Проведений аналіз міжнародного досвіду використання заходів, що регулюють зовнішню торгівлю, показав, що в їх загальному обсязі дедалі більшу роль практично в усіх країнах світу відіграють нетарифні обмеження. Нетарифні обмеження активно використовуються державами для вирішення найрізноманітніших завдань національної зовнішньої та внутрішньої політики. Незважаючи на те, що серед економістів та юристів не заперечується факт негативного впливу нетарифних обмежень, які зумовлюють виникненням економічних втрат, на практиці небагато країн дотримуються принципу вільної торгівлі. До того ж, інструментарій нетарифних обмежень більшості держав постійно розвивається, доповнюється досконалішими формами, наповнюється новим змістом.

Активність у використанні заходів нетарифного характеру країнами-учасницями зовнішньоторговельних відносин зумовлена насамперед тим, що нетарифні обмеження мають, на відміну від митного тарифу, низку особливостей. Маючи можливість до певної міри здійснювати функції митного тарифу, нетарифні обмеження водночас можуть фіксувати обсяг імпорту на певному заданому рівні або ставати взагалі непрохідним бар'єром на шляху ввезення товарів. Крім того, заходи, що досліджуються, мають ешелонований характер, впливаючи на імпортні товари на всьому шляху їх руху від митного кордону до споживача. Невизначеність впливу нетарифних обмежень на імпорт, зумовлена важкодоступністю інформації про умови торгівлі, багаторівневість правової регламентації повноважень органів влади в частині встановлення нетарифних обмежень у межах загальнодержавної та місцевої політики створюють самостійний торговельний бар'єр. У свою чергу, складність кількісної оцінки впливу нетарифних обмежень на міжнародну торгівлю (через відсутність прямого зв'язку між цінами на імпортні товари і застосованими до таких товарів нетарифними обмеженнями), а також шляху проведення такої оцінки спричиняє суперечки у підходах до трактування рівня протекціоністського впливу нетарифних обмежень. Кількісна оцінка впливу конкретних видів нетарифних обмежень, у разі їх комплексного застосування до імпортних товарів, являє собою ще більш важковиконуваним завданням.

Сучасна система міжнародних економічних відносин, а відповідно і правовідносин, перебуває у стані розвитку, а не звичайного функціонування, що пов'язано зі зміною балансу сил та інтересів між державами. Сьогодні в міжнародних економічних відносинах існують і формуються нові центри економічної сили - інтеграційні об'єднання держав, а "право економічної інтеграції" особливо швидко рухається в бік імперативних, наднаціональних методів регулювання.

Глобалізація виявляє зміни не тільки в системі та змісті міжнародного економічного, в тому числі й міжнародного торговельного права, а й міжнародного права взагалі. Отже, розвиток міжнародного економічного права йде синхронно з розвитком міжнародного права, хоч і має свої особливості. Головна особливість полягає у тому, що розвиток міжнародного права загалом стоїть на варті держаного суверенітету, а міжнародне економічне право спрямоване на скасування економічних кордонів і, відповідно, обмеження економічного суверенітету держав, тому міжнародне економічне право перебуватиме "на передньому краї" майбутніх змін міжнародного права.

Міжнародне торговельне право є системою міжнародно-правових норм, що регулюють відносини на міжнародному ринку. Міжнародний ринок можна розглядати як сукупність транснаціональних товарних ринків, які є ареною боротьби та взаємодії виробників і споживачів, продавців та покупців відповідного товару або групи товарів. Регулювання ринків здійснюється на глобальному, регіональному, двосторонньому, галузевому рівнях. Для сучасної торговельної системи характерна сильна диференціація правових режимів на тих чи інших транснаціональних товарних ринках. Завданням міжнародного торговельного права є створення міжнародно-правового режиму міжнародної торгівлі, контроль та уніфікація внутрішнього правового режиму, що "зустрічає" імпортні товари.

Міжнародне торговельне право, міжнародний ринок - це лише окремі елементи, що входять до складу поняття "міжнародна торговельна система".

