Одним із важливих нормативно-правових актів ЄС щодо адміністративно-правового забезпечення у сфері погашення податкового боргу є Директива Ради 2000/35/ЕС щодо боротьби з простроченою платою за комерційними угодами (далі - Директива 2000/35/ЕС). Директива 2000/35/ЕС застосовується до всіх платежів, які надходять за комерційними угодами, визначає умови таких угод, прострочену оплату, резервування права власності, відсоток, установлений центральним Європейським банком, вимогу, яка має позовну силу. Нормативні положення про резервування права власності повинні безпосередньо погоджуватися між покупцями і продавцями. Власність переходить до покупця, якщо продавець отримав усі платежі за товари [116, с. 55].

Одним із важливих аспектів міжнародного досвіду здійснення функцій із забезпечення погашення податкового боргу є наявність ефективної системи санкцій за порушення норм податкового закону. Основним законодавчим актом, що регламентує відповідальність за вчинення податкових правопорушень, наприклад у Франції, є Загальний кодекс про податки, у Німеччині - Положення про податки, США - Зведення законів про податки, Великобританії - Закон про порядок збору податків та ін. спеціальні закони [119].

Аналіз науково-практичної літератури щодо застосування заходів відповідальності у сфері оподаткування в розвинених країнах світу свідчить про те, що їх закони передбачають різні види відповідальності як щодо платників податків, так і посадових осіб державних органів, які виконують контролюючі функції у сфері оподаткування.

Так, у деяких розвинених країнах світу до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу можуть бути притягнуті особи за такі правопорушення, як:

- ухилення від сплати податків з необережності (Німеччина);

- створення можливості для ухилення від сплати податків - пов'язано із порушенням щодо ведення документації (Німеччина);

- адміністративна відповідальність юридичних осіб шляхом притягнення посадових осіб товариств (компаній) за порушення, що виникають унаслідок невиконання суб'єктом підприємництва своїх податкових обов'язків (Німеччина);

- неповідомлення про отримані доходи (Великобританія);

- несплата податку на доходи або податку з приросту капіталу, у т. ч., коли особа зобов'язана це зробити відповідно до повідомлення, отриманого від податкових органів (Великобританія);

- за направлення до фінансових органів неправильної інформації у звітних документах (Великобританія);

- відповідальність осіб, які сприяють у складанні неправильної податкової звітності (Великобританія);

- невиконання вимог, що відносяться до надання інформації про доходи платника податків (США) [119].

Аналіз європейського податкового законодавства та наукової літератури засвідчив деякі проблемні питання, що потребують на даний час свого окремого дослідження, вирішення та відповідного врахування при реформуванні вітчизняного податкового законодавства. Зокрема, це проблема співвідношення інтеграційного та податкового права визначеної країни щодо регулювання відносин, пов'язаних із застосуванням заходів примусу у сфері оподаткування. Вирішення зазначеної вище проблеми у науковій літературі пропонується шляхом "розмежування податкової компетенції ЄС та держав-членів за предметом регулювання" [91, с. 165]. Водночас виникає запитання, як необхідно розмежовувати у цьому випадку повноваження щодо застосування заходів адміністративного примусу у сфері оподаткування, у т. ч. щодо погашення податкового боргу, а також, яким чином можна вирішувати такі питання, що пов'язані із:

- порушенням принципу заборони дискримінації стосовно розмірів санкцій за податкові правопорушення, що передбачаються у національному законодавстві держав-членів ЄС, пов'язано з несплатою ПДВ на товари, що перетинають кордони цих держав, порівняно з місцевими товарами;

- за наявності загальної мети створення ЄС - створення єдиного ринку товарів, послуг, стандартів управління тощо і водночас відсутність в європейському податковому праві "інтеграційної" системи заходів адміністративного примусу щодо відповідальності за вчинення податкових правопорушень у межах ЄС і забезпечення погашення податкових боргів. Так, якщо національним законодавством однієї держави-члена передбачається арешт і конфіскація майна за несплату податків у встановлені строки без рішення суду - в адміністративному порядку, а в іншій державі такі заходи не передбачені до застосування взагалі, або застосовуються на підставі рішення суду, або за одне й те саме правопорушення в одній державі передбачена адміністративна відповідальність, а в іншій - кримінальна, то в цьому випадку як уникати порушення європейського правового принципу щодо заборони дискримінації.

