Становлення правової держави, зміцнення законності і правопорядку вимагають зростання ефективності роботи правоохоронних органів держави, в першу чергу органів внутрішніх справ. У виконанні завдань та функцій, покладених на органи внутрішніх справ, значна роль належить адміністративній діяльності, яка здійснюється адміністративно-правовими засобами. Ця діяльність спрямована на захист особистості, її прав та свобод, на охорону громадського порядку і громадської безпеки, на боротьбу з різними правопорушеннями. Від її ефективності багато в чому залежить стан правопорядку [1]. Адміністративна діяльність здійснюється різними органами та підрозділами внутрішніх справ в залежності від виду адміністративної діяльності, а саме: охорона громадського порядку; здійснення дозвільної системи; забезпечення діяльності спеціальних установ міліції; забезпечення паспортного режиму; забезпечення правил перебування в державі іноземців та осіб без громадянства; контроль за безпекою дорожнього руху транспорту й пішоходів; забезпечення охорони об'єктів. Вказані вище види адміністративної діяльності забезпечуються різними підрозділами, а саме: працівниками міліції стройових підрозділів патрульно-постовою служби міліції; працівниками спеціальних установ (спеціальних приймальників розподільників); працівниками служби з  паспортної, реєстраційної та міграційної роботи; підрозділами та співробітниками дозвільної системи; працівниками Державної служби охорони; співробітниками Державної автомобільної інспекції; дільничними інспекторами міліції. Діяльність дільничних інспекторів міліції, на відміну від працівників інших служб, є багатофункціональною і забезпечує у визначеному обсязі всі напрямки і види адміністративної діяльності. Цим визначається їх особливе місце, роль та значення у вирішенні завдань адміністративної діяльності органів внутрішніх справ. В Інструкції з організації роботи дільничних інспекторів міліції, затвердженої наказом МВС України від 14.10.1999 р. за № 802 [2], визначені такі завдання адміністративної діяльності дільничних інспекторів міліції: забезпечення особистої і майнової безпеки громадян; охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; попередження і припинення злочинів та адміністративних правопорушень; активна участь у розкритті злочинів, учинених на адміністративній дільниці; проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до вчинення злочинів та інших правопорушень; здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких його встановлено; подання в межах своєї компетенції допомоги громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям і громадським об'єднанням у здійсненні їх законних прав і інтересів. Виходячи із змісту завдань діяльності дільничних інспекторів міліції [2; 3, с.7], службу ДІМ в цілому можна визначити як таку, що регламентується сукупністю норм різних галузей права, у першу чергу адміністративного права, виконавчо-розпорядчу підзаконну діяльність окремих підрозділів, їхнього особового складу щодо організації і практичного вирішення комплексу поставлених завдань.

Служба дільничних інспекторів міліції має особливості, зумовлені тими завданнями, які покладені на неї, що дозволяє розглядати її з позиції окремого органу (підрозділу) міліції. Ці завдання відрізняються складністю і виконуються в процесі охорони громадського порядку на адміністративних дільницях. Вона має за своєю суттю особливу функціональну природу: з одного боку, як адміністративна служба, а з іншого боку - як служба, спеціально призначена для ведення загальної і індивідуально-профілактичної, виховної роботи з особами, схильними до вчинення злочинів і адміністративних проступків.

Саме поняття "служба дільничних інспекторів міліції" можна дослідити з таких позицій:

1) як вид державної діяльності;

2) з позицій організаційно-управлінських, тобто як структурний підрозділ  органів внутрішніх справ;

3) крім цього, особливий характер виконуваних завдань та їх регламентація різними галузями права, насамперед, адміністративного надає підстав для більш глибокого дослідження служби дільничних інспекторів міліції як правового інституту.

Основні напрямки діяльності дільничних інспекторів міліції: адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова і кримінально-процесуальна діяльність, а також соціально-правове обслуговування населення. Усі зазначені напрямки мають профілактичну спрямованість, націлену на охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю, проте в перспективі пріоритетним видом діяльності буде останнє. У країнах з розвиненими ринковими відносинами цьому виду діяльності приділяється, в середньому, 75% робочого часу співробітників поліції.

З позицій діяльності служби дільничних інспекторів як державної  її можна уявити як складову частину служби в органах внутрішніх справ, що носить виконавчо-розпорядчий характер і, відповідно до обов'язків міліції, її діяльність має забезпечити вирішення комплексу завдань щодо охорони правопорядку на адміністративних дільницях. Саму службу в цій сфері можна охарактеризувати як: 1) організаційно-управлінську діяльність і 2) безпосередньо практичну діяльність дільничних інспекторів щодо виконання покладених на них завдань.

З позицій організаційно-управлінських поняття "служба дільничних інспекторів міліції" розкривається як сукупність підрозділів і їхнього особового складу у структурі МВС України. Тому у відомчих документах часто відзначається необхідність зміцнення управління цією службою, що є галузевою підсистемою органів внутрішніх справ і входить до складу системи адміністративної служби міліції.

Служба дільничних інспекторів із моменту її виникнення і розвитку в системі органів внутрішніх справ була неодноразово реорганізована у плані визначення її підпорядкованості, що, на нашу думку, пов'язано з багато функціональністю їхньої діяльності.

Для з'ясування місця і ролі служби дільничних інспекторів міліції в системі органів внутрішніх справ доцільно простежити історію розвитку цієї служби в структурному і функціональному аспектах.

