Надзвичайно важливим для суспільства та держави є стан належної правової охорони прав на об'єкти промислової власності, оскільки саме промислова власність у більшій мірі виступає тим рушійним фактором, який здатний надати прискореного темпу розвитку економіки країни, її промислового потенціалу, стимулювати розвиток підприємницької активності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а звідси - забезпечити достойні умови життя громадянам держави. З погляду на глобальність та важливість завдань, які вирішуються у тому числі і через забезпечення гарантованості прав на об'єкти промислової власності стає зрозумілою постійна увага керівництва нашої держави, а також міжнародної спільноти до питань охорони прав промислової власності в Україні. Наслідком цього стало створення національної системи охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, яка, на сьогоднішній день, складається із значної кількості державних та недержавних інституцій, покликаних у тій або іншій мірі здійснювати управлінський вплив на суспільні відносини, що виникають у сфері інтелектуальної власності. Але, не дивлячись на факт існування розгалуженої системи зазначених органів (організацій), результативність їх діяльності не можна визнати задовільною. Такий стан справ пояснюється багатьма факторами, зокрема: відсутністю належної координації у діяльності органів державного управління; недостатністю сучасних технологій управління і технічного забезпечення у системі відомств, які опікуються питанням захисту інтелектуальної (промислової) власності, особливо щодо належного інформаційного забезпечення у цій сфері; нерозвиненістю системи надання послуг у сфері інтелектуальної (промислової) власності, що пов'язано із загальним станом інфраструктури цієї діяльності, особливо у регіонах [157]. У той же час, незважаючи на окреслені вище недоліки, система суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки виконує при цьому своє головне завдання - створення найбільш сприятливих умов для набуття та здійснення прав на промислові зразки.

Зазначена головна мета, у свою чергу, розкладається на певні складові елементи, завдання, які вже виступають конкретними напрямками діяльності для того або іншого суб'єкту адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері, визначають його повноваження, впливають на особливості побудови організаційної структури. У якості таких завдань можна назвати таки:

• забезпечення організаційно-правового режиму правомірного використання прав на промислові зразки;
• ідентифікація, визнання, реєстрація промислових зразків;
• видача охоронних документів на промислові зразки;
• поновлення порушених прав та законних інтересів власників прав на промислові зразки;
• припинення порушень, пов'язаних із завданням шкоди власникам прав на промислові зразки;
• притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні зазначених правопорушень.

Зазначені завдання носять універсальний характер, оскільки з однієї сторони вони відносяться до усієї сукупності об'єктів промислової власності, тобто визначають напрямки діяльності суб'єктів адміністративно-правового регулювання пов'язані з їх охороною, а з іншої сторони - стосуються у повній мірі кожного окремого об'єкту промислової власності, характеризують його індивідуальний режим охорони. Говорячи про окремі об'єкти промислової власності, відмітимо, що національне законодавство у зазначеному питанні орієнтується на міжнародні документи, присвячені визначенню об'єктів промислової власності, зокрема Конвенцію про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Паризьку Конвенцію з охорони промислової власності [65]. Особливістю цих документів щодо зазначеного питання є те, що вони не містять вичерпного переліку об'єктів промислової власності, а отже з часом можуть бути доповнені. Так, у пункті 3 Паризької Конвенції вказано, що промислова власність трактується у найширшому сенсі і поширюється не лише на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості, а також на всі продукти промислового чи природного походження, а саме: вино, зерно, тютюн, фрукти, худобу, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.

Отже, врахувавши більшість із зазначених положень українські законодавці [25], а також науковці [158, с. 25] віднесли до об'єктів промислової власності винаходи, корисні моделі, промислові зразки; сорти рослин, породи тварин; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; знаки для товарів і послуг; зазначення походження товарів (географічні зазначення); комерційні (фірмові) найменування; раціоналізаторські пропозиції.