З метою вирішення зазначеної проблеми пропонуємо внести доповнення до європейського інтеграційного податкового законодавства щодо розробки та внесення рамкового нормативно-правового акта із врегулювання відносин, пов'язаних із застосуванням заходів адміністративного примусу у сфері оподаткування, із дотриманням чинного "інтеграційного" принципу заборони дискримінації учасників європейського ринку товарів і послуг.

Деякі рекомендації МВФ щодо основних положень погашення податкового боргу податкових боржників у країнах, що розвиваються. У більшості країн, що розвиваються, і держав з перехідною економікою на великих платників податків припадає більша частина заборгованості по податках. Тому заходи покликані із самого початку не допустити виникнення податкового боргу у великих платників податків (шляхом ефективного контролю за дотриманням норм податкового законодавства) і забезпечити своєчасне його погашення [120].

Для того щоб контролюючі органи могли ефективно виявляти випадки несплати податків, МВФ рекомендує керівництву податкових відомств стежити за тим, щоб програма погашення податкового боргу містила такі елементи:

- окремий спеціалізований підрозділ з адміністрування податкового боргу в межах зобов'язань великих платників податків, що відповідало б винятково за моніторинг їх податкового боргу й виявлення платників податків, які вчасно не сплатили податок;

- стандартні прозорі процедури адміністрування, включаючи відправлення повідомлень платникам податків, які ухиляються від сплати податків, визначення графіка платежів і арешт активів платників податків, що вчасно не сплатили податок;

- достатня кількість кваліфікованих фахівців контролюючого органу із стягнення податкового боргу;

- наявність системи моніторингу податкового боргу, що дозволить контролюючим органам планувати свої заходи щодо забезпечення погашення заборгованості й виявляти заборгованість, що ще можна стягнути, за якою можна укласти платіжну угоду й заборгованість, яку можна списати;

- необхідні юридичні повноваження для того, щоб податкова служба могла вживати заходи впливу щодо податкових боржників, які не сплатили вчасно податки, включаючи конфіскацію фізичних і ліквідних активів (наприклад, стягнення коштів з банківських рахунків податкових боржників), а також накладення арешту на активи третьої сторони - дебітора (наприклад, на дебіторську заборгованість податкового боржника), вести переговори про висновок розумних платіжних угод і списувати безнадійну заборгованість по податках, що не може бути стягнена. Необхідна відповідна система санкцій, що буде перешкоджати несвоєчасній подачі декларацій і сплаті податків платниками податків [120].

Основи Світового Податкового кодексу (далі - Основи) встановлють такі елементи механізму правового регулювання у сфері погашення податкового боргу:

- арешт власності платника податків;

- конфіскація та продаж власності платника податків;

- збір процентів на несплачені податки;

- додаткові платежі за встановлені порушення;

- накладення штрафів і покарань за інші порушення;

- виконання власником податкового зобов'язання [121, с. 255].

Наприклад, ст. 541 Основ встановлює, що заборгованість по податку є підставою для арешту майна особи, яка має таку заборгованість. Конфіскація майна відповідно до ст. 542 Основ дозволяється щодо майна платника податків, який не сплачує нарахований податок протягом 10 днів після повідомлення та вимоги до сплати, а також протягом 30 днів після повідомлення про намір здійснити вилучення величини податку із власності платника податків [121, с. 262].

У багатьох країнах світу порушників з-поміж великих платників податків нерідко виявляють із запізненням, що часто ставить під загрозу податкові надходження. Як показує досвід, якщо великі недоїмки залишаються не виявленими протягом декількох місяців або навіть років, надалі їх практично неможливо стягнути [120, с. 12].