На початку 80-х років ХХ ст. з метою накопичення на комплексній та систематизованій основі інформації про факти застосування нетарифних обмежень, а відтак оцінки їх впливу на торгівлю Секретаріатом ЮНКТАД створено базу даних нетарифних методів, де в основу систематизації закладено розмежування всіх нетарифних обмежень на дві класифікаційні схеми. Перша враховувала нетарифні обмеження, які застосовувалися щодо конкретних товарів, друга - нетарифні обмеження загального характеру. Загалом було зазначено більше 200 видів заходів.

Заходи, що застосовуються до конкретних товарів, були класифіковані за п'ятьма критеріями, які, у свою чергу, поділялися на 11 підкатегорій, 33 розділи, 34 підрозділи та 23 статті [18; Ann 1]. Структура цієї класифікаційної схеми представлена таким чином:

1. фіскальні заходи (різноманітні тарифи, мита, податки);
2. заходи з обмеження обсягу (заборони, квоти, добровільні обмеження експорту, державна монополія на зовнішню торгівлю);
3. дозволи на імпорт (неавтоматичні - ліцензування, декларації з підтвердженням, дозволи окремим покупцям; умовні - дозволи залежно від експорту, залежно від можливостей здійснення національних поставок, від закупівлі національної продукції тощо; автоматичні дозволи - ліцензія з метою контролю, автоматичне ліцензування, декларація баз підтвердження та ін.);
4. контроль над цінами (системи мінімальних цін, антидемпінгове та компенсаційне розслідування, нагляд за цінами);
5. інші заходи (технічні вимоги - санітарно-гігієнічні та ветеринарні норми, технічні стандарти, вимоги до упакування та маркування, заходи з надання допомоги галузям, що конкурують з імпортом, - субсидування товарів, робочої сили, капіталу, податкові пільги; додаткові митні формальності; імпортні депозити та інше).

Класифікація нетарифних обмежень загального характеру, тобто нетарифних обмежень, що застосовуються до імпорту в цілому або до всього імпорту з окремих джерел, передбачала поділ на 9 глав, які потім поділялися на 34 категорії, 59 підкатегорій та 13 розділів [18; Ann 2]. Класифікаційна схема представлена так: зовнішньоторговельний план (індикативна програма, план із квотами або завданнями); уповноважені учасники торгівлі (державні підприємства, уповноважені агенти та ін.); заходи валютного контролю (обмеження на платежі, диференційовані обмінні курси); заходи, що стосуються кредиту (процентні ставки, обмежений доступ до кредиту для імпорту, кредитні пільги для національних виробників, гарантування позик); заходи контролю над увезенням та вивезенням (заборони, ліцензування, квотування, двосторонні та регіональні угоди, заходи контролю над цінами); фіскальні заходи (тарифи, збори, податки, депозити та гарантії); заходи зі сприяння виробництва експортної продукції (субсидії, податкові пільги, стабілізація обмінних курсів); заходи зі сприяння виробництва продукції, що конкурує з імпортними товарами; інші заходи у сфері імпорту.

Нині ЮНКТАД класифікує нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі на сім категорій: паратарифні; заходи контролю над цінами; фінансові; заходи автоматичного ліцензування; заходи кількісного контролю; монополістичні заходи; технічні заходи [23; Р. 13-26].

Класифікаційні схеми нетарифних обмежень також розроблені й Міжнародною торговою палатою, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Тарифною Комісією США, окремими економістами-міжнародниками [24, 25].

Порівняльний аналіз усіх класифікацій нетарифних обмежень свідчить, що в основу їх систематизації покладені подібні (однакові) базові критерії. При цьому не виникає розбіжностей у виокремленні основних ознак, на підставі яких проведено ранжування нетарифних обмежень. Однак спостерігається неоднозначний підхід до групування видів нетарифних обмежень на рівні підкатегорій та категорій. Ця обставина зумовлена, з одного боку, бажанням розробників максимально узагальнити весь обсяг нетарифних обмежень, а отже, звести до мінімуму основні критерії, з другого боку - складність такого узагальнення через значну різнорідність, різну природу окремих видів нетарифних обмежень. Крім того, незважаючи на незмінний вибір базових критеріїв систематизації, відбувається постійна трансформація класифікаційних схем.

