Іншими іноземними дослідниками концептуально та історично координацію було визначено як свідому діяльність, спрямовану на поєднання та синхронізацію розрізнених зусиль таким чином, щоб вони перебували у гармонії при досягненні організацією своїх намірів [196, 126]. Така розмитість у підходах до поняття збіднює координацію та можливості усіх ланок державного управління, розпорошує специфіку координуючих засобів і тим самим звужує сферу їх використання в управлінні, але передача координаційних повноважень на той рівень і концентрація їх у такій ланці, самостійність яких адекватна законодавчо визначеній для них меті, звільняє апарат державного управління від виконання дублюючої роботи і значно спрощує організаційну структуру. Широке застосування координація може отримати в управлінні у сфері правопорядку, де потреба в об'єднанні зусиль різних підрозділів без обмеження їх ініціативи дуже велика. Там, де одночасно діє кілька самостійних управлінських суб'єктів, мета та завдання яких переплітаються або залежать одне від одного, і виникає потреба у координації.

Координація в державному управлінні повинна формувати конкретні цілі, коригуючи й підтримуючи внутрішні та зовнішні впливи для забезпечення узгоджувальних дій організаційно незалежних управлінських систем правоохоронних органів, що самостійно приймають рішення. В ієрархічно побудованих державно-управлінських системах загальна ціль, що стоїть перед державними органами, поділяється на підцілі, які розподіляються за рівнями їх організаційної структури та формулюються як завдання, що можна екстраполювати і на управління в правоохоронних органах.

Ці завдання, у свою чергу, трансформуються у завдання для виконавців, які мають вигляд вказівок і доручень. У процесі їх реалізації виконавці співвідносять свої дії з вимогами, що містяться у завданні, з умовами середовища. Тому навіть повне виконання завдань, як правило, дає в сумі результат, що відрізняється від загальної цілі. Зазначений висновок підтверджує, що координація - необхідна складова усіх процесів управління, бо охоплює всю діяльність із реалізації цілей державного управління [52]. Разом з тим, координацію необхідно розглядати як самостійний засіб організації управління, що пристосовується до забезпечення узгодження функціонування автономних цілеспрямованих систем [31].

До цього часу можливості координації як засобу управління недооцінювались. Уся увага зосереджувалась в основному на покращанні схем здійснення загальних і спеціальних функцій управління правоохоронними органами, недостатньо обґрунтованому або рекомендованому міжнародними фінансовими організаціями удосконаленні організаційних структур. Сучасний етап проведення адміністративної реформи функціонально виражається як у кардинальних змінах цілей, поставлених перед державним управлінням, так і в засобах їх досягнення. В умовах адміністративної реформи державно-управлінського механізму необхідно суттєво змінити місце, роль і значення координації. Розширення і зміцнення державно-управлінських відносин, розвиток самостійності управлінських ланок, підвищення їх відповідальності за кінцеві результати діяльності - усе це передбачає загострення проблеми узгодженості в розробці та здійсненні загальнодержавних планів і програм, договірних зобов'язань і директивних завдань, що потребує формування відповідних управлінсько-координуючих впливів.

У таких умовах координація може бути як спеціальною функцією, так і особливою інтегруючою формою організації управління. Як функція, вона повинна забезпечувати певну залежність одних рішень (дій) від інших у процесі функціонування будь-якої організованої системи, а як форма організації управління - створювати особливий апарат приведення до загальних цілей автономних організаційних систем, узгоджувати їх діяльність у тій її частині, що належить або до сфери взаємних, загальних інтересів, або пов'язана із задоволенням загально-значимих пріоритетів. Отже, оскільки покращити державне управління можна і шляхом удосконалення організації процесу реалізації функцій у фундаментальних, галузевих і регіональних системах державного управління, і шляхом підвищення рівня узгодженості їх взаємодії в інтересах держави, доцільно розширити засоби активного використання координації і як функції управління.

Аналіз показує, що на різних етапах функціонування системи державного управління теоретиками та практиками першочергова увага приділялася тим чи іншим функціям організації управління і формам їх здійснення.

У нашій ситуації настав час для координаційного управління, що спирається на самостійність і відповідальність органів управління, що гнучко реагують на зміни, та забезпечує високий остаточний результат за рахунок цілеспрямованої орієнтації кожного елемента, ланки, управлінського органу на внесення максимального позитивного вкладу у цей загальний результат. Це не означає, що потрібно відмовлятись від інших функцій і форм управління, більш тонко і диференційовано застосовувати їх залежно від рівня складності системи, яка управляє або якою управляють, і співвідношення регулюючих і стимулюючих впливів, дій державно-управлінського механізму, а також характеру відносин між учасниками управління у процесі вирішення багаточисельних завдань щодо спільних дій правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю [221].

