Також прикладом повного ігнорування законодавцем напрацювань юридичної науки є те, що за головою апеляційного суду залишається право вносити протести на постанови по адміністративних справах, хоча ця функція не властива апеляційній інстанції.

"Нині дискутуються питання про збереження господарських судів як окремої ланки судів загальної юрисдикції. Але вони виникли не внаслідок спеціалізації, а як трансформація фактично несудових органів - арбітражних комісій" [114][141], - зауважує Макаренко Г.

На думку автора слід реформувати господарські суди у цивільні з

передачею їм всього цивільного судочинства. Автор в травні 1998 року проходив стажування в цивільному суді м. Базеля Швейцарської Конфедерації, мав змогу на практиці переконатися у раціональності такого поєднання. Разом з цивільними спорами швейцарських банків вирішуються й інші цивільно-правові спори, де стороною є фізична особа.

В підтвердження низької ефективності прийнятого 7 лютого 2002 року нового Закону України "Про судоустрій України" є думка одного із ініціаторів реформи М. Хандуріна:

"Фактично новий закон "Про судоустрій України", який передбачав реформування судової влади, тільки поглибив її кризу. На кінець 2002 року в українських судах залишилася нерозглянута кожна шоста цивільна справа і кожна п'ята кримінальна справи, у Верховному Суді - кілька тисяч справ." [218][142].

Практика також підтверджує, що значний ріст поступлення в суди цивільних справ був породжений позовами про невиплату заробітної плати, стягнення оплати за комунальні послуги, телефон, електроенергію, тобто вказані справи не становлять особливої складності і судді могли розглянути такі позови не менше як 20 справ в день. Тобто дане збільшення не може явитися вагомою причиною такого залишку нерозглянутих справ.

Адже саме внаслідок неналежного реформування судової системи ми маємо такі плачевні результати.

З цього приводу ми пропонуємо наступну трьохступеневу схему судової системи в Україні, яка на його думку є проста, доступна, зрозуміла і ефективна, а також відповідає європейським стандартам. (Див. додаток №2).

Із сьогоднішньої Концепції судово-правової реформи ми не бачимо чіткої моделі структури органів судової влади в Україні.

Разом з тим це знаходиться в прямому причинному зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи: "Лише після вирішення питань адміністративно-територіального устрою можна приступити до розроблення пропозицій щодо структури судових органів. Світовій практиці відомі два основні підходи. Перший - кожна адміністративно територіальна одиниця має свій відповідний судовий орган. І другий /більш теоретичний/, коли структура судових органів не повинна збігатися з адміністративно-територіальним устроєм в державі."

[24][143] - зауважує Бринцев В.

Важливим підтвердженням того, що Закон України "Про судоустрій України" прийнятий 7 лютого 2002 року є невдалим, являється той факт, що народними депутатами Кармазіним Ю.А. та Потебенько М.О. 19 грудня 2003 року внесено на розгляд Верховної Ради України проект нового Закону України "Про судоустрій України".

Глобальною проблемою як діючого Закону "Про судоустрій України" так і проекту є відсутність будь-якого реформування в низових судових ланках - місцевих міжгалузевих судах. Це свідчить про те що і діючий закон і проект фактично відірвані від реального стану справ в судочинстві. Причиною такого стану справ є те що черговий етап судово-правової реформи розпочинається як завжди з верхів і він як свідчить досвід до низових судових ланок практично не доходить.

З цього приводу автором проведено цікавий аналіз розгляду справ судами по даних опублікованих у "Віснику Верховного Суду України" №1 за 2003 рік та Інформаційному звіті Міністерства юстиції України про діяльність у 1996 році [12][144].

Так станом на 1 січня 1997 року у системі загальних судів України працювали 4898 штатних судді. Залишок нерозглянутих кримінальних справ склав 1500, а цивільних справ 2493.