Ставлення до використання нетарифних обмежень у світовій практиці досить суперечливе. З одного боку, не заперечується факт, що вони ведуть до зниження ефективності як зовнішньої торгівлі, так і економічної діяльності в цілому. З другого боку, всі країни світу використовують різні форми нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі.

Відомий американський дослідник нетарифних обмежень Роберт Болдуїн зазначав, що застосування нетарифних обмежень "…призводить до того, що товари та послуги у світовій торгівлі, а також фактори виробництва використовуються так, що зменшується потенційний світовий прибуток" [15]. Зазначимо, що це зумовлено економічними втратами в результаті використання нетарифних обмежень різних типів, але це питання економіки. Так, на думку американських науковців, досягнення в ході Уругвайського раунду переговорів (Нарада ГАТТ у Женеві, квітень 1989 р.) про зниження нетарифних бар'єрів могли б дати приріст світового експорту на 250 млрд. дол. По завершенні переговорів передбачалося, що в результаті лібералізації режиму світової торгівлі зростання світового річного прибутку упродовж 10 років, починаючи з 1995 р., становить 200-300 млрд. дол., у тому числі в країнах ЄС - 61 млрд. дол., в колишніх соціалістичних каїнах - 37 млрд. дол., в США - 36 млрд. дол. і в Японії - 27 млрд. дол. Крім того, планується, що протягом 10 років у результаті розширення експорту текстилю, зростання прибутку США сягне 22 млрд. дол., а Росії - 20 млрд. дол. Від лібералізації торгівлі послугами очікується зростання доходів ЄС на 7 млрд. дол., США - на 2 млрд. дол., а Росії - на 13 млрд. дол.

Однією з особливостей нетарифних обмежень є "поетапність та кумулятивність" (за термінологією І. І. Дюмулена [26; С. 21]) або "ешелонованість" (за характеристикою В. Ю. Преснякова [27; С. 121]) їх впливу на імпорт. Ця особливість полягає в тому, що імпортні обмеження зустрічають товар на митному кордоні й супроводжують його на всьому його шляху до кінцевого споживача. Ці заходи обмежують конкурентоспроможність іноземних товарів на кожному етапі імпортної угоди (ввезення - платіж - продаж всередині країни - споживання). Причому на будь-якому з цих етапів угода може бути об'єктом одночасного впливу кількох протекціоністських заходів.

Відмінною рисою нетарифних обмежень можна вважати і певну невизначеність впливу конкретних форм регулювання, що зумовлено різними причинами. Насамперед це важкодоступність і несвоєчасність отримання необхідної та достовірної інформації про умови торгівлі. Мають місце випадки, коли матеріали про нетарифні обмеження в державах не знаходять відповідного висвітлення в засобах масової інформації або наводяться у вигляді витягів чи містяться в документах для обмеженого кола користувачів [18; Р. 12]. Отже, інформаційний вакуум щодо регулюючих торгівлю заходів стає самостійним обмежувачем зовнішньої торгівлі.

Крім того, не лише застосування нетарифних обмежень, а часто і введення їх у дію в багатьох країнах залишається прерогативою виконавчих (а не законодавчих) органів влади. Ця обставина дає змогу урядам оперативно втручатися через нетарифні обмеження як у зовнішньоекономічні, так і у внутрішньогосподарські економічні процеси, захищати інтереси внутрішнього ринку та національних виробників, вирішувати питання торговельної політики, що, до речі, не заборонено міжнародними торговельними правилами та нормами. Митні тарифи не мають такої оперативності й мають більш "інертний" характер.