Враховуючи, що координація спрямована завжди на упорядкування взаємодії, це правило стосується і співпраці між правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю. Взаємодія, у свою чергу, буде ефективною в разі здійснення на основі інформаційно-аналітичної роботи, яка є основним елементом управлінської діяльності оперативних підрозділів системи МВС, СБУ, податкової міліції та підрозділів по боротьбі з контрабандою митної служби. Однак аналітична робота зазначених служб ведеться корпоративно і потребує створення на правовій основі єдиного аналітичного центру, який би на підставі даних усіх відомств міг об'єднати зусилля у здійсненні аналізу і прогнозування розвитку економічної злочинності залежно від політичної, соціально-економічної та криміногенної обстановки. У даному випадку необхідне чітке законодавче врегулювання спрямування потоків оперативної інформації, які повинні використовувати спеціалізовані служби блоку оперативних підрозділів кримінальної юстиції. Концентрація оперативно-аналітичної інформації повинна значно збагатити базу для прогнозної інформації, а також передбачити нові об'єкти інтересу оперативних служб. Вона також сприятиме передбаченню негативних процесів у економіці щодо розширення можливості відтоку капіталів до кримінального сектору економіки. У цілому взаємна аналітична робота сприятиме розробці пропозицій щодо внесення змін до законодавства, яке врегульовує посилення боротьби з економічною злочинністю, програм спільних дій і планів спільних організаційно-тактичних заходів і комплексних операцій по боротьбі з економічною злочинністю [215].

Однією з форм координації управління по боротьбі з економічною злочинністю повинні стати періодичні цільові спільні засідання колегій органів кримінальної юстиції, а також оперативні наради і робочі зустрічі керівників і виконавців. Сьогодні є певний досвід організації зустрічей лише на рівні двох учасників, наприклад: МВС і податкової міліції, податкової міліції і митної служби, МВС і СБУ. Але разом для вирішення конкретного завдання щодо поліпшення координації в управлінні зазначені служби у розширеному складі ніколи не збирались. Засідання Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, на яких присутні керівники усіх правоохоронних органів, не завжди спроможні вирішити конкретні завдання або прийняти рішення "на слух" щодо посилення боротьби з економічною злочинністю в тій чи іншій сфері діяльності. Що стосується оперативних нарад і робочих зустрічей, то на них повинні розроблятись конкретні способи координації, заходи щодо обміну інформацією, підготовки планів спільних заходів. Особлива увага повинна приділятись збільшенню обсягів обміну оперативною інформацією, способами і методами ведення боротьби з найбільш небезпечними економічними злочинами, досвідом використання спеціальної техніки тощо. Такі зустрічі можуть бути найбільш ефективними при плануванні координації на міжреспубліканському та міжрегіональному рівнях з відпрацювання спільних заходів по викриттю транснаціональних та інших небезпечних злочинних угруповань. Зазначені наради і робочі зустрічі повинні вирішити ряд проблем щодо довіри оперативних підрозділів та оперативних працівників один одному, встановлення індивідуальних, дружніх стосунків між професіоналами, а це, у свою чергу, сприятиме більшій відкритості при обміні конкретною оперативною інформацією, навіть відносно фігурантів оперативних розробок тощо [227].

Координація в управлінні правоохоронними органами повинна сприяти розвитку такої функції, як обмін досвідом щодо боротьби з економічною злочинністю. Зазначена функція має неабияке значення. Наприклад, якби правоохоронні органи Російської Федерації своєчасно поділилися досвідом викриття фінансових пірамід на зразок "МММ", то правоохоронці України не допустили б розвитку негативних подій і злочинів, що були скоєні посадовими особами такої фінансової піраміди, як "Будинок Селінгу" та ін., які нанесли значні матеріальні збитки населенню України та її міжнародному престижу [242].

Більш ефективними у боротьбі зі злочинністю повинні стати спільні операції, які організовуються і здійснюються завдяки координації. При розробці операцій необхідно враховувати, що вони можуть бути декількох типів. До першого типу доцільно віднести спільні операції, проведення яких здійснюється протягом тривалого часу. Під час їх проведення встановлюються усі злочинні зв'язки за кордоном та на території України, відслідковуються грошові потоки, переміщення товарів і послуг через кордон та безпосередньо в Україні, зв'язки з представниками органів управління та правоохоронних органів, документуються злочинні діяння. Такі заходи повинні стати новим етапом в організації боротьби з найбільш небезпечними економічними злочинами шляхом здійснення спільних дій щодо аналітичного пошуку з використанням наявних ресурсів, створення автоматизованого банку даних відносно злочинних угруповань, орієнтування співробітників на викриття і документування конкретних злочинних дій, здійснення аналізу зв'язків і грошових потоків із використанням можливостей податкової та митної служби. Такі операції повинні проводитися з комплексним використанням сил і засобів підрозділів органів кримінальної юстиції і реалізовуватися створеними спільними слідчо-оперативними групами. До другого типу операцій необхідно віднести заходи загальнопрофілактичного характеру щодо спільних дій оперативних підрозділів по боротьбі з масовою контрабандою товарів, незаконною реалізацією на території держави підакцизних товарів тощо. При здійсненні таких операцій повинна аналізуватися уся інформація щодо виду конкретної злочинної діяльності, яка має стійкий характер, а на її основі проводитися заходи на митному кордоні, ліцензійних складах, територіальних митницях, де можуть працювати спільні оперативні групи. У результаті проведених ними спільних крупномасштабних цільових операцій  виявлятимуться правопорушення, а злочинним угрупованням у таких ситуаціях буде досить проблематично уникнути відповідальності [227].