Таким чином, вже в перші роки після створення Радянської міліції в її структурі виникла представницька (тобто підпорядковувалась безпосередньо начальнику органа) організаційно-розпорядницька ланка - старший міліціонер, який і став основою служби дільничних інспекторів міліції (дільничних інспекторів міліції, дільничних наглядачів, волосних міліціонерів, дільничних інспекторів, дільничних уповноважених), що організаційно входять (з 1923 р. по 1974 р.) в адміністративну (зовнішню) службу міліції. У 1974-1983 рр. дільничні інспектори входили в систему профілактичної служби міліції в структурі карного розшуку. 

Вважаємо за необхідне звернути увагу і на те, що 26 червня 1937 року наказом НКВС і НКШС СРСР "Про організацію залізничної міліції" на залізничних станціях була запроваджена посада дільничного інспектора [8, c.144-145].

Не зважаючи на заходи, що приймалися, у тому числі - організаційно-методичного характеру, результативність роботи дільничних інспекторів по основних напрямках їхньої діяльності залишалася низькою. Вони не могли у повному обсязі вирішувати завдання щодо забезпечення громадського порядку на адміністративних дільницях, а, згодом, стали втрачати зв'язок із населенням. Всупереч очікуванням, вони слабо виявляли і, найчастіше, не контролювали поведінку осіб із числа криміногенного контингенту, не здійснювали на них систематичного профілактичного впливу. І, що виявилося самим несподіваним, - не робили належний внесок у розкриття злочинів, розшук злочинців. На охорону громадського порядку вони витрачали дещо більше однієї четвертої від річного обсягу фактичних витрат робочого часу, а на розкриття злочинів і розшук злочинців і того менше - до 7%.

Крім оголошення про створення у 1974 р., спеціалізованої служби з профілактики злочинів, яка механічно поєднала декілька підрозділів, робота щодо подальшого розвитку цієї служби не була проведена: дільничні інспектори, що передбачалося, не звільнились від функцій, не властивих їм з огляду на профілактичну спрямованість їхньої діяльності; зміна організаційної структури створеної служби і деякі інші організаційні рішення, спрямовані на створення дійсно спеціалізованого підрозділу з профілактики злочинів не була зроблена.

У 1983 р. дільничні інспектора міліції були виведені із складу карного розшуку і, на рівні міськрайоргану внутрішніх справ, стали самостійною службою.

В інспекторських підрозділах МВС СРСР, УВС були створені групи (4-5 чоловік) для контролю за діяльністю начальників міськрайорганів внутрішніх справ по керівництву дільничними інспекторами міліції. Проте, цей управлінський апарат не був спроможний повною мірою забезпечувати вирішення поставлених перед службою завдань. Основний обсяг функцій щодо безпосереднього керівництва дільничними інспекторами лягав на начальників міськрайорганів внутрішніх справ і їхніх перших заступників. При великій кількості (до 100) і різноплановості функціональних обов'язків, а також при фактичній відірваності дільничних інспекторів від їхнього безпосереднього керівництва (на одного керівника припадало від 15 до 20, а, в деяких органах, до 50 дільничних інспекторів) багато керівників МРВВС не могли повною мірою зосередити увагу дільничних на найбільш важливих напрямках їхньої діяльності і забезпечити дієвий контроль за їхньою роботою.

У 1986 р. служба дільничних інспекторів увійшла до складу служби охорони громадського порядку, де були створені відповідні організаційні структури: від управління в Головному Управлінні охорони громадського порядку (ГУ ОГП) МВС СРСР до відділень (груп) і інспекторів у міськрайорганах. Подальші організаційні зміни тривали.

На основі постанови Ради Міністрів СРСР від 25 листопада 1988 року № 86-26 у МВС СРСР було прийняте рішення про виділення в структурі ГУ ОГП Управління профілактичної служби. Пізніше, в МВС СРСР створене Управління профілактичної служби на правах головного, у структуру якого увійшли три самостійних Управління МВС СРСР. Ця профілактична служба була утворена за рахунок об'єднання співробітників різних підрозділів і служб органів внутрішніх справ: дільничних інспекторів міліції; співробітників інспекцій в справах неповнолітніх; інспекцій виправних робіт; кабінетів профілактики медичних витверезників; управлінь, відділів і відділень у МВС, МУВС, УВС, на які покладені функції керівництва і організації роботи з переліченими службами і підрозділами, а також за рахунок часткового розподілу штатної чисельності апаратів карного розшуку по виправних справах, які виконували профілактичні завдання з боротьби з наркоманією, проституцією, побутовою і рецидивною злочинністю, щодо перевиховання осіб, засуджених до  покарання не пов'язаних із позбавленням волі.

