1.3. Характер і форми координації в управлінні правоохоронними органами України по боротьбі з економічною злочинністю

У ході вибору об'єкта або території, на яких буде проводитися така крупномасштабна спеціальна операція, здійснюється економіко-правовий аналіз щодо збору та узагальнення даних, що характеризують: ознаки використання капіталу, кримінального покращання до яких має відношення конкретне злочинне угруповання; організаторів зазначених угруповань, їх корумповані зв'язки та їх можливості протидії правоохоронним органам, усіх суб'єктів підприємницької діяльності, з якими злочинне угруповання підтримує економічні зв'язки, а також масштаби злочинних доходів і збитків, завданих економічним інтересам держави.

Заплановані та здійснені заходи правоохоронними органами повинні передусім мати на меті підрив економічної основи злочинних угруповань, встановлення суми несплати податків, відшкодування їх та викриття корумпованих зв'язків із посадовими особами владних структур і правоохоронних органів.

Досить важливим етапом завершення операції повинно стати підведення підсумків. На практиці досить часто одне з відомств намагається доповісти керівництву держави про загальні результати спільної роботи як про власні, чим підривається довіра до міжгалузевого співробітництва інших учасників спільних дій. Тому результати спеціальних спільних заходів має узагальнювати одне із відомств, а підписувати їх повинні керівники усіх правоохоронних органів, які брали участь у заходах. Крім того, інформація повинна містити пропозиції і заходи, спрямовані на збереження досягнутих результатів і розвитку позитивних тенденцій у діяльності суб'єктів підприємництва на певній території, на яку не поширюється кримінальний вплив. Доцільно також узагальнити досвід проведення спільних заходів з метою його запровадження в інших регіонах держави.

Так, для виконання доручення Президента України від 12 січня 2001 року щодо ліквідації каналів нелегального ввозу і реалізації тютюнових виробів Державним комітетом стандартизації, метрології і сертифікації України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною митною службою України, Державною податковою адміністрацією України і Державним комітетом у справах охорони державного кордону України від 15 лютого 2001 року був виданий спільний наказ "Про проведення спільної операції "Тютюн", яким передбачався ряд заходів щодо здійснення скоординованих спільних дій, спрямованих на посилення боротьби з незаконним ввезенням, виробництвом і реалізацією тютюнових виробів на внутрішньому ринку України.

У межах операції протягом першого півріччя 2001 року були проведені комплексні перевірки підприємств оптової і роздрібної торгівлі, громадського харчування, ринків, оптово-роздрібної мережі. Перевіркою було охоплено 2,2 тис. суб'єктів. У кожному третьому з них встановлені порушення вимог чинного законодавства при реалізації тютюнових виробів.

При перевірці якості сигарет 29,8 % з них було забраковано і знято з реалізації у зв'язку з невідповідністю вимогам нормативних документів, відсутністю інформації про товар (особливо імпортного походження), а також через закінчення терміну споживання. Більше ніж у половини підприємств, у яких встановлені порушення, реалізація тютюнових виробів здійснювалась без документів. Мали місце також неодноразові факти реалізації тютюнових виробів без ліцензій, марок акцизного збору та необхідної інформації про товар. Найбільша кількість таких порушень була виявлена в Одеській, Харківській, Дніпропетровській та Івано-Франківській областях.

За інформацією Держстандарту за допущені порушення вимог чинного законодавства при реалізації тютюнових виробів тільки територіальними органами у справах захисту прав споживачів Держстандарту до 267 суб'єктів підприємницької діяльності були застосовані фінансові санкції на суму 222,9 тис. гривень. Притягнуто до адміністративної відповідальності 715 осіб, яким виставлені штрафи на суму 83,8 тис. гривень. Тимчасово припинялася діяльність 26 суб'єктів підприємницької діяльності, а у 605 випадках - реалізація тютюнових виробів. За фактами зловживань зібрано 38 матеріалів, які передано до правоохоронних органів. Крім того, для застосування заходів, відповідно до чинного законодавства, значна частина матеріалів направлена податковим інспекціям і місцевим органам влади.

З початку операції "Тютюн" (з лютого до вересня 2001 р.) митники припинили 2 500 спроб контрабандного ввозу в Україну тютюнових виробів, при цьому вилучено сигарет на суму понад 6 млн. гривень.

Як бачимо, однією з форм координації у даному випадку було видання спільного наказу правоохоронних відомств, на підставі якого були розроблені заходи спільної операції з розмежуванням функцій кожної служби, що дозволило в результаті її реалізації досягти поставленої мети, а саме виконати доручення Президента України щодо посилення боротьби з реалізацією контрабандних товарів.

Координація як будь-яка функція і форма управління має відносну самостійність у своєму розвитку і тому може випереджати зростаючі вимоги або відставати від них. На жаль, сьогодні координаційні можливості побудови та вдосконалення системи державного управління недооцінюються, а тому використовуються дуже рідко і неефективно.

