На практиці виникає питання: з якої установи, організації найбільш доцільно запрошувати педагога (психолога), якщо слідчому чи прокурору потрібна їх допомога при розслідуванні кримінальної справи? Однозначних рекомендацій з цієї проблеми немає і в юридичній літературі. Одні вчені вважають, що до допиту неповнолітнього доцільно залучати знайомих йому педагогів, наприклад, вихователя дитячої установи, вчителя, класного керівника [288, c. 5; 166, c. 120; 247, c. 40], інші - що педагог не обов'язково повинен бути з кола осіб, яких знає неповнолітній правопорушник, оскільки це питання необхідно вирішувати виходячи з конкретних обставин  справи [161, c. 80; 131, c. 31]. На думку автора, при вирішенні цієї проблеми необхідно враховувати факт вчинення підлітком у минулому  правопорушення та його перебування на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх, а також в залежності від того, де навчається, працює неповнолітній. Якщо особа, яка не досягла вісімнадцяти років і вчинила злочин, не вчинювала в минулому правопорушень та навчається в школі, то слідчому доцільно було б скористатися допомогою шкільного психолога. Зараз ця штатна одиниця передбачена у всіх середніх навчальних закладах. Ці спеціалісти слідкують за розвитком і формуванням особистості всіх учнів, виявлють і розвивають здібності обдарованих дітей, виявлють учнів з розумовою відсталістю, "трудних" підлітків, ведуть з ними профілактичну роботу, розробляють для інших педагогів рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності взаємовідносин з цими особами. Тому, якщо протиправне діяння вчинив учень, то шкільний психолог має найбільш повні дані про його вікові та психологічні особливості, а його рекомендації будуть найбільш корисними слідчому. В інших випадках доцільно залучати до пред'явлення обвинувачення і проведення слідчих дій працівника кримінальної міліції у справах неповнолітніх, якщо він має педагогічну освіту і раніше не здійснював з підлітком профілактичної роботи, тобто не зацікавлений у результатах справи і не може бути свідком. Перевага використання знань такого спеціаліста у порівнянні з іншими полягає у тому, що: а) виклик їх до слідчого не є складним; б) працівник кримінальної міліції у справах неповнолітніх є спеціалістом у сфері психології правопорушень, тоді як інші працюють з підлітками, які не вчинювали  протиправних дій; в) дозволяє співробітникам спеціалізованого підрозділу міліції краще вивчати особистість неповнолітніх, з якими потім буде здійснюватися профілактична робота [57, c. 19-20]

У науковій літературі розроблені рекомендації по психології і тактиці допиту неповнолітніх, а також зазначені шляхи подальшої опитмізації співпраці слідчого та педагога або спеціаліста у сфері дитячої та юнацької психології при проведенні цієї слідчої дії [131, с. 31]. Порядок допиту неповнолітнього може мати такий вигляд:

     а)  вибір спеціаліста, який повинен бути знайомим дитині, приємним йому або емоційно нейтральним;

б) постановка слідчим завдання перед педагогом: слідчий повинен повідомити, що відомо про психологічні особливості дитини за матеріалами  справи, зміст кримінальної справи, про що передбачається допитувати неповнолітнього, для чого потрібна допомога спеціаліста під час допиту (для встановлення контакту з дитиною, визначення моменту необхідної перерви, формулювання питань, зберігання емоційної рівноваги дитини тощо);            

в) знайомство і бесіда педагога з неповнолітнім у присутності слідчого  з метою встановлення психологічних особливостей дитини, встановлення контакту між педагогом і дитиною;

г) обговорення з педагогом результатів проведеної ним бесіди та уточнення форми питань з урахуванням усієї сукупності відомостей про дитину;

     д)  допит підлітка у присутності та за участю педагога;

     є) бесіда з педагогом як консультантом про його враження про поведінку дитини, загальний рівень його розвитку, індивідуально психологічні особливості, які були виявлені під час допиту.

У випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справах про злочини неповнолітніх потрібні спеціальні знання у галузі психології, призначається судово-психологічна експертиза (ч. 1 ст. 75 КПК України). Вперше на такий вид експертизи як один із засобів збирання доказів було вказано в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 21 березня 1968 року № 1 "Про внесення доповнень в Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 3 липня 1963 року № 6 "Про судову практику у справах про злочини неповнолітніх" [221, с. 11]. Судово-психологічна експертиза не тільки офіційно  отримала  право  на  існуваня, але  й  в  деяких

випадках її проведення стало обов¢язковим.1

 Питання про компетенцію судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі розглядалася в літературі багатьма вченими і не знайшла свого однозначного вирішення [172; 62; 171]. Аналізуючи  думки вчених із цього питання слід дійти висновку, що з урахуванням можливостей експертів-психологів, їх повноважень, при розслідуванні кримінальних  справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, судово-психологічна експертиза допомагає вирішити наступні завдання:

