Варто наголосити, що до 1965 р. промислові зразки на території Радянського Союзу охоронялися тільки нормами авторського права. І лише через майже тридцять років постановою Ради Міністрів СРСР № 535 від 9 червня 1965 р. [9] знову вводиться державна реєстрація і правова охорона промислових зразків, при цьому організація цієї роботи в країні покладається на Комітет. Дана постанова забезпечувала вирішення суперечок про авторство на промислові зразки в судовому порядку відповідно до діючого законодавства, затверджувало Положення про промислових зразках, а також передбачало розробку і прийняття Інструкції про винагороду за промислові зразки. Цікаво, що за радянським законодавством до промислового зразка висувалась вимога локальної новизни в межах країни. Популярність промислового зразка за кордоном не спростовувала його новизни. Визначення ,художнє рішення виробу, було вузькопрофесійним і застосовувалося в області технічної естетики й архітектури для позначення створеного автором оригінального матеріального об'єкта , коли хотіли підкреслити творчий підхід автора до поставленого перед ним задачі. Це ж значеннєве навантаження вираження ,художнє рішення виробу, несе в законодавстві про промислові зразки. Воно означає, що як промисловий зразок охороняється не матеріальний предмет як такий (верстат, годинник, стілець), а доробок творчої праці, тобто розробка, що змальовує, який зовнішній вигляд повинний мати кінцевий виріб (верстат, годинник, стілець), і за назвою адекватне промисловому зразку.

Тоді як, єдність технічних і естетичних якостей виробу має на увазі діалектична єдність рис зовнішнього вигляду виробу, у якому художні риси є не лише прикрасою. Вони повинні бути композиційно ув'язані з технічними рисами, тобто з призначенням, утилітарною користю виробу. Художнє рішення виробу повинне відповідати його технічної сутності і ергономічним вимогам, пропонованим до виробу споживачем.

При цьому, зовнішній вид виробу, що заявляється в якості промислового зразка, повинний виконуватися промисловим способом, тобто з використанням промислової технології виготовлення виробу. Вироби кустарного виробництва й унікальні вироби не відповідають цій вимозі. Правова охорона промислових зразків будувалася в основному на зразок правової охорони винаходів (форма охорони, порядок подачі заявок, права і пільги авторів і т.д.). За законодавством про промислові зразки право на промисловий зразок підтверджував охоронний документ, виданий на основі заявки, якщо Комітет визнавав заявлене художнє рішення промисловим зразком.

Важливо наголосити, що суб'єктами права на промисловий зразок були автори, їхні спадкоємці, інші правонаступники авторів (у випадку видачі патенту) і Радянська держава (у випадку видачі свідоцтва). Авторами промислових зразків могли бути як громадяни СРСР, так і іноземці.

Відмітимо, що класифікація заявлених і зареєстрованих промислових зразків здійснювалася відповідно до Міжнародної класифікації промислових зразків (МКПО).

Досить детально проаналізував законодавство СРСР про промислові зразки 1965 року Е. П. Гаврилов [10, с. 20]. На його думку, позитивну роль для правової охорони промислових зразків зіграла Постанова Ради Міністрів СРСР від 18 жовтня 1968 року "Про поліпшення використання досягнень технічної естетики в народному господарстві [11]. Посилилась науково дослідна робота у сфері законодавства про промислові зразки. Тільки за період з 1965 по 1975 роки в журналі "Вопросы изобретательства" було опубліковано понад 60 статей з питань охорони промислових зразків, в яких здійснено грунтовний аналіз чинного законодавства про промислові зразки [4, с. 21].

За період після поновлення патентної охорони промислових зразків (1965 р.) і до прийняття нової редакції Положення про промислові зразки 1981 р. накопичувався практичний досвід по оформленню й експертизі заявок на промислові зразки, удосконалюванню її методології. Його узагальнення більш ніж за п'ятнадцятирічний період дозволило сформувати методологію експертизи заявок на якісно нову ступінь. Аналіз Положення 1981 року [12] дає підстави зробити висновок, що нормативний акт сприяв розв'язанню ряду спірних питань і удосконаленню роботи в галузі охорони прав на промислові зразки.

Безперечно, що цьому процесу значною мірою сприяло розширення випуску товарів народного споживання в той період, зокрема, виробів культурно-побутового призначення і господарського побуту, а також багатьох видів промислової продукції. У процесі виробництва технічно складного побутового і промислового устаткування все більша увага приділялася поліпшенню його естетичних властивостей, що стали універсальним показником якості. Таким чином, у результаті створювалися передумови для прискореного розвитку виробництва технічно зроблених виробів, що відрізняються новизною функціонального призначення, поліпшеними споживчими і естетичними властивостями, підвищеною комфортністю.

Основним нормативним актом, що регулює суспільні відносини в сфері розробки, правової охорони і використання промислових зразків в Росії, був Цивільний кодекс РСФСР (у редакції Указу ПВС РСФСР від 24 лютого 1987 р.), [13] зокрема, розділ VI ,Право на винахід, раціоналізаторський пропозицію і промисловий зразок,. У ст. 523.1 (право на промисловий зразок) закріплювалися принципові норми, що стосуються форми охорони промислових зразків (свідчення, патент), змісту права, порядку патентування промислових зразків, створених радянськими громадянами, і передачі радянських промислових зразків за границю.

