Реалізуючи надану йому правосуб'єктність, роботодавець виконує певні юридичні дії, які не завжди є правомірними і можуть порушувати права працівників. Роботодавець повинен відшкодувати шкоду, заподіяну працівнику такими діями, при цьому він реалізує такий елемент правосуб'єктності , як деліктоздатність.

Як свідчить практика, найефективнішим видом відповідальності є матеріальна, що безпосередньо торкається економічного аспекту діяльності роботодавця. Велика кількість позовів про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівникові роботодавцем, обумовлюють актуальність і гостру необхідність нормативного врегулювання питань його матеріальної відповідальності  в новому Трудовому кодексі України, на що неодноразово звертали увагу вчені[116].

         Проблемі поняття та змісту матеріальної відповідальності  в трудовому праві  приділялась увага в працях: П.Р. Стависького, О.С. Белинського, Н.М. Хуторян, В.С. Венедиктова, О.Т. Барабаша, М.Й. Бару, В.М. Скобєлкіна,  В.І. Прокопенко,  Д.О. Карпенка та ін.

         Незважаючи на значну увагу, яку було приділено дослідженню цього питання в юридичній науці, проблема матеріальної відповідальності в трудовому праві не втратила своєї актуальності. Це стосується, зокрема, відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівнику.

         Спочатку матеріальна відповідальність у трудовому праві розглядалася лише як матеріальна відповідальність працівників та службовців. У подальшому було доведено також наявність матеріальної відповідальності іншої сторони трудового договору (роботодавця) і необхідність виділення її як самостійного підвиду матеріальної відповідальності в трудовому праві[117].

Питання про правову природу, умови і підставу матеріальної відповідальності в трудовому праві є дискусійними.

Так, В.С.Венедиктов вважає, що основним напрямом удосконалення норм трудової юридичної відповідальності та підвищення їх ефективності є компактне розміщення цих норм у рамках єдиного комплексного інституту "Трудова юридична відповідальність"[118]. У рамках цього інституту автор пропонує об'єднати не лише суто трудоправові засоби відповідальності, а й адміністративні, кримінальні, які, на його думку, теж належать до трудової юридичної відповідальності. Зазначимо, що на практиці така ідея не знайшла своєї реалізації.

Л.О.Сироватська висловилась за те, щоб вважати матеріальну відповідальність працівника і матеріальну відповідальність роботодавця окремими видами відповідальності в трудовому праві[119]. П.Р. Стависький, виходячи з наявності спільних рис матеріальної відповідальності роботодавця та працівника, вважає, що ці частини є складовими елементами матеріальної відповідальності в трудовому праві як підвиду загальноправової матеріальної відповідальності. У зв'язку з цим виникає необхідність створення єдиного інституту матеріальної відповідальності в трудовому праві[120].       На думку О.С.Белінського, матеріальна відповідальність робітників та службовців - окремий самостійний вид юридичної відповідальності і немає достатніх підстав об'єднувати її з матеріальною відповідальністю роботодавця в єдиний інститут матеріальної відповідальності в трудовому праві. Це не виключає можливості помістити норми обох інститутів в один розділ законодавства про матеріальну відповідальність сторін трудових відносин[121].

         Н.М. Хуторян наголошує на стиранні відмінностей між матеріальною відповідальністю суб'єктів трудових відносин у ринкових умовах, пояснюючи це, по-перше, визнанням роботодавців-фізичних осіб; по-друге, розвитком колективної і приватної форм власності та появою працюючих роботодавців; по-третє, пріоритетом договірного методу регулювання трудових відносин[122].

На нашу думку, матеріальна відповідальність роботодавця і матеріальна відповідальність працівника - це єдиний вид трудоправової матеріальної відповідальності в рамках  інституту матеріальної відповідальності у трудовому праві. У новому Трудовому кодексі України доцільно було б матеріальній відповідальності присвятити окремий розділ (книгу) "Матеріальна відповідальність сторін трудового договору", у рамках якого визначити загальні положення, матеріальну відповідальність працівника та матеріальну відповідальність роботодавця. Зазначимо, що проект Трудового кодексу України пішов іншим шляхом, де в Книзі восьмій "Відповідальність сторін трудових відносин" відповідальність працівників та відповідальність роботодавця розглядаються в окремих главах. Більш вдалою, на нашу думку, є конструкція, застосована в Трудовому кодексі Росії.  Так,  розділ ХІ "Матеріальна відповідальність сторін трудового договору" містить Главу 37 "Загальні положення", де визначається обов'язок сторони трудового договору відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні (ст. 232) та підстави матеріальної відповідальності сторони  трудового договору, а особливостям відповідальності роботодавця та працівника присвячені окремі глави (Гл. 38 та гл.39)[123].

