Правом розслідування правопорушень, передбачених ст. 4-6 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та ст. 1643 КУпАП наділені посадові особи Антимонопольного комітету України та його структурних підрозділів (працівники ОВС України також мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення передбачені ч. 1 ст. 1643 КУпАП).

Відмітимо, що зазначені посадові особи наділені досить широкими правами, які дозволяють їм реалізовувати покладені на них повноваження в сфері охорони прав на об'єкти промислової власності. При цьому зауважимо, що обсяг владних повноважень працівників Антимонопольного комітету України буде відрізнятися в залежності від того, розслідуванням якого правопорушення вони займаються. Або того, що передбачено ст. 1643 КУпАП, або передбаченого ст. 4-6 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". У останньому випадку їх можливості примусового впливу на порушників антимонопольного законодавства є значно ширшими. Так, наприклад, для забезпечення виконання рішень Антимонопольного комітету України, його територіальні відділення мають право виносити розпорядження про:

•  заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачу), вчиняти певні дії;
•  накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Окрім цього Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у справах про недобросовісну конкуренцію мають право приймати обов'язкові для виконання рішення про:

• визнання факту недобросовісної конкуренції;
• припинення недобросовісної конкуренції;
• офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;
• накладання штрафів;
• вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця);
• скасування або зміну центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування прийнятих ними неправомірних актів і розірвання укладених ними угод.

Останнім з контролюючих органів, діяльності якого у сфері управління охороною прав на об'єкти промислової власності необхідно приділити увагу, є Державна митна служба України.

На сьогоднішній день в усьому світі роль митних органів у боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної (промислової) власності є загальновизнаною. Тому особлива увага приділяється гармонізації захисту прав інтелектуальної (промислової) власності митними органами. Справді, митні органи - це надійний і досить ефективний бар'єр на шляху контрафактних товарів (тобто товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України або вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника, що захищаються відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку (ст.1 Митного кодексу України)), оскільки саме митник приймає рішення про переміщення товарів через митний кордон [202].

В Україні заходи для захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні було запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2001 р. № 412 "Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності" [203] та деталізовано рядом відомчих нормативних актів [204; 205].

Аналіз зазначених нормативних актів свідчить про існування дещо особливої процедури захисту прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності. Суть даної процедури полягає у тому, що вона може бути приведена у дію лише за заявою фізичної або юридичної особи, яка має переконливі підстави вважати, що при імпорті або експорті товарів, які містять її інтелектуальну (промислову) власність, порушуються її права. Отже, змістом заяви є клопотання особи, яка володіє правами на той або інший об'єкт інтелектуальної (промислової) власності, про запровадження контролю за переміщенням через митний кордон України об'єктів інтелектуальної (промислової) власності. Для цього правовласник або його представник подає до Державної митної служби окрім самої заяви ще і вичерпну інформацію про: розпізнавальні ознаки оригінального товару; офіційних дистриб'юторів; перевізників і види транспортувань; країни експорту та імпорту. Правовласник надає інформацію про контрофактні товари і тих, хто переміщує їх через кордон (у разі наявності таких відомостей). Ця інформація заноситься до комп'ютерної бази даних Державної митної служби України, на основі чого складається відповідний реєстр товарів. Завдяки реєстру усі митниці мають доступ до цієї інформації і можливість ідентифікувати товари, що імпортуються чи експортуються, з товарами, зареєстрованими у базі даних.

Отже, роль митниці у процедурі захисту прав на об'єкти промислової власності головним чином полягає у сприянні їх захисту.

Ефективність участі митниць у захисті прав інтелектуальної (промислової) власності на кордоні, як справедливо зазнається у літературі [196; 206], залежить від чіткої взаємодії між правовласником та митницею. Правовласник має своєчасно повідомляти митницю про усі зміни у поданій заяві, гарантувати погашення збитків імпортера або експортера у разі наявності законних підстав про нанесення таких збитків через безпідставне затримання митного оформлення товарів. Він має право протягом терміну реєстрації звертатися до будь-якого митного органу України стосовно призупинення митного оформлення товару, який переміщується через митний кордон України з порушенням його прав.

Заходи для захисту прав інтелектуальної (промислової) власності застосовуються на останньому етапі митного оформлення - перед випуском товарів у вільний обіг, тобто, до цього моменту вже остаточно встановлено код товару (згідно з Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності), митну вартість, а також почалася юридична відповідальність декларанта за вірогідність поданих документів (вантажна митна декларація вже не може бути відкликаною) [202, с. 28].

У разі виявлення ознак порушення прав інтелектуальної власності при переміщенні через митний кордон України товарів, які внесені до реєстру Державної митної служби України, митниця має право призупинити митне оформлення таких товарів (зазначені дії ми розглядаємо у якості адміністративно-примусового засобу, тобто методу управління в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності) терміном на 15 робочих днів та терміново повідомити про це правовласника, який повинен негайно прибути на місце затримання товару для огляду та прийняття відповідних заходів. Термін призупинення митного оформлення товарів за наявності вагомих підстав може бути продовженим ще на 15 робочих днів. За допомогою засобів електронного зв'язку повідомлення про призупинення митного оформлення таких товарі або будь-які зміни в інформації про зареєстровані товари терміново надходять на усі митниці.

Якщо протягом зазначених строків, контрафактність товарів щодо яких прийнято рішення про призупинення митного оформлення, буде підтверджена, митний орган зобов'язаний порушити справу про порушення митних правил, а товари - безпосередні предмети правопорушення - вилучити та зберігати до вирішення справи по суті. Відповідальність за подібні дії передбачена ст. 345 (Переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності) Митного кодексу України [207]. Але при цьому необхідно звернути увагу на досить м'які санкції, які містяться у зазначеній статті. Так, наприклад до юридичних осіб може бути застосовано штраф у розмірі від 510 до 2550 гривень, що на нашу думку, з погляду на обсяги контрафактної продукції яка переміщується через державний кордон, є надто мало. Подібна позиція законодавця до встановлення юридичної, фактично адміністративної відповідальності за переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності стає ще більш незрозумілою з погляду на санкції, які були встановлено за подібні дії у Митному кодексі України від 1991 року [208]. Зазначений нормативний акт дозволяв застосувати до порушника (юридичної особи) штраф у розмірі від 10 до 1200 офіційно встановлених на день вчинення порушення митних правил мінімальних розмірів заробітної плати (у 2003 році, останньому році чинності Митного кодексу України від 1991 р., мінімальна заробітна плата складала 185 гривень (до 1 грудня 2003 р.) [209]), тобто від 1850 до 222000 гривень. На нашу думка, така поблажлива позиція законодавця щодо порушників прав на об'єкти промислової власності з погляду на розповсюдженість подібних порушень, з погляду на необхідність створення в Україні надійних гарантій захисту прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності, необхідність запровадження яких випливає із міжнародних зобов'язань України, не сприяє проведенню результативної боротьби із зазначеними порушеннями.

Немає підстав долучати до зазначених суб'єктів Державну митну службу й Антимонопольний комітет. Ми пояснюємо це тим, що ці державні органи не мають законодавчих підстав для здійснення захисту прав на промислові зразки. Адже відомо, що адміністративно-правові відносини виникають тільки на підставі норми права [210, с. 31]

Але все-таки ж у цілому, можна стверджувати, що викладена вище система захисту прав інтелектуальної (промислової) власності на митному кордоні у своїй переважній більшості відповідає міжнародним вимогам і створює більш-менш надійні умови для швидкого реагування митних органів на звернення правовласників про захист їх прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності.