Виконуючи вимоги міжнародних документів Україна на початку 90-х років почала реалізовувати їх на практиці. Так, постановою Президії Верховної Ради України від 2 грудня 1991 року № 1897 "Про деякі організаційні заходи, що стосується забезпечення охорони промислової власності" [168] було доручено Кабінету Міністрів України розробити "Тимчасове положення про охорону об'єктів промислової власності" та створити патентне відомство й інші необхідні структури державного регулювання питаннями охорони об'єктів промислової власності, а також, забезпечити узгодження питань охорони об'єктів промислової власності з урядами інших держав - членів колишнього СРСР. Наслідком видання зазначеного документу стало створення у січні 1992 р. Державного патентного відомства України (далі - Держпатент України) зі статусом центрального органу виконавчої влади у сфері правової охорони промислової власності. З 1992 р. до 2000 р. відбувався активний та практично безперервний процес реформування та перепорядкування Держпатенту України, який завершився створенням Держдепартаменту.

Але при цьому, на жаль, не можна стверджувати, що за сучасних умов правовий статус, організаційна структура Держдепартаменту відповідає сучасним світовим стандартам. По-перше, головна проблема полягає у тому, що Держдепартамент не має статусу центрального органу виконавчої влади, а є лише урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки і йому підпорядковується. Окрім цього на базі Держдепартаменту створено Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укрпатент). Все це зробило систему галузевих органів управління охороною промислової власності трьох ступневою.

Дослідження світової практики показують, що такої системи не існує в жодній країні світу [158, с.114].

По-друге, на теперішній час статус центрального органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності (Установа), правовий статус якого визначено в ряді нормативних актів різної юридичної сили, де-юре має Міністерство освіти і науки України, а де-факто більшість цих повноважень виконують Держдепартамент, Укрпатент, Українське агентство з авторських та суміжних прав (далі - УААСП). Досить показово, що, наприклад, у Правилах складання та подання заявки на промисловий зразок, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 18 лютого 2002 р., відсутні будь-які посилання на повноваження Установи, передбачені, зокрема, Законом України "Про охорону прав на промислові зразки" та іншими спеціальними законодавчими актами. З ними повністю ототожнюються повноваження Держдепартаменту, здійснювані на основі "творчого" розвитку сумнівної з погляду законності формули, яка застосовується в деяких постановах Кабінету Міністрів України, типу "Міністерство освіти і науки в особі Державного департаменту інтелектуальної власності, що діє у складі зазначеного Міністерства" [167, с. 104].

По-третє, ситуація, коли одна юридична особа (Держдепартамент, Укрпатент) виконує більшість власних повноважень, діючи (де-юре чи де-факто) "в особі", від імені іншої юридичної особи свідчить про відсутність чіткого розмежування компетенції між Міністерством освіти і науки, Держдепартаментом та іншими державними підприємствами, які діють у даній сфері.

Отже, можна констатувати, що в Україні розмито статус патентного відомства і як, справедливо з цього приводу зазначає Л. Комзюк, його як цілісного органу виконавчої влади, по суті, не існує. У зв'язку з цим ми повністю розділяємо думку автора, який виступає з пропозицією утворити на базі Держдепартаменту, Укрпатенту та УААСП потужне Державне патентне відомство зі статусом спеціального органу виконавчої влади, відповідального за здійснення державної політики у сфері промислової власності й авторських та суміжних прав, яке мало б автономну юрисдикцію (на нашу думку, краще автономний правовий статус), притаманну патентним відомствам розвинутих краї [169].

Але не дивлячись на зазначені недоліки, Держдепартамент досить успішно виконує свої завдання щодо управління у сфері охорони прав на об'єкти промислової власності, де під охороною розуміється діяльність останнього, спрямована на ідентифікацію, визнання, реєстрацію та видачу охоронного документу на об'єкт промислової власності, а також забезпечення організаційно-правового режиму його правомірного використання [170]. Можна констатувати, що при цьому Держдепартамент здійснює дозвільне провадження. Переконує в цьому визначення дозвільного провадження сформульоване С.В. Лихачовим, як особливий вид адміністративного процесу, сукупність послідовних дій, врегульованих адміністративно-процесуальними нормами, які забезпечують певний порядок реалізації дозвільної політики, відповідної конституційним положенням щодо напрямків державного будівництва [171, с. 149].

Таким чином, фактично управлінська діяльність Держдепартаменту щодо охорони прав на об'єкти промислової власності здійснюється у процедурній формі або іншими словами у формі адміністративних процедур, як сукупності дій спрямованих на дослідження відповідності певного об'єкту його законодавчо закріпленим критеріям та ознакам, яким повинен відповідати обороноздатний об'єкт промислової власності. Якщо таку відповідність державним органом встановлено, то заявник має право на одержання правоохоронного документу на об'єкт промислової власності - патенту (винахід, корисна модель, промисловий зразок, селекційне досягнення) або свідоцтва (топографія інтегральної мікросхеми, знак для товарів і послуг, кваліфіковане зазначення походження товарів і послуг).

Розглянемо більш детально зміст адміністративної процедури з видачі правоохоронного документу на промисловий зразок. При цьому відмітимо, що незважаючи на наявність певних особливостей у порядку оформлення прав на той або інший об'єкт промислової власності, наприклад промисловий зразок та знак для товару і послуг, все ж таки можна виділити загальні елементи, які характеризують діяльність з видачі будь-якого правоохоронного документу.

З огляду на зазначене вище діяльність Держдепартаменту пов'язана з видачею охоронних документів обволікається у форму адміністративної процедури, яку у найзагальнішому вигляді можна розглядати як сукупність процедурних дій в межах певних стадій провадження у справі. Але, вказане визначення, на що вже зверталася увага [172], є неповним, оскільки не враховує деякі принципово важливі моменти. У зв'язку з цим необхідно пам'ятати наступне: по-перше, у межах адміністративної процедури знаходить вираз юридична діяльність, яка регламентується адміністративно-процедурними нормами; по-друге, обов'язковим учасником будь-якої адміністративної процедури є орган публічного управління (орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, якому делеговані державно-владні повноваження); по-третє, юридична діяльність, яка здійснюється у межах адміністративної процедури, має зовнішній характер, тобто спрямовується на фізичних або юридичних осіб організаційно непідпорядкованих суб'єкту публічного управління; по-четверте, наслідком такої діяльності практично завжди є видання правового акту управління (іншого документу, що має юридичне значення) [173, с. 88].

Зазначені ознаки адміністративної процедури у повній мірі характеризують також і діяльність уповноважених осіб Держдепартаменту з видачі патентів (свідоцтв) на об'єкти промислової власності. Розглянемо їх більш докладно.

На сьогоднішній день процедури видачі патентів (свідоцтв) регламентуються рядом нормативних актів різної юридичної сили, які містять значну кількість процедурних норм, тобто норм, що містять загальнообов'язкові правила поведінки і у зв'язку з цим регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі вирішення адміністративної справи щодо видачі патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності. Зазначені норми сконцентровані перш за все у Законах України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" [22], "Про охорону прав на промислові зразки" [23], "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" [174], "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" [24], "Про охорону прав на зазначення походження товарів" [175] наказах Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель" [176], "Про затвердження Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель" [177], "Про затвердження Правил складання та подання заявки на промисловий зразок" [178], " Про затвердження Правил складання, подання та розгляду заявки на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми" [179] тощо.

Обов'язковим суб'єктом адміністративної процедури, якого можна ще назвати лідируючим суб'єктом, стає Держдепартамент, правовий статус якого визначено у постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності", участь якого у процедурі видачі патенту на винахід надає їй державно-владного характеру. Це пов'язано з тим, що Держдепартамент виступає від імені держави і у зв'язку з цим наділений правом приймати односторонньо владні рішення, які можуть виступати у якості юридичних фактів, що породжують, змінюють або припиняють правовідносини. У сукупності зазначені вище завдання Держдепартаменту щодо теми нашої розмови полягає у тому, що він спрямовує розгляд справи про видачу охоронного документа та сприяє її вирішенню, застосовуючи при цьому форми та методи державного впливу на учасників процедурних відносин. Поряд з цим необхідно відмітити, що в адміністративній процедурі з видачі патенту (свідоцтва) приймає участь окрім Департаменту також і державне підприємство "Український інститут промислової власності", адміністративно-процедурний статус якого, як лідируючого суб'єкту, на сьогоднішній день визначено неналежним чином. Справа у тому, що "Український інститут промислової власності" з однієї сторони є звичайним підприємством, заснованим на державній формі власності, а з іншої, з погляду на його повноваження, є фактично суб'єктом публічного управління, тобто самостійним лідируючим суб'єктом адміністративної процедури. Зазначене непорозуміння щодо організаційно-правової форми інституту та покладених на нього функцій вимагає свого відповідного вирішення [167, с. 108].

Як і будь-яка інша адміністративна процедура, процедура з видачі патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності проходить послідовний розвиток, де достатньо чітко просліджуються групи процедурних дій, пов'язані загальністю досягнення певних проміжних цілей, сукупність задач, які для цього вирішуються і які (дії) здійснюються певними суб'єктами у відносно обмежених часових межах. Тобто іншими словами, мова йде про стадії зазначеної адміністративної процедури, яких можна виділити чотири.

Перша стадія - подання заявки та визначення дати її подання.

Друга стадія - розгляд заявки та прийняття рішення за результатами її розгляду.

Третя стадія - державна реєстрація патенту (топографії інтегральної мікросхеми, знака для товарів і послуг, кваліфікованого зазначення походження товарів) та опублікування відомостей щодо нього (зрозуміло, що дана стадія, як і наступна буде мати місце лише при наявності позитивної відповіді державної експертизи).

Четверта стадія - видача патенту (свідоцтва).

При цьому кількість зазначених стадій може бути збільшена за рахунок введення до їх переліку стадії оскарження прийнятого (неприйнятого) рішення, яка може, фактично, повторюватися після кожної з названих стадій (зауважимо, що зазначена стадія, навіть може розглядатися у якості самостійного способу охорони прав на об'єкти промислової власності [180, с. 194].