Аналіз Концепції адміністративної реформи в Україні показує, що така функція управління, як координація, не вводиться прямо, а лише опосередковано. Відповідно і форми здійснення цієї функції стають біднішими, з неї вилучається дійсний зміст, адже координувати - значить управляти. Форми такого координаційного управління різноманітні. Воно базується на координаційних механізмах і створює умови для успішного досягнення цілей кожним учасником, який задіяний у загальному управлінському процесі, для досягнення єдиної мети, але не шляхом нехтування інтересів і завдань інших, а через подолання можливих протиріч, дисфункцій, відхилень, неефективного використання зусиль і ресурсів усіх учасників процесу. Причому здійснюється це не за координуючого, а самим координуючим центром у межах усього "поля взаємодії". Зазначене дає підстави для висновку про те, чому побудова держави, а потім реформи почались із боротьби за самостійність повноважень. Але оскільки перерозподілу розпорядчих функцій, що відповідають за кінцевий результат, ще не відбулось (перерозподілу відповідальності також не відбулось), то і функції координації залишились не затребуваними. Ось чому потрібна нова організаційно-управлінська концепція координації управління. Самостійність будь-якої організації, інтерес як рушійна сила управлінської поведінки, повнота прав і обов'язків повинні використовуватися як органічне поєднання у кожній структурній ланці як можливе і бажане, саме це допоможе створити координаційний механізм управління.

Система управління, що традиційно склалася у правоохоронних органах, є або лінійно-функціональною, або вертикальною структурою управління, у якій всі підпорядковані за ланцюговим принципом "знизу вгору". Цей вид системи найчастіше порівнюється з пірамідою, тому що з наближенням до "вершини" (просування по службі) кількість керівників для конкретного співробітника може стати зовсім незначною при досягненні ним певної посади в ієрархічній піраміді управління.

Французький філософ Р. Баррен ототожнює поняття влади й управління [187], що, очевидно, є не зовсім правильно. Влада є одним із методів управління, його специфічною формою. Диференціація поняття влади й управління відображає історичний процес розподілу їхніх функцій, що призводить до виникнення організації влади особою, яка володіє новими якостями і властивостями. Діалектичний взаємозв'язок цих понять обумовлює перехід організації влади в організацію управління, але це не означає, що проходить процес поєднання. Влада як статичний стан, при якому статус домінування волі строго закріплений за однією зі сторін і виражений імперативно, відрізняється від управління як динамічного процесу обміну інформацією, що залишає за ним можливість факультативного вибору.

У процесі управління виникають численні види відносин, які недоцільно всі без винятку трактувати як владні стосунки. Протиріччя потенційної можливості та дійсності при становленні владних стосунків у процесі управління нерідко призводять до виникнення конфліктів. Вони проявляються у тому, що рядові виконавці виконують чорнову роботу й досить часто результат залежить від ефективності їх дій. На досягнення цієї мети і спрямовані координуючі дії верхніх рівнів управління, які безпосередньо у процесі боротьби зі злочинністю участі не беруть, але у разі досягнення позитивного результату видають його за власний, мало акцентуючи увагу на здобутках безпосередніх виконавців [6, 436-438]. Зазначений недолік є ще однією причиною і небажанням виконавців працювати в умовах координації.

Тому однією з найважливіших складових у справі боротьби з економічною злочинністю є чітко продумані форми координації діяльності всіх суб'єктів, які здійснюють викриття та розслідування злочинів, особливо вчинених організованими групами. Враховуючи, що значення характеру і форм координації діяльності суб'єктів по боротьбі з економічною злочинністю полягає у: забезпеченні вибору і здійснення цілеспрямованих та ефективних заходів щодо боротьби з економічною злочинністю, єдиного підходу до рішення різносторонніх організаційних і процесуальних питань; сприянні усуненню дублювання в діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю; створенні можливості об'єднання зусиль правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю з метою досягнення високої результативності шляхом найменших затрат; підвищенні гарантій законності при проведенні заходів щодо боротьби з економічною злочинністю, то до координації необхідно підходити виважено, а заходи здійснювати після належної комплексної підготовки. При цьому необхідно чітко визначати рівні, розрізняти цілі, суб'єкти та форми координації діяльності правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю [225].

Вивчення досвіду комплексного використання сил і засобів оперативних підрозділів у рамках взаємодії по боротьбі з економічною злочинністю дозволило виділити найбільш загальні організаційно-тактичні форми співробітництва працівників у процесі оперативної розробки фігурантів - учасників злочинних угруповань. До них можна віднести: спільну роботу декількох суб'єктів оперативно-розшукової розробки злочинних угруповань, використання одним із оперативних підрозділів (ініціатором розробки) оперативно-технічних можливостей інших суб'єктів оперативно-розшукової діяльності; спільну роботу представників оперативних служб різних правоохоронних органів у складі однієї слідчо-оперативної групи; залучення до викриття небезпечних злочинних формувань спеціальних агентурно-оперативних сил і засобів та можливостей різних суб'єктів оперативно-розшукової діяльності тощо.

Наприклад, податкова міліція, взаємодіючи з іншими правоохоронними органами, може здійснювати перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств, на яких створено злочинні угруповання, з метою встановлення ухилень від оподаткування. Крім того, податкова міліція має право здійснювати валютний контроль, вимагати виконання валютного законодавства з метою повернення валюти, яка незаконно знаходиться за її межами. Створена в податковій міліції ефективна комп'ютерна система дозволить контролювати законність фінансової діяльності організацій, підприємств, банків та інших суб'єктів підприємницької діяльності. За її допомогою можна відслідковувати склад засновників комерційних структур, отримати дані про фіктивну збитковість підприємств, фіктивні банкрутства, конвертаційні центри та інші необхідні дані для боротьби з протиправними діями в економічній сфері.

Досвід роботи міжвідомчих комісій, координаційних нарад та об'єднаних штабів, які створюються для проведення спільних спеціальних операцій, доцільно використовувати також під час проведення комплексних заходів щодо декриміналізації конкретних об'єктів та адміністративних територій.