- сформульовано визначення роботодавчої правосуб'єктності як організаційно та економічно забезпеченої суспільноправової властивості, яка полягає в наданні державою особі (юридичній чи фізичній) вихідних прав і обов'язків, при наявності яких вказана особа може застосовувати найману працю. Доводиться, що трудова правосуб'єктність роботодавця  виникає одночасно з цивільною, однак за своїм змістом цивільна не поглинає трудову правосуб'єктність;

- доводиться, що у сфері трудового права поняття "компетенція" і "правосуб'єктність" не є тотожними.  Трудова компетенція проявляється в юридичних діях посадових осіб, що здійснюють волю роботодавця щодо реалізації його правосуб'єктності;

         - у результаті проведеного аналізу правового обмеження права роботодавця на припинення трудового правовідношення визначені способи  такого обмеження;

- у межах інституту матеріальної відповідальності обґрунтована доцільність нормативного закріплення обов'язку роботодавця відшкодувати неотриману працівником заробітну плату в усіх випадках незаконного позбавлення працівника можливості працювати з вини роботодавця;

• аргументовується необхідність введення  у новому Трудовому кодексі України норми, яка прередбачала б захист трудової честі і гідності працівника с компенсацією моральної шкоди не тільки в грошовій формі, але і наданням працівнику права вимагати від роботодавця спростування відомостей, що ганьблять працівника.