         Якщо питання про працівника як суб'єкта матеріальної відповідальності широко висвітлено і досліджено в юридичній літературі, то питання про роботодавця як суб'єкта матеріальної відповідальності перед працівником вимагає серйозного вивчення.

         У чинному законодавстві та в науковій літературі немає однозначності в питанні, хто виступає стороною матеріальної відповідальності перед працівником: роботодавець, керівник організації, інша особа апарату роботодавця, що виконує функції управління? Зазначимо, що це питання безпосередньо пов'язано з питанням: хто виступає стороною трудового договору?

         Не викликає сумнівів ствердження І.В. Прокопенко, що стороною трудового договору є роботодавець, а представляє його інтереси, діє від імені сторони керівник організації або інший  уповноважений роботодавцем орган[124].  Як зазначалось вище, трудова правосуб'єктність роботодавця обумовлюється сукупністю власних прав та обов'язків і повноважень його органу в конкретних трудових правовідносинах. Крім того, претензії майнового характеру пред'являються від імені сторони трудового договору - від імені роботодавця або стороні трудового договору - роботодавцю, а не керівнику або іншому уповноваженому роботодавцем органу (особі), що обумовлюється наявністю у організації (роботодавця) відособленого майна.

         Отже, суб'єктом матеріальної відповідальності є роботодавець. Саме він, а не інша особа з тих, хто виконує функції управління на різних рівнях (наприклад, особа, що внесла невірний запис до трудової книжки), відповідає за будь-які порушення прав працівника, що перебуває з роботодавцем у трудових правовідносинах. Відносини роботодавця та особи, яка безпосередньо своїми неправомірними діями спричинила  шкоду працівнику, знаходяться в іншій площині та регулюються іншими нормами права, зокрема застосування роботодавцем до винної особи дисциплінарного стягнення.

         Для всебічного розгляду питання про відповідальність роботодавця слід детальніше зупинитися на умовах та підставі його притягнення до матеріальної відповідальності.

         Згідно із загальною теорією права підставою юридичної відповідальності є правопорушення. Зокрема, С.С. Алексєєв зазначає, що правопорушення є загальною і єдиною підставою для юридичної відповідальності[125]. Склад правопорушення є тим юридичним фактом, що породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим і створює певні вимоги потерпілого щодо відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями.

         В науці трудового права та в трудовому законодавстві немає єдності думок з приводу підстав і умов відповідальності.

         На трудове майнове правопорушення як підставу матеріальної відповідальності вказує і П.Р. Стависький. Одночасно з підставою він виділяє й умови матеріальної відповідальності (чи елементи правопорушення): майнову шкоду, порушення в трудовому правовідношенні обов'язку, причинний зв'язок між порушеним обов'язком і майновою шкодою, вину[126]. Таким чином, автор елементи підстави одночасно вважає умовами відповідальності.  

         В.С. Венедиктов визнає підставою матеріальної відповідальності в трудовому праві майнове правопорушення[127]. Майнове правопорушення вимагає наявності певних умов для настання матеріальної відповідальності: дійсна шкода; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою; вина особи, що спричинила шкоду. Ці умови є одночасно і елементами складу майнового правопорушення, причому дійсна майнова шкода, протиправна поведінка і причинний зв'язок утворюють об'єктивну, а вина - суб'єктивну сторону майнового правопорушення. Тобто умови матеріальної відповідальності є, на думку В.С. Венедиктова, і елементами правопорушення. У більш пізніх виданнях він уникає поділу на підставу та умови відповідальності і визначає наступні елементи в структурі відповідальності: об'єктивна та суб'єктивна сторона, суб'єкт та об'єкт[128].

Ряд вчених дотримуються думки, що умовами матеріальної відповідальності є 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи, що спричинила шкоду; 3) причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою; 4) вина заподіювача шкоди[129].

         Заслуговує на увагу позиція Н.М. Хуторян: шкода, протиправність, вина, причинний зв'язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого правопорушення. А умовами матеріальної відповідальності вона вважає обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави. До таких умов, зокрема, відносяться: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначення розміру матеріальної відповідальності[130].