Вищим органом у системі суб'єктів управління у зазначеній сфері є Кабінет Міністрів України [159, с.54], який фактично очолює систему цих суб'єктів. Таке місце Кабінету Міністрів належить, зокрема, завдяки включенню до його компетенції положення про те, що він "спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади" (п. 9 ст. 116 Конституції [77]). Аналіз ст. 116 Конституції України дозволяє виділити ряд напрямків діяльності Уряду України, в межах яких знаходять прояв певні елементи управління в сфері охорони прав на об'єкти промислової власності. Так, Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сфері науки, розробляє і здійснює загальнодержавні програми науково-технічного розвитку України, здійснює управління об'єктами державної власності, здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки України тощо. Основною формою реалізації компетенції Кабінету Міністрів є прийняття правових актів - постанов і розпоряджень, які обов'язкові до виконання на території України.

У формі постанов Кабінету Міністрів видаються акти, які мають у переважній більшості випадків нормативний характер, або з питань, що мають найбільш важливе загальне значення. Відмітимо, що Урядом України було видано значну кількість постанов, які є правовою формою його управлінської діяльності, пов'язаної із охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності і спрямованої на забезпечення організаційно-правового режиму правомірного використання об'єктів інтелектуальної, зокрема, прав на промислові зразки. Зазначені нормативні акти, можуть бути зведені до певних груп, де підставою групування буде виступати конкретна мета їх видання.

Так, можна вести мову про три основні класифікаційні групи постанов Кабінету Міністрів України:

• постанови, спрямовані на деталізацію положень законодавчих актів, які визначають загальні засади правової охорони та захисту об'єктів інтелектуальної (промислової) власності. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності" [99], "Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми" [160] тощо;

• постанови, спрямовані на утворення та/або визначення, удосконалення правового статусу суб'єктів управління в сфері охорони прав на промислові зразки. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності"[161], "Про внесення змін до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності" [162];
• постанови, спрямовані на організацію взаємодії, у тому числі і міжнародної, між суб'єктами управління у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з інтелектуальної власності на сорти рослин" [163], "Про затвердження Угоди про співробітництво сфері інтелектуальної власності між Кабінетом Міністрів України і Урядом Китайської Народної Республіки" [164].

Поряд з цим відмітимо, що Кабінет Міністрів України може здійснювати певний управлінський вплив на зазначені вищи суспільні відносини також і шляхом прийняття індивідуальних актів управління - постанов, через видання яких призначаються або звільняються з посад керівники (заступники керівників) державних органів, покликаних здійснювати охорону прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності.

Певне місце серед правових актів управління Кабінету Міністрів України, які використовуються ним також у сфері адміністративно-правового регулювання охорони прав на промислові зразки, займають і розпорядження, які у переважній більшості випадків мають індивідуальний характер. Наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 383 "Про призначення представника Уряду України в Спільній робочій Комісії держав-учасниць Угоди про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності" [165].

Опосередковану участь в адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки займає Міністерство юстиції України, одним із завдань якого, відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" [166] є реєстрація нормативних актів, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер виданих, зокрема, суб'єктами адміністративно-правового регулювання  у сфері охорони прав на промислові зразки. До моменту такої реєстрації зазначені нормативні акти управління не можуть вступити у дію, а від так і регулювати суспільні відносини у зазначеній сфері.

Зазначені вище суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки можуть бути зведені до групи суб'єктів, що володіють загальною компетенцією у даній сфері, а тому їх охоронна діяльність у переважній більшості випадків обмежується лише створенням організаційно-правового режиму правомірного використання прав на промислові зразки, що досягається, як було показано вище, шляхом видання правових актів регулювання.

У той же час такий об'єм правової охорони не в змозі задовольнити потреби суспільства, держави, окремих осіб щодо гарантування прав на той або інший об'єкт промислової власності. У зв'язку з цим, державою створюється наступний рівень правової охорони об'єктів промислової власності, який уособлюється у діяльності спеціального суб'єкту галузевої компетенції - Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі - Держдепартамент).

Необхідність існування даного державного органу проголошена ще у Паризької конвенції, де, зокрема, зазначено, що незалежно від політичного й економічного устрою держави, для реалізації державної політики у сфері промислової власності необхідно утворити спеціалізовану установу - патентне відомство.

Патентне відомство має бути цілісною спеціалізованою установою, головним завданням якої є проведення робіт з надання правової охорони об'єктам промислової власності і регламентації прав, починаючи з прийняття заявок і закінчуючи видачею охоронних документів та підтримання їхньої чинності [167].