а) встановити  можливість  впливу індивідуально-психологічних  особливостей неповнолітнього  на характер його поведінки  під час вчинення суспільно небезпечного діяння. Підставою призначення  цього виду психологічної експертизи є необхідність встановлення обставин, які, по-перше, є елементами складу злочину, наприклад, мотиву, який  може бути  необхідною його ознакою, а також виступати в якості  кваліфікуючої обставини. По-друге, з'ясування психологічних  особливостей неповнолітнього  обвинуваченого дозволяє індивідуально підійти до призначення покарання неповнолітньому правопорушнику. Згідно п. 3 ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання  повинен  враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини , що пом'якшують та обтяжують покарання . Пункт другий ст.66 КК України визначає , що при призначенні  покарання суд може визначити такими, що його пом'якшують  інші обставини, не зазначені  в частині першої цієї статті. Наприклад, тяжке соматичне  захворювання підлітка в минулому сприяє появі таких рис характеру як дратівливість, запальність, які у свою чергу можуть бути своєрідним "каталізатором " вчинення неповнолітнім суспільно небезпечного діяння. У цьому випадку суд з урахуванням інших обставин  справи  може визнати  вчинення злочину підлітком після тяжкого соматичного захворювання обставиною, що пом¢якшує покарання. Або якщо підлітку притаманна підвищена навіюваність і він вчиняє злочини в групі під впливом авторитету дорослого, то суд також має право визнати цю обставину як пом'якшуючу покарання. Індивідуально-психологічні особливості особи , яка не досягла вісімнадцяти років, можуть бути враховані при призначенні виду покарання. По-третє, зазначений вид психологічної експертизи може призначатися для з'ясування причин і умов вчинення неповнолітнім суспільно небезпечного діяння.

При призначенні цього виду судово-психологічної експертизи слідчий, прокурор та суд можуть поставити експерту наступні питання: а) які індивідуально-психологічні  особливості  неповнолітнього обвинуваченого (підсудного)? При відповіді на це питання експерт -психолог з'ясовує темперамент підлітка, його характер, ціннісні орієнтації, особливості емоційної сфери, світогляду, наявність чи відсутність у неповнолітнього аномалій особистості  тощо. Експерт також повинен  звернути  увагу на виявлення в підлітка  таких характеристик, які могли сприяти  вчиненню  ним суспільно небезпечного діяння. Це можуть бути акцентуації характеру, підвищена агресивність, конформізм, імпульсивність, підпорядкованість, жорстокість , альтруїзм тощо; б) чи є у неповнолітнього обвинуваченого (підсудного) такі індивідуально-психологічні особливості, які могли  суттєво вплинути на його поведінку під час вчинення суспільно небезпечного діяння? При з'ясуванні суттєвості впливу певних психологічних особливостей на його поведінку необхідно виходити із здатності  підлітка  до розумової  оцінки та вольового контролю своїх протиправних вчинків. При цьому від формули "обмеженої осудності" (ст. 20 КК України ) відмежування обумовлено не медичним критерієм  (психічний розлад), а особливостями особистості чи її  аномаліями  нехворобливого характеру [248, с. 107].

Необхідно врахувати те, що вже під час провадження в кримінальній справі органи та особи, які ведуть процес, повинні мати на увазі подальшу долю молодого правопорушника, думати про його ресоціалізацію та виправлення. Вбачається, що в цьому питанні їм можуть допомогти  спеціалісти  у  сфері  дитячої та юнацької психології, зокрема, експерти-психологи, які є висококваліфікованими працівниками. На підставі  детального  вивчення особистості  неповнолітнього саме вони можуть надати рекомендації про найбільш ефективні засоби  впливу на  правопорушника з метою його перевиховання. Тому, на мій погляд, можливим є постановлення перед експертом-психологом питання про заходи, які доцільно застосувати до неповнолітнього правопорушника для швидкого та ефективного його виправлення. На таку можливість вказують і деякі  вчені [84, с. 20; 149, с. 248], хоча ці питання є суто юридичними.

У теорії кримінального процесу немає єдиної думки про те, чи правомірно ставити перед експертами питання, які мають традиційно юридичне значення (наприклад, встановлення мотивів злочину; відповідності розвитку неповнолітнього обвинуваченого своєму календарному віку; вибір виду покарання з урахуванням його особистості; цілі вчинення суспільно небезпечного діяння тощо). Окремі вчені дають негативну відповідь на це питання, вважаючи, що це слідство не тільки помилкового уявлення про можливості  експертизи, але й змішування обов'язків слідчого, прокурора та судді з обов'язками експертів, діяльність яких є допоміжна і не повинна торкатися юридичних сторін  справи [196, c. 56; 304; 66, с. 8; 205, с. 10]. Окрім того, вчені зазначають, що коли експерт у своєму висновку висловлює судження з цих питань, він впливає на внутрішнє переконання осіб, які здійснюють провадження по справі, що є неприпустимим. У свій час Пленум Верховного Суду СРСР зазначав, що суди не повинні ставити перед експертами правові питання, які не входять до їх компетенції (наприклад, чи мало місце розкрадання або нестача, вбивство чи самогубство). У науці існує і зовсім протилежна думка [284, c. 44; 256, c. 19; 308, c. 52; 285, с. 6].