Компонентами міжнародної торговельної системи є: інституційно-суб'єктивний; регулятивний; функціональний; ідеологічний. Міжнародне торговельне право виступає як частина регулятивної надбудови у міжнародній торговельній системі (разом з транснаціональним правом, внутрішнім правом держав та ін.), що взаємодіє з міжнародною інвестиційною та фінансовою системами, міжнародним трудовим (міграційним) правом.

Враховуючи, що складний предмет регулювання включає і внутрішньодержавні правові режими, особливого значення набуває поняття "правового режиму" та розмежування понять міжнародного правового режиму та внутрішнього правового режиму.

Під "правовим режимом" розуміється сукупність засобів, методів, способів, типів правового регулювання щодо тієї чи іншої об'єктивної сфери. Наприклад, міжнародне торговельне право є основою для міжнародно-правового режиму міжнародної торгівлі. Але воно через систему своїх принципів та норм впливає на внутрішньодержавний правовий режим, що стосується тих чи інших засобів обмеження або стимулювання імпорту/експорту (тарифні та нетарифні бар'єри, митний, санітарний, ветеринарний, прикордонний, візовий режим та ін.). Звідси витікає, що недостатньо знати норми міжнародного економічного права та міжнародного торговельного права, необхідно на державному рівні відслідковувати законодавство країн-партнерів і, відповідно, створювати організаційну та інформаційну базу для цього.

Звертає на себе увагу міжнародний правовий режим, створений в рамках ГАТТ-47, який має бути максимально сумісним з національним законодавством (тобто фактично виходити з пріоритету національного права перед міжнародно-правовими нормами). Але в сучасній торговій системі, згідно з "правом СОТ", національне законодавство має бути приведене у відповідність до діючих багатосторонніх угод (тобто забезпечується пріоритет міжнародно-правових норм перед нормами внутрішнього законодавства). Це шлях до посилення імперативності норм міжнародного торговельного права.

Міжнародне економічне право (в тому числі міжнародне торговельне право) є засобом впливу на міждержавні відносини як механізм міжнародно-правового регулювання, до складу якого входять принципи і методи регулювання.

Методи визначають тип правового режиму, що функціонує у тій або іншій сфері відносин. В українській міжнародно-правовій науці відсутні праці, присвячені методам міжнародного права, міжнародно-правового регулювання, тобто ця тема потребує особливого дослідження.

Так, для впливу на суб'єктів держави активно застосовують такі методи, як заборона, зобов'язання або дозвіл. З точки зору нормативної жорсткості, держави вибирають між регулюванням рекомендаційним, диспозитивним або імперативним; також можна виділити методи двостороннього, багатостороннього та наднаціонального регулювання. В окремих галузях можуть бути свої - спеціальні, галузеві - методи регулювання, наприклад в міжнародному торговельному праві - потоварного або секторального регулювання товарних ринків.

Набір методів правового регулювання великий. Міжнародна нормативна система впливає на реальність як міжнародно-правовими, так і неправовими нормами. Саме міжнародне право регулює як через договори (в тому числі міжвідомчі), так і через міжнародні звичаї, навіть можна говорити про регулювання через транснаціональне право.

Ще однією групою методів регулювання є розмежування (перерозподіл) компетенції між державами і міжнародними організаціями та повноважень міжнародних організацій.

В міжнародному економічному праві (насамперед міжнародному торговельному праві, особливо в системі СОТ) тривають процеси відпрацювання універсальних механізмів застосування методів регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Особливостями цього механізму є: пріоритет його перед внутрішнім законодавством; застосування до усіх видів товарів, за деякими винятками, та до усіх держав, що приєдналися до будь-якої угоди "пакету" СОТ; осередком процесу є робота спеціальних груп, що розглядають справу з точки зору факту і з точки зору права; "потерпіла сторона" за рішенням може отримувати право на компенсаційні заходи або на контрзаходи; правом, що застосовується, є "право СОТ". Загалом, механізм регулювання зовнішньоторговельних відносин СОТ характеризується поєднанням правових та неправових, процесуальних та непроцесуальних засобів.