретичних здобутків і практичного досвіду

Сторінки матеріалу:

  • 1.1. Правове становище сільськогосподарського виробничого кооперативу: систематизація теоретичних здобутків і практичного досвіду
  • Сторінка 2
  • Сторінка 3
  • Сторінка 4

 Нині в Україні сільськогосподарські виробничі кооперативи займають одне з провідних місць серед виробників сільськогосподарської продукції. Так, у ході реформування на базі 11,2 тис. колективних сільськогосподарських підприємств створено 15,6 тис. агроформувань нового типу, в тому числі зареєстровано 7578 господарських підприємств (48,5%), 2255 сільськогосподарських виробничих кооперативів (14,4%) [34, c. 8].

Таким чином, найбільшу питому вагу серед правонаступників колективних сільськогосподарських підприємств мають господарські товариства, а "найпоширенішим видом серед них є товариства з обмеженою відповідальністю, яким належить 42% земель. За кількістю ж наявних сільськогосподарських угідь та впливом на формування продовольчого ринку сільськогосподарські виробничі кооперативи (станом на 2001 рік. - примітка моя. - О.В.) були другою формою господарювання на селі [85, с. 62].

Можна навести багато прикладів успішної роботи цих суб'єктів підприємницької діяльності на селі. Серед найкращих агроформувань Буковини - сільськогосподарські виробничі кооперативи ім. Суворова, що в Новоселицькому районі [110, с. 4-5], "Мамалига" [111, с. 6], а також СВК "Батьківщина" Котелевського району, СВК Пологівський Київської області [82, с. 7].

У колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи також сільськогосподарські виробничі кооперативи набули широкого розповсюдження. У більшості з цих країн співвідношення між ними та сільськогосподарськими товариствами складається на користь перших.   Так, у Словаччині на одне господарське товариство припадає 7 сільськогосподарських кооперативів, у Болгарії - більше 8, в Угорщині - 14, у Чехії - 1,05. Крім того, частка кооперативів у загальному землекористуванні значно перевищує частку земель, які використовуються господарськими товариствами. Особливо значне місце сільськогосподарські виробничі кооперативи  займають в аграрному секторі економіки нових земель ФРН, де в їхньому користуванні  - 30,4 % земель, (у користуванні господарських товариств - 21,5%) [99, c. 4], діють вони також у Франції [95, с. 60]. У Російські Федерації у складі нових структур, які виникли в процесі реорганізації державних та колективних господарств, сільськогосподарські виробничі кооперативи складають 31%, а в складі земель, які використовуються, - більше 42% [99, c. 4]. Тому, російські вчені зазначають, що "значна частина селянства  віддає перевагу праці в колективному виробництві, а не утворенню своїх фермерських господарств" [129, с. 14-15].

Серед науковців немає єдиного погляду на те, яка ж з форм господарювання на селі є найбільш перспективною. Так, ряд вчених вважає, що саме сільськогосподарські виробничі кооперативи є найбільш адаптованою для  селянства формою [16, c. 86; 21, с. 37; 61, с. 23; 74, с. 91; 98, с. 56-65; 139, с. 283; 150, с. 99-102]. Але існує і протилежна точка зору, прибічники якої зазначають,  що такі форми господарювання на селі, як відкриті та закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, виробничі кооперативи є перехідними структурами та мають бути реорганізовані [41, с. 5] або ж, навіть, висловлюється думка, що "створювати на базі реформованих підприємств виробничі кооперативи взагалі недоцільно" [114, с. 379]. На наш погляд, слід погодитись з тими науковцями, які зазначають, що "завдання будь-якого законодавчого процесу сучасної демократичної держави надати право самим громадянам вирішувати питання, в яких юридичних особах вони хочуть брати участь та працювати" [80, с. 157; 138, с. 208].

Зважаючи на ряд спільних рис цих суб'єктів господарювання, в сучасному українському законодавстві  зроблено спроби об'єднати господарські товариства та виробничі кооперативи. Так, Господарський кодекс України [196] розглядає їх, як корпоративні підприємства, виділяючи наступні загальні риси: утворення двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), дія на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства [ч. 5 ст. 63]. На наш погляд, таке об'єднання виробничих кооперативів та господарських товариств є невиправданим. Треба зазначити, що вони мають більше відмінностей, ніж спільних рис. На підставі кожної з наведених  характеристик можна провести і розмежування зазначених суб'єктів господарювання. Крім того, у вітчизняній правовій та економічній літературі термін "корпорація" застосовується в основному для позначення господарських товариств [56, с. 11]. Враховуючи вищенаведене, слід розрізняти підприємства корпоративного та кооперативного типу, як це пропонує ряд авторів [6, с. 95; 8, с. 113-114].