А вже станом на 1 січня 2003 року у системі загальних судів працювало 6442 суддів, в т.ч.4550 в місцевих загальних судах, майже на 1500 суддів більше. Однак залишок нерозглянутих кримінальних справ склав 53000, а цивільних 241700 справ.

Вказані цифри як ніхто інший конкретно говорять про низьку ефективність проведення реформи судової системи і судової влади в цілому. Тобто ми бачимо дивну тенденцію - із збільшенням кількості суддів на 1/3 залишок нерозглянутих кримінальних справ збільшився майже в 30 разів, а цивільних в 100 разів!

Якщо про дані факти говорити не сухою мовою цифр, а речі називати своїми іменами, це так звана волокита і тяганина при розгляді судових справ, це поламані людські долі і життєві трагедії в підвішеному стані.

Більше того, як підтверджує практичний досвід автора на посаді голови місцевого суду в залишку як правило залишаються складні справи, до вирішення яких необхідно підходити досить скрупульозно.

Практика також підтверджує, що значний ріст надходження в суди цивільних справ в 1996-2002 роках був породжений позовами про невиплату заробітної плати, стягнення оплати за комунальні послуги, телефон, електроенергію, тобто вказані справи не становлять особливої складності.

Разом з тим ввести спеціалізацію серед суддів місцевих міжгалузевих судів, як запропоновано в проекті не проблематично і голови місцевих судів на свій страх і риск фактично це вже роблять не чекаючи закону, тому що такі умови диктує саме життя. А в нас як правило законотворчість чомусь завжди відстає від реального життя.

Однак як буде на практиці виглядати робота такого місцевого суду коли над ним буде стояти аж три Вищі /цивільний, кримінальний та адміністративний/ суди і кожен із своїми вимогам уявити важко. Це щось нагадує відому байку про лебедя, рака та щуку.

Автори проекту таким чином намагаються схрестити принципи спеціалізації і територіальності у формуванні судової системи, що є недопустимим.

Наступною проблемою в організації діяльності судової влади в проекті як і діючому законі яка не досить вдало вирішена це призначення суддів на адміністративні посади, організація роботи голів судів. Фактично цій проблемі в проекті не надано належної уваги.

Зокрема ст. 30 проекту Закону України "Про судоустрій України" за редакцією вищевказаних народних депутатів передбачає:

Голова місцевого суду поряд із здійсненням повноважень судді:

1) організує роботу суддів без втручання у здійснення ними правосуддя;

2) визначає обов'язки заступника голови суду;

3) погоджує призначення на посаду начальника канцелярії суду;

4) здійснює нагляд за роботою канцелярії суду;

5) погоджує штатний розпис канцелярії суду і кошторис витрат на утримання суду;

6) здійснює інші повноваження, надані йому законом.

Тобто прослідковується дивна тенденція - звести до найнижчого мінімуму права голови місцевого суду, так як вони в проекті звужені навіть порівняно з ст.24 діючого Закону.

Слід відмітити, що Указом Президента України від 26 січня 2004 року №98/2004 "Про новий склад Ради з питань реформування судової системи України" затверджено новий склад Ради з питань реформування судової системи України.

Не завершивши дану Концепцію судово-правової реформи розроблену в 1992 році, Комітет Верховної Ради з питань правової політики, Центр політико-правових реформ за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" та Німецького фонду міжнародного правового співробітництва, щоб стимулювати процеси судової реформи, розробили "Концепцію розвитку систем правосуддя в Україні на 2004-2014 роки", що стосується системи судів, то тут, як наголошують автори Концепції, відособленими один від одного можуть бути лише три суди: кримінальні, цивільні та адміністративні." [114][145].

Це в повній мірі стосується місцевих загальних судів, тобто незважаючи на значні фінансові затрати доцільно іти шляхом спеціалізації

судів і в цій ситуації головне не допустити симбіозу принципів спеціалізації і територіальності, що намагалися зробити автори попередньої Концепції, невтішні результати якої ми бачимо на практиці.