При цьому "на відміну від митних бар'єрів, нетарифні обмеження можуть бути введені рішенням різних органів державної влади, а також місцевою владою, тобто можуть діяти на різних рівнях" [26; С. 27]. Така неузгодженість правової регламентації повноважень органів держави в частині встановлення нетарифних обмежень як на державному, так і на місцевому рівнях надає заходам, що досліджуються, прихованого характеру.

У свою чергу, "роздуті" повноваження окремих органів держаної влади у сфері запровадження та використання нетарифних обмежень у поєднанні або за відсутності відповідних законодавчих актів, що регламентують правила та порядок застосування нетарифних обмежень, або за наявності в існуючих законах правових "дірок" сприяють тому, що "нормотворча" діяльність окремих міністерств та відомств у частині встановлення торгових бар'єрів у зовнішній торгівлі дублює роботу законодавчої влади, а іноді намагається підмінити її. Проілюструвати це положення можна на прикладі діяльності митних органів як ланки виконавчої влади. Зокрема, нечітко сформульовані у правових актах митні правила та процедури, що регламентуються великою кількістю нормативних, в тому числі й відомчих документів, доповнюють один одного, допускають різне тлумачення, а іноді протиставлення один одному. І в результаті, по-перше, стають причиною помилок митниці в практичній діяльності, по-друге, залишають працівникам митниці можливість при прийнятті рішень діяти на власний розсуд, що призводить до збільшення нарікань у експортерів та імпортерів, пов'язаних з ускладненням митного оформлення, і до криміналізації зовнішньоекономічної діяльності.

Іншою особливістю, що зумовлює невизначеність впливу нетарифних обмежень на міжнародну торгівлю, є складність, а іноді неможливість кількісної оцінки такого впливу. З одного боку, як зазначалося вище, щодо конкретного товару при ввезенні може бути застосований цілий комплекс заходів нетарифного характеру, тому оцінка результатів дії конкретного заходу на імпорт, як правило, є досить важкою.

З другого боку, складність кількісної оцінки впливу більшості нетарифних обмежень (головним чином адміністративного, неподаткового характеру) на зовнішню торгівлю зумовлена їх неринковою природою. Економічні регулятори зовнішньої торгівлі, що впливають безпосередньо на ціни переміщуваних товарів шляхом встановлення мита, податків, зборів, більше відповідають ринковому механізму господарювання, ніж адміністративні, і не викликають проблеми кількісної оцінки їх впливу на імпорт або експорт. Наприклад, ставка митного тариф зразу містить розмір мита і, відповідно, динаміку ціни товару, що переміщується. Отже визначити, які наслідки спричиняє введення квоти або встановлення технічних бар'єрів, можна лише після здійснення зовнішньоторговельної операції шляхом аналізу. При цьому слід мати на увазі, що результати такої оцінки мають досить умовний характер, зумовлений складністю отримання показника впливу таких обмежень на імпорт. Така невизначеність міри впливу нетарифних обмежень на імпорт дає можливість державам (наприклад, під час вирішення торговельних суперечок або укладання міждержавних торгових угод) "оцінювати" результати застосування нетарифних обмежень на свою користь. Отже, комплекс характеристик, притаманний нетарифним обмеженням, визначає їх високу регулюючу, захисну та торговельно-політичну ефективність.

Ця проблема має передусім теоретичне значення, даючи змогу визначити тенденції, динаміку, характер, напрями розвитку форм та методів нетарифного регулювання. Не менш важливим є й практичний її аспект, оскільки наявність об'єктивних показників ефективності нетарифних обмежень дає можливість оцінювати доцільність (або недоцільність) запровадження нетарифних обмежень; прогнозувати наслідки встановлення таких торговельних бар'єрів; формувати результативні системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, максимізуючи ефективність зовнішньоторговельних операцій.