 До підприємств корпоративного типу, як вже зазначалось вище, відносять господарські товариства. Правове становище вказаних суб'єктів господарювання регулюється Господарським та Цивільним кодексами України [195], Законами України від 7 лютого 1991 року "Про власність" [198], від 19 вересня 1991 року "Про господарські товариства" [203], від 18 червня 1991 року "Про цінні папери та фондову біржу" [205], від 30 жовтня 1996 року "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" [206] тощо.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (ч. 1 ст. 1 Закону "Про господарські товариства"). Серед таких товариств найбільше розповсюдження в сільському господарстві України отримали товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства, які в літературі відносяться до об'єднань капіталів [17, c. 28].

В об'єднаннях капіталів домінує майновий елемент, тобто обов'язковим є здійснення учасниками необхідних внесків і отримання ними дивідендів. Учасники товариства не зобов'язані, брати участь в господарській діяльності товариства, а також в управлінні справами. Представництво та оперативне управління діяльністю таких товариств здійснюють спеціально створені органи. Вищим органом управління є загальні збори учасників (акціонерів), виконавчим - правління в акціонерному товаристві, дирекція або директор у товариствах з обмеженою відповідальністю, контрольним - ревізійна комісія. За цими товариствами визнається статус юридичної особи, тобто вони є повноправними суб'єктами права. Вимоги до їх учасників не такі суворі, як до учасників персональних товариств, оскільки від імені товариства безпосередньо діють не його учасники, а органи товариства. Установчими документами об'єднання капіталів є установчий договір та статут (ч. 1 ст. 4 Закону "Про господарські товариства"). У таких товариствах обов'язковим є наявність двох фондів - статутного і резервного, до яких закон ставить певні вимоги (мінімальний розмір статутного фонду і співвідношення статутного і резервного фондів, обов'язок підтримувати мінімальний розмір цих фондів).

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Залежно від можливості здійснення відкритої підписки на акції та купівлі-продажу акцій на біржах, акціонерні товариства поділяються на відкриті та закриті (ст. 24 Закону "Про господарські товариства"). Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів (ст. 50 Закону "Про господарські товариства).

Особливості правового положення, порядок утворення, реорганізації та ліквідації господарських товариств в галузі виробництва сільськогосподарської продукції законодавством України не врегульовано. Тому, з метою їх врегулювання в літературі висуваються пропозиції щодо доцільності розробки Закону "Про сільськогосподарські товариства" [61, с. 27]. Крім того, врахування специфіки діяльності усіх суб'єктів господарювання на селі, можливе лише завдяки прийняттю одного консолідованого нормативно-правового акту - Аграрного кодексу України, про що неодноразово зазначалось у літературі [4, с. 13-16; 6, с. 59-62; 57, с. 15-16; 58, с. 167; 95, с. 61]. В ньому повинні бути визначенні основні риси, які притаманні суб'єктам усіх організаційно-правових форм господарювання на селі.

У сучасному законодавстві визначення виробничого кооперативу наведено в Цивільному та Господарському кодексах України, а також в Законі України від 10 липня 2003 року "Про кооперацію" [209]. В останньому, доречи, міститься найбільш загальне його поняття: це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку. (ст. 2 Закону "Про кооперацію"). Таким чином, виробничий кооператив є складовою кооперативного сектору економіки, який в літературі визначається як "особливий соціальний сектор економіки, який відрізняється від державного і приватного" [107, с. 45]. Слід зазначити, що вперше кооперативне товариство, як особливий вид, з ряду інших товаристких об'єднань [132, с. 7] було виділено Положенням про кооперативні товариства та їх спілки, затвердженим Постановою тимчасового уряду від 20 березня 1917 року [280].

Для того, щоб визначити місце цих суб'єктів господарювання, а також з'ясувати їх специфічні риси, звернемося до загальної характеристики соціально-економічної природи кооперативних організацій. Аналізуючи законодавство, а також дослідження дореволюційних вчених, ряду сучасних  науковців у цьому напрямі, можна виділити перелік загальних юридичних ознак, які притаманні будь-якому кооперативу, у тому числі і виробничому. Так, на підставі положень ЦКУ (ст. 163) та ГКУ (ст. 95), а також Закону України "Про кооперацію" (ч. 3 ст. 2) можна зробити висновок, що це добровільне об'єднання осіб. Питання про характер такого об'єднання залишається у науковій літературі не вирішеним. Так, ряд науковців підтримує положення Закону СРСР від 26 травня 1988 року "Про кооперацію в СРСР" [276] щодо визнання кооперативу громадською організацією (п. 1 ст. 5) і продовжує вважати їх такими організаціями [102, с. 150; 138, с. 208-209; 159, с. 149]. В літературі наявна і протилежна думка, прибічники якої відмежовують кооперативи від інших об'єднань осіб, зокрема громадських організацій [23, с. 13; 79, с. 128; 169, с. 42], адже дія Закону України від 16 червня 1992 року "Про об'єднання громадян" [208], який регулює діяльність громадських організацій, не розповсюджується на кооперативи (ч. 3 ст. 1).