Першою згадкою про адміністративно-поліцейський розподіл на земельні квартали як прообраз адміністративної дільниці був наведений у "Статуті благочиння або поліцейський" від 8 квітня 1782 року. Запроваджений ще Петром 1 адміністративно-поліцейський розподіл на сотні було замінено на квартали, в яких налічувалось приблизно від 50 до 100 дворів. Так, у Києві в 1785 році була створена управа благочиння. Місто налічувало 6 частин і кожна мала по 5 кварталів. Керівником управи був городничий, якому підпорядковувались частні пристави. В кварталі призначався квартальний наглядач та його помічник (поручик). Наглядач щоденно о 7 годині ранку доповідав частному приставу о пригодах в межах кварталу. Саме йому належало безпосередньо забезпечити порядок і безпеку, виконання законів і положень Статуту благочиння в кварталі [4, с.56-63].

Реформи 60-70 років  Х1Х століття в Росії мали певні наслідки.          25 грудня 1862 року були затверджені "Тимчасові правила про устрій поліції в містах і уїздах губерній", якими об'єднались підрозділи міської та земської поліції і на їх базі утворені уїздні поліцейські управління. На відміну від адміністративно-поліцейського розподілу, передбаченого "Статутом благочиння або поліцейським", "Тимчасові правила про устрій поліції в містах і уїздах губерній" передбачали особливий порядок устрою поліції в столицях Санкт-Петербурзі та Москві. Поліцію очолював обер-поліцмейстер, якому підпорядковувались три поліцмейстера, що виконували інспекторські функції, і два чиновника з особливих доручень. Низовою ланкою поліцейської структури були дільниці, які очолював пристав. Дільниці розподілялись на околодки, які охоплювали близько 3 - 4 тисячі населення і які очолював околоточний наглядач (прообраз дільничного інспектора міліції). Околоточні керували городовими постової служби, двірниками, наглядали за зовнішнім порядком, освітленням вулиць і дворів, правильністю ведіння домових книг, пропискою паспортів, своєчасним відкриванням та закриванням торговельних закладів, і іншим [5, c. 30].

Першим нормативним документом, що визначив місце міліції в системі радянського державного управління і її обов'язки, є "Інструкція про організацію радянської Робочо-селянської міліції", затверджена Народним комісаріатом внутрішніх справ (НКВС) і Народним комісаріатом юстиції (НКЮ) Російської Радянської Соціалістичної Федеративної Республіки (РРСФР) 12 жовтня 1918 р. Відповідно до цієї Інструкції, посади дільничних інспекторів міліції не передбачалися. Проте у ст. 3 було вказано, що в радянську Робочо-селянську міліцію, поряд з іншими робітниками, входять старші міліціонери, робота яких будується за дільничним принципом. Призначення на посади старших міліціонерів провадилося начальниками міліції з наступним затвердженням завідуючими відділами управління виконкому повітової (міської) Ради депутатів. Старші міліціонери підпорядковувалися начальникам повітової (міської) міліції і самі мали у своєму підпорядкуванні рядових міліціонерів.

Слід зазначити, що в містах ідея запровадження інституту дільничного працівника міліції виникла і втілювалась у життя нормативно і організаційно дещо раніше. Так, питання про введення в штати міської міліції посади дільничного наглядача (в наступному - дільничного інспектора міліції), почала обговорюватись в пресі уже наприкінці 1922 - на початку 1923 року. 17 листопада 1923 р. Наказом Центрального адміністративного управління НКВС РРФСР була введена в дію Інструкція дільничному наглядачеві. В ній передбачалось, що зоною діяльності дільничних наглядачів є підрайон в містах число мешканців в яких складає 4-5 тисяч чоловік.

Початком утворення в сільській місцевості дільниць і закріплення за ними міліціонерів було покладено в 1924-1925 рр. В цей період склалося два способи організації служби дільничних наглядачів:

1. всі міліціонери знаходились при волосному (районному) центрі, а територія волості (району) була розподілена на адміністративні (міліцейські) дільниці. Кожному міліціонеру визначалась певна дільниця, яку він відвідував під час відряджень або періодичних відвідувань;
2. управління волосної (районної) міліції розташовувалось у волосному (районному) центрі, а міліціонери - на своїх дільницях при сільрадах [6, c. 26].

Найбільше розповсюдження мав другий спосіб організації служби дільничних наглядачів. Центром міліцейської дільниці була одна із сільрад, з таким розрахунком, щоб радіус дільниці, яка обслуговується міліціонером, не перевищувала 15-25 км [7, c. 39-40]. Цей спосіб мав наступні позитивні сторони: наближав міліцейський апарат до сільського населення; зробив його гнучкішим; полегшив можливості щодо швидкого реагування на різноманітні вимоги, які висувались до адміністративних органів сільським населенням; надавав можливість ближче та краще знайомитись зі своєю дільницею.

Серед інших організаційних змін необхідно відмітити той факт, що спеціальним наказом № 109 від 13 лютого 1930 р. НКВС РРСФСР перейменовано дільничних наглядачів міської місцевості і сільських міліціонерів районних адміністративних відділень в дільничних інспекторів міліції із збереженням за ними прав і обов'язків, встановлених раніше. На нашу думку, саме цю дату слід вважати початком функціонування служби дільничних інспекторів міліції.