В УРСР 18 липня 1963 року був прийнятий Цивільний кодекс України ,  який містив статтю 517 яка після 20.05.1985 мала назву "Законодавство України про охорону прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг" [14]. Дана стаття містить перелік нормативно-правових актів, які регулюють відносини в сфері промислової власності.

Становленню національного законодавства про інтелектуальну власність сприяло прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., якою було проголошено, що Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Відповідно до цієї Декларації весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території Української РСР, проголошується власністю народу, матеріальною основою суверенітету Української РСР і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян Української РСР [15].

Ці положення Декларації знайшли підтвердження в Законі УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. [16] і в Акті проголошення незалежності України та створення самостійної держави - України від 24 серпня 1991 р. [17] завдяки цьому, були закладені підвалини створення національної правової системи, у тому числі національного законодавства про інтелектуальну власність.

У процесі становлення законодавства України про інтелектуальну власність важливу роль відіграв Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р., в якому результати інтелектуальної діяльності та комерційні позначення впершее визнані об`єктами права власності, а також упершее на національному законодавчому рівні легалізований термін "інтелектуальна власність" [18].

13 грудня 1991 р. прийнято Закон України " Про наукову і науково-технічну діяльність ", в якому було закріплено, що результати науково-технічної діяльності є об`єктами власності творців (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором (частина друга статті 26) [19].

Першим нормативним актом, який започаткував створення законодавства про інтелектуальну, зокрема промислову, власність, було затверджене Указом Президента України "Тимчасове положення про правову охорону об`єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні" від 18 вересня 1992р. Цим правовим актом закладені правові засади правової охорони результатів науково-технічної, творчої діяльності та комерційних позначень [20]. Дещо пізніше в країні були встановлені правові засади створення і використання науково-технічної інформації - законодавець визнав науково-технічну інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної власності [21].

Значним кроком у розвитку законодавства в сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 1993 році пакета спеціальних законів "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"[22], "Про охорону прав на промислові зразки" [23] та "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"[24].

В умовах незалежності основу правової бази становить Цивільний кодекс України [25] та Господарський кодекс України [26] було, які були прийняті 16 січня 2003 року та вступили в дію з 1 січня 2004.

Беручи до уваги, що Україна вступила до Світової організації торгівлі, це безпосередньо пов'язано з необхідність дотримання нашою державою Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, прийнятої цією організацією. Для цілей вказаної Угоди термін ,інтелектуальна власність, означає всі категорії інтелектуальної власності, які є предметом Угоди: сукупність об'єктів авторського права і суміжних прав, торговельні марки, географічні зазначення, промислові зразки, винаходи, компонування інтегральних мікросхем та охорона інформації, яка не підлягає розголошенню. До аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи поняття права інтелектуальної власності, встановлене статтею 418 Цивільного кодексу України.

Отже, ми побачили що актуальність правової охорони промислового дизайну набуває в ті історичні періоди, коли активно і потужно працює виробництво товарів побутового вжитку. 

При цьому, відстежується історична тенденція до збільшення кількості нормативно-правових актів що регламентують охорону прав на промислові зразки. Помітна деталізація регулювання суспільних відносин щодо охорони прав на промислові зразки. Суб'єктний склад охорони прав на промислові зразки від двох суб'єктів (держава - власник) збільшився до п'яти (держава - власник - правонаступник - спадкоємець - роботодавець).

Вважаємо, що перелік об'єктів які можуть бути захищені патентом на промисловий зразок є невичерпним. Кожен новий законодавчий акт розширює можливість набуття правової охорони на промисловий зразок.

Використовуючи статистику патентних відомств в різні періоди часу, а саме частину надання правової охорони прав на промислові зразки можна спостерігати зростання або спад об'єму виробництва в тій чи іншій галузі економіки.

Створення правової системи охорони промислових зразків, як і надання правової охорони всім формам інтелектуальної власності, вимагає встановлення балансу інтересів. По-перше, існує необхідність у наданні дієвої і ефективної охорони, для того щоб закон міг виконувати свої функції сприяння розвитку промислового дизайну у виробництві. По-друге - існує необхідність забезпечити, щоб закон не поширював надто дію охорони за межі того, що необхідно для спонукального мотиву, необхідного для творчої діяльності, щоб внести найменшу кількість перешкод для вільного використання існуючих промислових зразків. Установлення цього балансу вимагає уважного розгляду ряду питань, з яких найбільш важливими є: а) визначення об'єкта охорони; б) права, які стосуються власника об'єкта охорони; в) строк дії таких прав; г) надання таких прав; д) процедура прийняття таких прав.

Таким чином, питання правової охорони об'єктів інтелектуальної власності на сьогодні залишається актуальним як для науково-дослідної сфери, так і для правозастосовчої діяльності. Подальшого розвитку можуть набути дослідження критеріїв охороноздатності (новизна, промислова придатність) саме в історичному аспекті.