У зв'язку з набуттям Україною незалежності, прийняттям Конституції України, Закону України "Про міліцію" в органах внутрішніх справ України відбулися певні зміни. В складі Міністерства внутрішніх справ України, наказом від 20.11.1997 р. утворено Головне управління адміністративної служби міліції (ГУАСМ) [9]. ГУАСМ здійснює свою діяльність щодо охорони громадського порядку, профілактики та розкриття злочинів у взаємодії з іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ, державними органами та органами місцевого самоврядування і об'єднаннями громадян, у тому числі, інших держав; з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, підрозділами Міноборони, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби; з посадовими і службовими особами та громадянами, а також надає їм необхідну практичну допомогу. До складу цієї служби, крім підрозділів з організації і охорони громадського порядку, забезпечення масових заходів та організації роботи підрозділів "Беркут", організації діяльності спеціальних установ міліції, дозвільної системи, роботи з населенням та громадськими формуваннями, паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, координації діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ у районах радіоактивного забруднення, входять і підрозділи дільничних інспекторів міліції.

Із історії створення і розвитку інституту дільничних інспекторів міліції можна зробити ряд висновків, осмислення яких дозволяє сформулювати положення щодо напрямків діяльності цієї служби в сучасних умовах.

1. Дільничні інспектори з'явилися в складі міліції тоді, коли будь-яких інших постійно діючих підрозділів безпосередньо на території практично не було. За часів Радянського Союзу у багатьох місцях вони були першими і єдиними представниками не тільки міліції, але і реальної влади взагалі, функція організації була для них, із самого початку, головною, але, в наступному, відійшла на другий план.

2. З часом коло службових обов'язків дільничних інспекторів постійно розширювалося. Це було пов'язано, насамперед, із тим, що створення нових підрозділів і спеціалізація служб міліції взагалі фактичного виходили за межі адміністративної дільниці. У цих умовах певна частина їхніх функцій покладалася на дільничних інспекторів. Об'єктивний процес спеціалізації міліції поступово призвів до надмірної універсалізації оперативно-службової діяльності дільничних. Адміністративна дільниця з форми організації роботи перетворилася, у свого роду, форму обслуговування населення.

3. Діяльність дільничних інспекторів стає все більш багатофункціональною, що і дотепер існує.

Сутність адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції випливає з історії її становлення, а також тих завдань, які поставлені перед цією службою зараз.

Сутність адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції полягає в діяльності, яка спрямована на охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, здійснення дозвільної системи, адміністративного нагляду, попередження та припинення правопорушень, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, виховання громадян у дусі додержання законів і т. ін.

Із визначення поняття адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції, можна зробити висновок, що вона цілком спрямована на організацію і здійснення охорони громадського порядку, протидію його порушенням.

Таким чином, постає проблема визначення сутності самого поняття охорони громадського порядку.

Питанню визначення самого поняття охорони громадського порядку приділили багато уваги такі вчені-адміністративісти, як І.І. Веремеєнко, І.П. Голосніченко, О.П. Дагель, Є.В. Додін, М.І. Єропкін, А.П. Клюшніченко, Я.Ю. Кондратьєв, О.Є. Луньов, Л.Л. Попов, І.П. Пахомов, А.В. Серьогін та ін. Цінність їхніх досліджень визначається вагомим внеском у визначення і осмислення системи понять цієї сфери, переліку та складів правопорушень у сфері громадського порядку, оскільки у чинному законодавстві не визначене саме тлумачення поняття громадського порядку, не наведений повний перелік порушень громадського порядку.

Вчені вважають [3, c. 14], що тлумачити поняття громадський порядок необхідно в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні громадський порядок включає в себе суспільні відносини, які регулюються нормами права та іншими соціальними нормами. Суть цих відносин визначається матеріальними умовами життя суспільства, відношенням громадян до найрізноманітніших сторін співжиття в суспільстві. Громадський порядок розглядається як система суспільних відносин, яка ґрунтується на засобах виробництва та складається внаслідок сукупного впливу на процеси суспільного життя усіх соціальних норм та принципів, що діють у суспільстві, як система ідеологічних відносин, що складаються в різних сферах життєдіяльності при регулюючому впливові правових та інших соціальних норм, як система, що включає у себе порядок вольових суспільних відносин, які складаються в процесі свідомого і добровільного дотримання громадянами встановлених у нормах права та нормах неюридичного характеру правил у сфері соціальної поведінки.

У вузькому розумінні громадський порядок обмежується визначеним колом суспільних відносин, а також умовами, завдяки яким складаються та розвиваються суспільні відносини, урегульовані нормами права, моралі, звичаями. Названі відносини, їх порядок сприяють утворенню належних умов для суспільно корисної діяльності громадян. Громадський порядок розглядається як стан соціальної урегульованості, який забезпечує охорону життя, здоров'я громадян, їх права та свободи, громадський спокій, мораль, людську гідність.

Охорона громадського порядку М.І. Єропкіним і Л.Л.Поповим визначаються як проведення державними органами в тісному зв'язку з громадськістю різноманітних заходів для забезпечення недоторканності громадян, захисту їхніх прав і законних інтересів народного надбання, по створенню обстановки спокою, нормальних умов для роботи державних, громадських підприємств, установ, організацій [10, c. 17]. У сформульованому визначенні, на наш погляд, не врахована спрямованість на забезпечення особистої безпеки громадян, що є складовою частиною об'єктів охорони порядку.

Позиція багатьох авторів із приводу змісту охорони громадського порядку є відмінною від зазначеного вище [11, c. 12-21].